Геополітична гра Ердогана на проектах «Набукко» і «Південний потік» перетворює Туреччину на ключового транзитного партнера Євросоюзу в енергетичній сфері. На думку Ердогана, це може пом’якшити його критику з боку Євросоюзу за внутрішню політику та посилити позиції Туреччини на Близькому Сході. Крім того, можливий енергетичний турецько-азербайджансько-туркменський союз посилює й позиції Туреччини в каспійській, кавказькій і центральноазійській геополітиці. Умовно на наших очах відроджується транзитна Османська імперія, а не просто потужний регіональний гравець.
Наслідком цього є неминуче посилення інтересу Євросоюзу до проблеми успішного завершення переговорів із Туреччиною про вступ, яким у березні поточного року виповнилося рівно десять років. Це до певної міри є вигідним для України, адже одночасний прийом України і Туреччини до Євросоюзу багатьма політичними діячами Європи розглядається як досягнення своєрідного цивілізаційного балансу, коли вступ однієї з найбільших мусульманських держав органічно буде доповнений приєднанням християнської України.
Донедавна ненависники України жартували, що Україну приймуть до Євросоюзу після Туреччини, а Туреччину не приймуть ніколи. Утім, радикальна динаміка енергетичної дипломатії та ізоляція Росії роблять цю тезу не такою однозначною. Однак прийом України і Туреччини до Євросоюзу, безумовно, вимагатиме якісно нового цивілізаційного мислення від європейських еліт і народів. Без цього неможливо буде говорити про перетворення Євросоюзу на дійсно глобального гравця. Цей козир на переговорах з Євросоюзом намагається використати Туреччина. Не завадило б його взяти на озброєння й Україні.
Андрій МВРТИНОВ
