З точки зору істеблішменту, загроза посилилась останніми місяцями одночасно з приходом Гарукяна в опозицію і встановлення співпраці з Вірменським національним конгресом (ВНК) і партією «Спадщина», які ставлять собі за мету повалення влади Саргсяна і демонтаж олігархічної, політико-економічної системи Вірменії.
Розкол опозиції зміцнить владу Саргсяна в державі й очолюваній ним Республіканській партії Вірменії (РПВ). Він довів, що в змозі дисциплінувати навіть найбагатшого олігарха, який має значний вплив у структурах держави і підтримку колишнього президента Роберта Кочаряна — також давнього партнера Саргсяна і важливого олігарха, з яким нинішній президент розірвав зв’язки.
За повідомленнями преси, Гарукян безрезультатно добивався підтримки Москви для його плану приходу до влади. Фіаско цих зусиль означає, що урядова команда відповідає очікуванням Москви і є додатковим свідченням міцної позиції правлячого істеблішменту.
Консолідація влади в руках президента і РПВ супроводжується обмеженням політичного плюралізму у Вірменії. Це випливає з авторитарних методів політичної боротьби правлячої групи та слабкості і роздрібнення опозиційних угруповань, які були маргіналізовані після поразки на президентських, парламентських і місцевих виборах протягом останніх трьох років (ВНК і «Спадщина» разом отримали до 10% місць у парламенті).
Геополітичні обставини консервують статус-кво. Невирішений карабахський конфлікт створює у країні атмосферу перманентного надзвичайного стану, служить владі для пояснення складної ситуації і зміцнення легітимності влади. Значення цього чинника зросло протягом останнього року разом із небаченим (за останні 20 років) загостренням збройних сутичок Вірменії і Карабаху з Азербайджаном (за цей період загинуло приблизно 60 чоловік).
Залежність від Росії у політичних, економічних і безпекових питаннях, а також членство в Євразійському економічному союзі (ЄЕС) надто обмежують поле маневру Вірменії. А опозиція має проблеми з пропонуванням альтернативного шляху розвитку і політики держави.
Стабільність політичної сцени дедалі більше контрастує зі зростаючим невдоволенням суспільства ситуацією в країні. Регіональна ізоляція Вірменії, олігархічна структура економіки та корупція виключають можливість виходу з економічної стагнації. Дії влади обмежуються адмініструванням та «латанням дірок», передовсім — підвищенням пенсійних внесків, покарань за дорожні порушення, вартості транспортних послуг та оподаткування.
Ситуацію погіршило членство в ЄЕС (від початку поточного року), оскільки Вірменія стала заручницею різкого погіршення кон’юнктури в Росії. Це викликало падіння вартості місцевої валюти і значне зростання цін на товари, дуже болісного для зубожілого суспільства (у бідності живе кожний третій мешканець Вірменії; середній дохід на особу не перевищує 7,7 тисячі доларів).
Зростаюча фрустрація проявляється у дедалі частіших демонстраціях та зростанні злочинності. Хвиля демонстрацій і заворушень після знищення вірменської родини російським солдатом у січні цього року доводить, що спокій у суспільстві надто крихкий.
Традиційно важливим чинником зниження соціальної напруженості була заробітчанська еміграція в Росію. Для цих людей та їхніх родин часто це був єдиний спосіб задовольнити мінімум життєвих потреб (трансферти гастарбайтерів становлять 21% ВВП країни). Однак економічний спад у Росії змусив багатьох емігрантів до повернення і викликав зниження грошових трансфертів з Росії більш ніж наполовину.
Крім того, російські служби заборонили поновний в’їзд на територію Росії понад 60 тисячам вірменських гастарбайтерів через порушення міграційних правил і, за оцінками Москви, аналогічна заборона може стосуватися ще 180 тисяч осіб. Ця ситуація збільшує потенціал суспільної дестабілізації у Вірменії: з лютого ц. р. регулярно відбуваються акції протесту проти російських «чорних списків».
Досі частина невдоволених блокувалася політичними методами, зокрема опозиційними угрупованнями (сильна традиція партійних мітингів і демонстрацій). Але через розвал опозиції і закриття політичних каналів ця фрустрація знаходитиме інші форми вираження — більш розпорошені, але, ймовірно, радикальніші.
Додатковим чинником ризику є розмороження карабахського конфлікту. Подальша ескалація насильства може зруйнувати суспільно-політичний порядок Вірменії.
Євген ПЕТРЕНКО