Події Різдва Христового детально описані двома євангелістами — апостолами Матвієм і Лукою. Як свідчить текст, Пресвята Діва Марія, сповіщена архангелом Гавриїлом про те, що вона обрана стати Матір’ю Месії, вирушила на побачення з Єлизаветою, своєю сестрою, будучи тільки зарученою нареченою Йосипа. Після благовістя Ангела і непорочного зачаття пройшло майже три місяці. Йосип не був посвячений у цю таємницю, тому, побачивши вагітність Марії, міг подумати про невірність нареченої.
За законом Мойсея, він міг всенародно викрити її і піддати суворій карі. Але по доброті своїй не хотів вдаватися до цього. Після довгих вагань вирішив відпустити свою наречену таємно, не роблячи ніякого розголосу. Але з’явився йому уві сні Ангел і оголосив, що заручена йому наречена народить від Духа Святого, і народженого Нею Сина він назве Ісусом, тобто Спасителем, бо Він врятує людей від їхніх гріхів. Йосип прийняв Марію як дружину, але «не знав її», тобто жив із нею не як чоловік із жінкою, а як брат із сестрою або, судячи з великої різниці в літах, скоріше як батько з дочкою.
Євангеліст Лука зазначає, що час Різдва Христового збігся з переписом жителів Римської імперії, який було проведено за повелінням кесаря Августа. Євреї вели свої родоводи за колінами та родами. Дізнавшись про повеління кесаря, вони пішли записатися кожен у місто свого роду. Йосип і Діва Марія походили з роду Давидового, тож мали вирушити до Віфлеєму, де народився Давид. За римськими законами, жінки нарівні з чоловіками підлягали поголовному перепису. Тому Йосип пішов до Віфлеєма записатися не сам, а з Пресвятою Дівою, хоч вона і була вагітною.
Після виснажливого шляху літній Йосип і Діва Марія прийшли до Віфлеєму, але в готелі їм місця не знайшлося, і вони були змушені розміститися в печері, куди в негоду заганяли з пасовища худобу. Тут у зимову ніч, в убогій обстановці, і народився Спаситель світу.
Ісус Христос народився вночі, коли всі мешканці Віфлеєма відпочивали. Не спали тільки пастухи, які в полі стерегли отару. Саме до них, простих людей, звернувся Ангел із радісною звісткою про народження Спасителя світу. Ангел пояснив пастухам, що вони знайдуть народженого Христа Господа у яслах.
Цікаво, чому Ангел не сповістив про народження Христа старійшинам іудейським, книжникам і фарисеям і не закликав і їх до поклоніння Божественному Немовляті? Тому що вони перестали розуміти істинний сенс пророцтв про Месію і гордовито уявляли, що обіцяний їм Спаситель явиться обов’язково в повному блиску величного царя-завойовника і підкорить увесь світ, а не як скромний проповідник миру, прощення і любові до ворогів.
На відміну від них, пастухи не сумнівалися, що Ангел, посланий до них, — від Бога. Вони поспішно вирушили до Віфлеєма і знайшли Дитятко в яслах і перші вклонилися Йому.
Ще Йосип і Пресвята Матір Божа з Немовлям Ісусом залишалися у Віфлеємі, як із далекої країни, зі сходу, прийшли в Єрусалим волхви. Волхвами, або мудрецями були вчені люди, що займалися спостереженням і вивченням зірок. Від євреїв вони знали пророцтво Валаама щодо Месії. Перські волхви чекали: коли народиться обіцяний Цар, то на небі з’явиться нова зірка. Хоча пророцтво Валаама говорило про зірку в духовному сенсі, але Господь, по милості Своїй, щоб привести язичників до віри, дав на небі знамення у вигляді появи надзвичайної зірки. Побачивши її, волхви зрозуміли, що очікуваний Цар народився.
Після тривалої і далекої подорожі вони, нарешті, дійшли до столиці іудейського царства Єрусалима і стали розпитувати: «Де народжений Цар Юдейський? Бо ми бачили зорю Його на сході і прийшли поклонитися Йому». Ці слова поважних гостей сколихнули багатьох мешканців Єрусалима, особливо царя Ірода, якому негайно доповіли про прибуття мудреців зі сходу.
Почувши про народження Царя, він особливо захвилювався, боячись, що люди скористаються його старістю і віднімуть у нього владу, щоб передати її новонародженому Царю. Хитрий Ірод сказав волхвам: «Підіть і там гарненько все дізнайтеся про Дитятко, і коли знайдете Його, прийдіть і скажіть мені, щоб і я міг піти й поклонитися Йому». Насправді ж Ірод збирався вбити Немовля.
Волхви вислухали царя, нічого не підозрюючи, пішли до Віфлеєма. Вони увійшли в будинок і знайшли там Дитятко Ісуса з Матір’ю Його, вклонилися Йому до землі і піднесли дари: золото, ладан і смирну. В подарунках волхвів можна бачити символічне значення: золото вони принесли Йому, як Царю, ладан, як Богу, а смирну, як Людині, яка має померти за грішників. Вклонившись усіма очікуваному Царю, волхви збиралися наступного дня повернутися до Єрусалима. Але Ангел, з’явившись їм уві сні, відкрив підступні наміри Ірода і повелів повернутися до своєї країни іншим шляхом.
Отож підступним намірам Ірода не судилося збутися. А місія Христа була виконана. З’єднавшись із нашим людським єством, Син Божий, за словом пророка, «узяв на себе наші немочі і поніс наші хвороби». Христос став людиною не тільки для того, щоб навчити нас справжньому шляху або показати нам добрий приклад. Він зробив це для того, щоб поєднати людей із Собою, долучити немічну, хвору людську природу до Свого Божества.
Різдво Христове свідчить про те, що ми досягаємо кінцевої мети свого життя не тільки вірою і прагненням добра, а, головне, відроджуємося силою втілення Сина Божого, з Яким ми єднаємося.
Заглиблюючись у таємницю втілення Сина Божого, ми бачимо, що воно тісно пов’язане з таїнством Причастя і з Церквою, яка, за апостольським вченням, є духовне тіло Христове. У Причасті тіла і крові Христової людина долучається до Боголюдської природи Христа, з’єднується з Ним і в цьому з’єднанні перетворюється. Одночасно в Причасті християнин з’єднується і з іншими членами Церкви.
Традиційно в Україні свято Різдва Христового зустрічають у сім’ї. Воно по-особливому поєднує родину, поєднує близьких між собою людей, які перебувають у тілесному або духовному родстві. Це дуже важливо в наш час, коли, на жаль, нерідко родинні стосунки руйнуються, батьки і діти живуть окремо — самі по собі, своїм життям. Немає того духу єдиного роду, єдиної родини, який був традиційним для нашого народу протягом багатьох століть.
У день свята слід прийти до храму, помолитися, подякувати Богові за Його благодіяння і попросити прощення за свої гріхи, згадати про своїх ближніх. Якщо немає можливості фізично бути разом із близькими через далеку відстань, то хоча б подзвонити, привітати, поцікавитися їхнім життям. А ще краще — великою родиною зібратися за спільним святковим столом у Свят-вечір і День Різдва. Залишити всі непорозуміння і суперечки.
І у ці святкові дні — від Різдва Христового і далі до Водохреща, у так звані святки, — слід замислитися над тим, що і життя наше має бути святим. Звісно, повністю святою звичайній людині бути неможливо. Але святість — це вектор дії, ідеал того, до чого мусить прагнути кожна людина.
Підготував Олександр КОЗЛОВСЬКИЙ, Укрінформ