Тому-то всі дійства новорічної ночі — магічні, спрямовані на прихилення «Щедрого Бога» дати у цьому році добрий урожай, гарний приплід худоби, птиці, довгих років життя. Адже в цю ніч «відкрите небо» і відтіля можна все випросити, чого тільки бажаєш...
Зранку українські господині починали готувати другу обрядову кутю — Щедру. На відміну від Багатої, її можна було заправляти скороминою. Як і на Святвечір, кутю також ставили на покуть, дотримуючись попередніх обрядів.
Крім того, господині пекли чимало млинців із салом, готували пироги, вареники із сиром, щоб дарувати щедрувальникам і посівальникам...
Звечора й до півночі оселі обходили щедрувальниці. Парубки в цей час «водили Меланку», тобто перевдягненого в жіноче вбрання жартівника.
Зі Щедрою кутею пов’язано чимало побутових обрядів. Скажімо, щоб уладнати якийсь конфлікт, сусіди йшли один до одного миритись, аби «Новий рік зустріти в мирі й злагоді». Хлопці, котрі перед цим «отримали гарбуза», вдруге засилали сватів із надією «на благословенну згоду».
Аби новий рік дарував тільки добро, до свята Нового року не виносили з хати дідуха — «Снопа-Раю», який ставили на покуті ще перед Багатою кутею.
Опівночі на Новий рік забирали дідуха, зв’язуючи у три в’язки. Одну в’язку несли у клуню (стодолу), а дві — у садок. У садку клали одну в’язку в такому місці, щоб видно було всі дерева, і запалювали.
Після цього господар розмовляв із неродючими деревами. Брав сокиру й казав: «Як не буде у тебе стільки яблук (слив чи груш), як на небі зірок, то зрубаю». За деревами ставав хтось другий із родини й відповідав: «Не рубай мене... Як зірок у небі, дам стільки плодів».
Так тричі господар запитував і тричі чув однакову відповідь-обіцянку. Тоді господар тричі ударяв обухом деревину, наказуючи: «Ясне сонце, світлий місяцю, і ви, зірки-зірниці, врятуйте цю деревицю, пошліть їй дар з неба».
Як тільки наступав досвіток старого Нового року, сільські оселі оббігали юні посівальники. Якщо напередодні господарями щедрувань були дівчатка, то тепер таким правом користувалися лише хлопчики. Кожен намагався якомога раніше засіяти сусідів, щоб отримати подарунок.
Починали цю процедуру з хрещеного батька та хрещеної матері, дядин і дядьків, аж потім навідували сусідів. Засівали лише житнім зерном, інколи пшеничним.
При цьому весело приказували: «Сію, сію, посіваю, щастя й долі вам бажаю!», «Щоб у коморі та оборі зерна було гори», «Щоб вівці та корови були в ґазди здорові!». «На щастя, на здоров’я, на нове літо! Роди, Боже, жито, пшеницю і всяку пашницю, без куколі, без метлиці, а нам дайте паляниці. Будьте здорові з Новим роком!»
Звичайно, багато чого з тих барвистих новорічних язичницьких звичаїв та обрядів ми, нинішні українці, розгубили, забули. Але без цих яскравих стародавніх розваг наші будні й свята в епоху панування інформаційних технологій, мабуть, будуть сірими й одноманітними.