Пам’ятаючи про прикру поразку уже на початковій стадії домашнього чемпіонату світу 2012 року, Богдан Нікішин, Дмитро Карюченко, Анатолій Герей і Максим Хворост обережно і без зайвих проблем пройшли кубинців (45:33), а згодом із таким же рахунком роззброїли віце-чемпіонів Європи-2014 — іспанців. Суперник у чвертьфіналі — команда Росії, яку очолював чемпіон світу Антон Авдєєв, була для наших хлопців принциповим суперником. Ще й тому, що торік у бронзовому фіналі континентальної першості у додатковий час саме вона залишила українців без медалі.
Нікішин зі старту «подарував» чотири чистих уколи Павлу Сухову (0:4). У наступному колі Герей, поступаючись по ходу, з останніх сил зберігає ці «мінус 4». Та ненадовго. Коли спливли відведені для мікродуелі Карюченко — Сухов три хвилини, апарат показував невтішні для нас 6:13.
У наступному колі Герей у поєдинку з Авдєєвим на один укол скоротив відставання (13:19), Нікішин пововтузив доріжкою Ігоря Турчина (22:26), а далі Герей із таким завзяттям атакував Сухова, що італійський наставник росіян Анджело Маццоні місця біля доріжки собі не знаходив (28:29).
Ці несподівані і доволі комфортні «мінус 1» Дмитро Карюченко вирішив залишити Нікішину на десерт і розписав із Сергієм Ходосом нульову нічию. Богдан же, вирвавшись уперед, за сім секунд до завершення поєдинку дозволив Авдєєву зрівняти рахунок (33:33) і відкласти боротьбу ще на хвилину.
У доданий час клинок Нікішина одним швидким рухом зупинив атаку суперника (34:33). У півфіналі на українців вже чекала фехтувальна «скуадра адзурра», яка не менш дивовижно вирвала перемогу у найтитулованішої команди світу — Франції (44:42).
Майже всю зустріч італійці були на крок попереду українців. Поки Максим Хворост, який прийшов на заміну Герею, спочатку не наздогнав італійців, а вже за лічені секунди уперше вивів свою команду вперед (9:8). По-італійськи темпераментно, не витрачаючи часу на маневри і роздуми, кинувся у завершальний двобій проти Нікішина Марко Фікера. На якийсь час він подарував своїй команді надію (11:10). Але досить швидко дніпропетровський мушкетер поставив на цьому крапку (15:11).
Українську тактику у фіналі проти збірної Південної Кореї сміливо можна окремим розділом вписати у книгу «Мистецтво війни» Сунь Цзи. На Сході оцінили б красиву історію про те, як перемагати командою тих, кому в індивідуальних поєдинках постійно поступаєшся. Ледь зачепивши клинком Квон Йон Джуна (1:0), Дмитро Карюченко засів у глухий захист. Витягнути українців на активні дії, змусити помилятися і нервувати корейці так і не змогли.
У п’ятому колі Джун пішов «на ви» до Герея і зустрів холодний прийом — контратаки (5:2). Не допомогли корейцям і дива винахідливості Кен Ду Пака: Нікішин щоразу на мить швидше вставляв свій клинок врозріз атакам суперника (7:4).
Наче шукаючи вибачення за цей не надто видовищний фінал, Джун із Нікішиним феєрично розіграли завершальну партію. Кореєць, який виходив на доріжку при розкладі «мінус 4» (7:11), наважився скоротити відставання до «мінус 2» (17:19). Але Богдан швидко пристосувався до атак опонента, щоразу зупиняючи їх відмінним захистом (34:24). Ввічливо потиснувши всім руки, Богдан кинувся в обійми тренера та друзів, які чекали цього моменту вже багато років (Нікішину та Карюченкові уже минуло 35, Хворосту — 33, а наймолодший Герей недавно відсвяткував свій 26-й день народження). Отже, українці вперше у своїй історії стали чемпіонами світу!
Після перемоги на Олімпійських іграх у Лондоні Яна Шемякіна зізналася, що тепер понад усе їй хочеться постояти на п’єдесталі разом із подругами по команді. Тими, з якими багато років тренувалася в одному залі і в одного наставника. Днями ця мрія стала реальністю: разом з Анфісою Почкаловою, Ксенією Пантелєєвою та Оленою Кривицькою Яна завоювала бронзові нагороди.
Вирвавши перемогу у шведок (45:41), шпажна команда Андрія Орликовського перетнулася на доріжці з підопічними ще одного відомого українського наставника Олександра Горбачука, який уже багато років працює з жіночою збірною Японії. Довгий час зустріч тривала за японським сценарієм. Яні Шемякіній перед заключним двобоєм дівчата привезли «мінус 5» (29:34).
Та того, що відбувалося на доріжці наступні три хвилини, у жодному сценарії не було. Розкішне фехтування Яни було театром однієї актриси. Її суперниця Назомі Сато зуміла лише двічі запалити свій червоний ліхтар, зробивши дубль. Коли суддя зупинив поєдинок, рахунок був уже зовсім оптимістичним 36:36. Щоб поставити переможну крапку, Яні знадобилися лише кілька секунд доданої хвилини — 37:36.
Півфінал зі збірною Румунії українки провели на рівних. Перевагу в один укол, яку наші дівчата утримували протягом шести кіл, перед вирішальною зустріччю румунки знівелювали (20:20). Яні Шемякіній певний час удавалося утримувати нейтралітет із Сімоною Герман. Вирішальним у цій зустрічі став реміз Герман за десять секунд до завершення зустрічі.
Судді довго переглядали відео, намагаючись переконатися, куди Сімона завдала укол — у ногу чи підлогу. І, зрештою, підтвердили законність румунських претензій (22:23). Львів’янці тільки й залишалося, що пресингувати. Та цього разу на контратаках Герман діяла швидше (24:27).
У поєдинку за бронзу француженок нокаутувала сконцентрованість і влучність українських шпажисток. Кривицька не дала жодного шансу Марі Флоренс Кандасамі (4:1), Шемякіна подвоїла рахунок (8:2). Не підпускаючи суперниць на небезпечну відстань, дівчата дозволили Яні завершити справу (31:25). Утім, у другій половині зустрічі Кандасамі упіймала кураж і звела відставання до «мінус 2». Та під зливою атак Яна встояла, подарувавши всім таку непрогнозовану і тому вдвічі приємнішу медаль (44:42).
А зіркова команда українських шаблісток у Москві залишилася другою. Після перемоги над німкенями (45:21) підопічні Гарніка Давидяна за всіма статтями обіграли італійок, яким цього сезону неодноразово поступалися (45:40). У півфіналі зірчасто-смугастій команді Меріел Загуніс також довелося відступити перед командним духом українок (45:39).
А потім був фінал із росіянками. Авторкою командного «золота» Росії стала Софія Велика. Саме вона у шостому поєдинку завдала Аліні Комащук дев’ять ударів і уперше за всю зустріч вивела свою команду вперед (30:27). Аліна, щоправда, згодом кинулася відіграватися, з усіх боків атакуючи Яну Єгорян (38:40). Однак Харлан була не в тій формі, щоб, як усі вже звикли, творити дива. Цього разу останнє слово залишилося за Софією (41:45).

Михайло ГЕРАСИМЕНКО та Антон ШУЛЬГА