З житія святого ми бачимо багато прикладів того, як він допомагав бідним і немічним і робив це щиро, не шукаючи особистої пошани. Слід зазначити, що сам Миколай був людиною небідною — з досить заможної родини, але, що важливо, багатство не зробило його серце черствим і байдужим до людського горя. Це — чудовий приклад для деяких сучасних товстосумів, яких доля громадян своєї країни абсолютно не цікавить.
З церковних джерел відома історія про безкорисливу допомогу трьом бідним дівчатам. Ця історія сталася в містіколонії Патара (за іншими джерелами, в Мірах Лікійських) і докладно описана в церковному переданні.
Одного разу тоді ще звичайний молодий хлопець Миколай дізнався про те, що одна сусідська родина потрапила в біду. Глава сімейства розорився. Зневірившись видати трьох своїх дочок заміж, батько вирішив зробити їх блудницями, щоб зібрати необхідне їм придане. Миколай вирішив допомогти, але зробити це таємно, щоб люди не спокушали його своїми похвалами, а його чесноти міг бачити лише Бог.
Вночі, загорнувши золоті монети в шматочок тканини, Миколай просунув дорогоцінний згорток крізь віконну решітку і кинув його всередину. Батько сімейства прокинувся від шуму і, побачивши гроші, дуже здивувався і несказанно зрадів: тепер він міг забезпечити старшу дочку приданим і не ганьбити її честь. Потім Миколай зробив так само і для другої доньки.
Батько вирішив дізнатися ім’я таємного благодійника. Він був упевнений, що невідомий спробує допомогти і молодшій дочці. Так і сталося. В одну з ночей почувся стукіт від гаманця з монетами, що впав на підлогу. У ту ж хвилину батько вибіг на вулицю.
Хоча юний Миколай стрімко віддалявся, але батько дівчат із подивом побачив у таємному благодійникові одного зі своїх молодих сусідів і став гаряче йому дякувати. Миколай узяв із нього слово не розповідати нікому про його добрий вчинок. Але вдячний батько не міг стримати радості і розповів городянам про доброту Миколая. З тих пір стала рости його слава як щедрого благодійника.
Як розповідає передання, до архієрейського служіння святитель Миколай був покликаний чудесним чином. Сталося це в Мірах Лікійських (територія сучасної Туреччини) у ІV столітті.
В місті обирали єпископа. Перед виборами старшому серед архієреїв напередодні у сонному видінні було явлено, що саме Миколая потрібно призначити архієреєм. Таким чином, хоча Миколай не прагнув влади і високого положення від людей, але Сам Господь покликав його, щоб він пас паству Божу. Так Миколай став архієпископом Мірлікійським.
Ставши пастирем Лікійської церкви, Миколай повністю присвятив себе служінню й невтомно піклувався про благо духовних чад своїх. Однак невдовзі мирне управління святителя було порушене жорстокими гоніннями, що їх відкрив проти християн імператор Діоклетіан. Розпочалися вони в Нікомедії, а звідти поширилися на всю Римську імперію і досягли й Лікійської області.
Святий Миколай, не боячись гонителів, безстрашно проповідував віру Христову, за що разом із багатьма християнами був ув’язнений у темницю, де страждав від голоду й спраги, терпів усілякі скорботи, своїм прикладом і словом підтримуючи та втішаючи інших в’язнів.
З початку царювання імператора Константина гоніння нарешті припинилися, і архієпископ Миколай, вийшовши з темниці, знову взяв управління над своєю паствою в Мірах Лікійських.
Свій земний шлях святий Миколай закінчив у глибокій старості, у 343 році в Мірах Лікійських і був упокоєний у соборній церкві. Згодом мощі святого було перенесено в місто Барі (Італія), де вони й спочивають донині.
Святий Миколай однаково шанується як православною, так і католицькою церквами. І це зрозуміло: в ІV столітті ще не було поділення церкви на католицьку і православну. Розкол християнської церкви відбувся лише в 1054 році.
Церква прославляє святителя і Чудотворця Миколая на рівні зі святими апостолами і відзначає день його упокоєння 19 грудня, а 22 травня — день перенесення мощей у місто Барі.
Олександр КОЗЛОВСЬКИЙ, Укрінформ