У свою чергу, Фідель Кастро відплачував за субсидії активною участю кубинських військових у радянських авантюрах в Африці. Лише впродовж 1970–1980-х років кубинські військові воювали пліч-о-пліч із радянськими солдатами в Анголі, Сомалі та Ефіопії. Тоді радянсько-кубинські відносини ледь не стали приводом для чергового конфлікту із США.
Вашингтон був невдоволений тим, що радянські підводні човни з ядерними боєголовками, які чергували поблизу американських берегів, заходили у кубинські порти. Крім того, на Острові Свободи була радянська база електронної розвідки, яка перехоплювала важливі канали зв’язку у США. Тож у роки холодної війни Куба перетворилася на постійний подразник у радянсько-американських відносинах.
Ситуація дуже стрімко змінилася після 1991 року. Обвальне згортання радянських субсидій спровокувало гостру економічну кризу на Кубі. Фідель Кастро був вимушений оголосити «особливий період у мирний час». Економіку Куби довелося рятувати Китаю, а впродовж другої половини 1990-х років цю місію взяла на себе Венесуела під керівництвом Уго Чавеса.
Лише після 2008 року з приходом до влади на Кубі Рауля Кастро розпочалися обережні реформи. Їхній загальний курс визначався досвідом Китаю, який небезуспішно розвиває ринкове господарство зі збереженням монополії на владу за Комуністичною партією. Сполучені Штати поставилися спокійно до поміркованих реформ на Кубі.
Однак нині здається, що час грає проти кубинських комуністів: вони більше не можуть ізолювати острів від свого великого сусіда. Поступово розвиваються контакти між людьми. Кубинцям дозволено користуватися Інтернетом і мати мобільні телефони. Дедалі більшу роль у туристичному бізнесі на Кубі відіграють європейські країни, до того ж на острові скасовано покарання за валютні операції. Наприкінці минулого року кубинцям уперше за півстоліття дозволили купувати автомобілі.
Такі помітні соціальні зміни неминуче стимулюватимуть появу у кубинському суспільстві ще більшої соціальної диференціації, наслідком якої стануть вимоги відмови від існуючого на острові політичного устрою. Причому Сполучені Штати обрали правильну тактику відмови від прямого силового тиску на власті Куби та очікують, доки цей плід дозріє самостійно.
Натомість надання кубинцям права самим визначатися зі своєю долею важливе з точки зору зміцнення позицій США у Латинській Америці, які останніми роками були підірвані лівими урядами, котрі правлять у більшості країн цього регіону. Тому кожний наступний ювілей кубинської революції може стати останнім.
