Звичайно, нідерландське законодавство не наділяє такі референдуми імперативним мандатом, тобто влада не зобов’язана враховувати його результат у своїй подальшій діяльності. Інша справа, що таке нехтування підважує легітимність влади, яка має демократичну політичну ідентичність. У цьому сенсі референдум 6 квітня є водночас опитуванням щодо суспільного вотуму довіри уряду Марка Рютте.
Чимало голландців невдоволені його, насамперед, внутрішньополітичним курсом. Власне, винними у цьому є й попередні нідерландські уряди, які проводили, принаймні, впродовж останньої чверті століття, максимально ліберальний курс. Нідерланди перетворилися на зразок індивідуальних свобод за всіма ознаками: від прийому емігрантів до легалізації одностатевих шлюбів, легких наркотиків та ефтаназії тих, хто хоче піти із життя добровільно.
У 2002 році такий стан справ спровокував рекордні показники еміграції з країни і водночас пожвавлення ультраправих націоналістичних рухів. Частина голландців вирішила емігрувати до «консервативнішої» ПівденноАфриканської Республіки або до Нової Зеландії. Інші, такі, як Герд Вілдерс, почали створювати антиісламські рухи та здобувати голоси «мовчазної більшості» на парламентських виборах.
З огляду на такий суспільнополітичний розподіл сил у Нідерландах, результат референдуму 6 квітня залежить від багатьох чинників. Насамперед, від того, якою буде явка виборців. Голосування відбуватиметься наступної середи, тобто у робочий день, тому громадянську активність треба буде продемонструвати до роботи або після неї.
Парадокс кампанії перед референдумом у тому, що чим гучніше лунали аргументи на користь голосування «за» або «проти», тим більша увага приверталася до самого факту проведення референдуму. Якщо участь у голосуванні візьме більш як половина виборців, нідерландський уряд буде моральнополітично зобов’язаний дослухатися до результату голосування. Не виключено, що прийде на дільниці безробітна частина електорату, аби висловити протестним голосуванням своє невдоволення. Не на користь прихильникам голосування «за» є й нещодавні брюссельські терористичні атаки.
Утім, не менш умотивованими голосувати «за» ратифікацію можуть бути й ті мешканці Нідерландів, які готові підтримати Україну, адже їм нагадували про можливу причетність підтримуваних Росією прихильників «ДНР–ЛНР» до збиття малайзійського пасажирського літака, який 22 липня 2014 року здійснював рейс із Амстердама до КуалаЛумпур. Їм добре зрозуміло, що кожен голос «проти» на цьому референдумі буде голосом на підтримку агресивної політики Путіна щодо України. Також відомо: як нідерландські політики, так і чиновники Європейського Союзу наголошують, що немає «плану Б» на випадок негативного результату референдуму щодо Угоди про асоціацію між Євросоюзом та Україною.
Попри тривожні результати соціологічних опитувань у Нідерландах щодо цього референдуму, є підстави вважати, що не кожне національне протестне голосування «доходить» до виборчих урн. Право не поділяти європейські цінності є такою ж демократичною європейською цінністю, як і будьякі інші.
Андрій МАРТИНОВ