«Президент Путін становить нині безпосередню загрозу для інтересів Сполучених Штатів і підтримуваних ними цінностей. Його дії спрямовані на руйнування ладу, сформованого після холодної війни, і руйнування ймовірності і впливів Америки. Якщо нам не вдасться стримати Путіна в Україні, в майбутньому ми будемо змушені переживати наступні конфлікти і кризи», — написано у вступі.
Автори доповіді стверджують, що російська інтервенція в Україні є «природним наслідком політики Путіна в останні роки, яка виникла в результаті постійної відсутності відповіді на неї». Вони додали, що «лише Сполучені Штати Америки в стані зосередити Європу і світову громадську думку навколо спільної стратегії стримування Путіна надовго».
Експерти нагадали, що анексія Криму була «природним результатом» бачення України Кремлем як його зони впливу, про що Путін прямо говорив на саміті Росія — НАТО у 2008 році у Бухаресті, «висміюючи в очах лідерів держав НАТО плани стосовно співпраці України з альянсом».
В аналізі говориться, що одночасно президент РФ почав підготовку до створення Євразійського союзу, «не стараючись, однак, налагодити співпрацю в регіоні, а радше залякуючи» сусідні країни. Першою здалася Вірменія, яка зірвала переговори з ЄС про підписання Угоди про асоціацію.
В Україні Путін спочатку захопив Крим, «не зустрівши опору», і створив міф «Новоросії» і «російської весни», яка мала поширитися на східні землі України. Коли «стихійні бунти» російськомовного населення не вдалися, Росія послала у Слов’янськ сили спеціального призначення, створивши в ньому базу на Сході України. Коли українська армія зміцніла і майже придушила заколот, Путін «прийняв рішення про відкриту агресію».
«Нині так звані сепаратисти оперують силами з таким сучасним озброєнням, якого немає більшість європейських країн НАТО», — звучать висновки аналітиків у доповіді.
«Путін хоче підпорядкувати собі сусідів, а єдиний спосіб, яким він користується, — це їх зневолення і захоплення ресурсів, які дозволять Росії відновити почуття величі», — написано у доповіді з приміткою, що неминуче частиною Російської Федерації стануть Абхазія і Південна Осетія.
Американці пояснюють своїм можновладцям і всім зацікавленим, що треба очікувати російські рухи в напрямку країн Балтії. Путін уже продемонстрував, що використає кожну нагоду, якщо відчує, що Захід не має сили чи волі до спротиву. Захоплення Дебальцеве після підписання Договору «Мінськ2» яскраво підтвердило путінську ненажерливість.

Без лідерства США Путін поділить Європу
«Цілі Путіна розширюються разом з успіхами і зменшуються разом із поразками. Це означає, що найкраще на його політику впливає рішучість Заходу», — пишуть автори доповіді. У Вашингтоні існує переконання, що Європа має грати першу скрипку у питанні України, але воно випливає з фундаментального нерозуміння того, що тільки США в стані стимулювати Європу до формування спільної стратегії дій проти Путіна.
В Америці звертають увагу на те, що Німеччина не в змозі контролювати всю європейську політику відносно Росії і Путін про це знає, тому активність США вкрай необхідна. «Жодна окрема європейська країна не може собі дозволити протистояння з Росією», а разом вони не реалізують жодної єдиної стратегії.
Без американської присутності Путін може створити нову лінію поділу в Європі: на тих, хто будьщо не хоче допустити кровопролиття, і тих, хто хоче діяти ефективніше. Автори доповіді вважають, що історія Європи чітко вказує на помилковість першої точки зору.
Експерти пропонують стратегію постійного встановлення нових санкцій і оборони території НАТО. Вони звертають увагу на те, що «Путін бачить тільки дуже близьке майбутнє» і цьому підпорядковує свою політику. Те, чого найбільше бояться на Заході, — це постійне виникнення нових криз. Натомість Захід поки не розуміє, що гарантованим наслідком довготривалої твердої політики і санкцій щодо Росії є його перемога і її поразка.
Належить перестати ставитися до Путіна і його оточення як до нормальних партнерів, розширити економічні санкції, вдаривши безпосередньо по президенту, його внутрішньому колу і «Газпрому», та дати зрозуміти Росії, що її відлучення від фінансової системи SWIFT дуже реальне. Саме час зрозуміти, що «Путін хоче здобути всю Україну» і «не вдоволиться тільки її кусничком на сході».

Час давати зброю Києву
Атлантична рада критикує закордонну політику Вашингтона, який «більше засобів надає Йорданії, на вирішення конфлікту в Сирії і на боротьбу з еболою», ніж надає Україні. Допомога для України має включати обов’язково «військову підтримку», оскільки «постійне гарантування Путіну і Кремлю, що американці будуть обмежувати військову допомогу, лише дають Росії впевненість у безкарності». Нинішня політика Америки веде до ескалації конфлікту, дає Росії впевненість, що військовими діями може досягати своїх цілей із відносно малими витратами.
Експерти рекомендують надати Україні протитанкову зброю і розвідувальне обладнання. Таке рішення може спонукати до подібних дій Канаду і азіатських союзників США. Одночасно НАТО, яке на саміті у вересні в Уельсі ухвалило добрі рішення, повинно вийти за межі риторики про підтримку державчленів і розпочати реальне створення системи стримування Росії.
Гальмом для Путіна, поза сумнівом, буде постійна і значна присутність військ НАТО вздовж східного кордону НАТО та створення системи безпеки в державах Східної Європи у поєднанні з розбудовою військових баз.

Зміцнення Балкан і енергетичний союз
У прикінцевих фрагментах доповіді експерти звертають увагу на те, що домінуюча роль Росії на сході континенту привела до розширення її впливів на його півдні. Тому «ослаблення Росії на сході належить добитися через консолідацію європейського півдня». Йдеться про прийом у НАТО Чорногорії і прискорення роботи над договорами про співпрацю із Сербією і Кіпром та вирішення питання назви Македонії (назву держави не визнає Греція), яке дозволить у майбутньому включити її у структури Європейського Союзу.
Іншим тереном, на якому США і Європа змушені взаємодіяти, є створення зони вільної торгівлі та турбота про створення енергетичного союзу у Європі, підтримана сировиною із США. «Елементами енергетичного союзу повинні стати також Україна і Молдова», — пишуть експерти.
Аналіз звертає увагу на питання російської пропаганди в медіа, і, що за тим іде, на «більшу транспарентність і доступ до даних про фінансування інституцій, медіа і політичних партій».
Західні політики мусять взяти відповідальність і протистояти російській пропаганді, починаючи публічно і прямо називати її на ім’я. «Як довго ветерани КДБ будуть тримати у своїх обіймах Кремль і як довго країни, розташовані між НАТО і Росією, будуть перебувати у сірій зоні, так довго Захід змушений буде зважати на виникнення все нових конфліктів», — завершують експерти свою роботу.
Євген ПЕТРЕНКО