Першим підтримав Україну в цій нелегкій справі уряд Японії. Потім на підставі рекомендацій, розроблених експертами ЄС, Світового банку та ООН у межах ПРООН була розроблена програма «Відбудова і встановлення миру» для п’яти східних областей України — Харківської, Донецької, Луганської, Дніпропетровської, Запорізької, в яких сконцентровано найбільше переселенців.
Сім проектів, спонсорами яких виступили уряди Японії, Польщі, Чеської Республіки, а також ЄС, Нідерланди, Швейцарське агентство з питань розвитку та співробітництва, Шведське агентство з питань міжнародного співробітництва й розвитку, Міністерство міжнародного розвитку Великобританії, об’єдналися в одну комплексну програму «Відбудова і встановлення миру».
Програма передбачає цілісний підхід до вирішення проблем Донбасу й сусідніх регіонів. Її метою є відновлення критично важливої інфраструктури, соціальних послуг, соціально-економічної сфери, поліпшення ефективності роботи органів місцевого самоврядування, суспільної безпеки та соціальної згуртованості, збалансування доходів.
Обсяг фінансування програми, наданий партнерами, становить понад 22 млн дол. За час дії програми 37000 переселенців отримали психологічну і юридичну допомогу, було створено понад 2000 робочих місць. Люди з Донецької та Луганської областей, які постраждали через військовий конфлікт, створили 250 нових компаній. Більш як 8700 осіб узяли участь у тренінгах і семінарах, організованих у межах проектів ПРООН або за підтримки ПРООН.
У запровадженій за підтримки ПРООН системі кейс-менеджменту зареєстровано 1900 переселенців. З минулого року було відновлено та забезпечено обладнанням 28 критично важливих установ соціальної та економічної інфраструктури на Донбасі, що постраждали через військовий конфлікт. Понад 81 тис. переселенців знову отримали доступ до соціальних послуг.
У Донецькій і Луганській областях були оновлені стратегії розвитку. Відкрито чотири пілотні бюро з консультування громадян у Краматорську та Слов’янську Донецької області, Сєверодонецьку та Новопскові Луганської області.
Нова філософія
ПРООН відрізняється від інших агенцій ООН тим, що не займається гуманітарною допомогою, а допомагає органам місцевого самоврядування підвищувати їхню спроможність долати проблеми. Філософія ПРООН полягає у створенні умов для людей, аби ті могли самостійно заробляти гроші й обирати місце проживання. Нині найгостріша проблема для переселенців — працевлаштування.
Серед них є люди, які раніше займалися підприємницькою діяльністю, вони мають досвід, та не мають ресурсів для відновлення бізнесу. Для них фахівці ПРООН розробили програму підтримки стартапів, в її рамках надаються гранти для започаткування власної справи. За бізнес-планами вже запущено 248 стартапів.
Для переселенців, у яких немає навичок ведення підприємницької діяльності, і вони не хочуть нею займатися, розроблено програму співфінансування робочих місць. Тобто підприємству, яке працевлаштувало переселенця, відшкодовується 60% його зарплатні чи закупівлі обладнання для облаштування робочого місця. Завдяки цьому вже створено 950 робочих місць, і їх кількість зростатиме, сподіваються експерти.
На жаль, кваліфікація багатьох переселенців не відповідає потребам ринку праці. Після консультацій з Європейською бізнес-асоціацією виявилося, що найбільші ІТ-компанії готові працевлаштувати новопідготовлених айтішників, тож за три місяці було навчено 704 фахівців ІТ. Більш ніж 45% із них отримали роботу (це високий результат) зі стартовою зарплатою у 300–500 дол.
Нині в Україні зареєстровано майже 1,8 млн тимчасово переміщених осіб (ТПО), найбільше їх у Донецькій і Луганській областях. Це великий людський ресурс з унікальними особливостями і можливостями, наголошує заступник директора Інституту економіки промисловості НАН України Ольга Новікова. Цей ресурс треба розумно використовувати й перетворювати на людський капітал, якщо цього не зробити, він деградує.
З території, де йде війна, виїхали найбільш активні, кваліфіковані, освічені, підприємливі, працездатні молоді люди. Їх середній вік — 32 роки, а половині не виповнилось і тридцяти. Понад чотирнадцять років вони вчились у школах і вишах. За даними служби зайнятості, серед загальної кількості безробітних переселенців 64% мають вищу освіту, а в цілому в Україні безробітних із вищою освітою 45% (різниця майже у 20%).
Та лише 35% переселенців знайшли роботу, 65% не працюють. Серед безробітних ТПО 57% фахівців-професіоналів, 30 — мають робітничі професії, лише 11% не мають спеціальності. Переселенці не хочуть зберігати новий статус, коли з представників середнього класу вони потрапили до розряду нових бідних, втративши житло, власність, роботу, доходи.
За деякими експертними оцінками, 80% ТПО орендують житло, у 63 — грошей вистачає лише на їжу, а у 20% не вистачає коштів і на харчування.
Переселенців змушені приймати територіальні громади, в яких безліч своїх проблем, а тут ще й додаткові. На жаль, громади практично не розглядають ТПО як потенційний ресурс для вирішення місцевих проблем, констатує О. Новікова.
Пріоритети
Нині в Україні пріоритетною реформою стала децентралізація, яка передбачає об’єднання громад. В Україні нині 10900 громад, після об’єднання має залишитися 900. Процес об’єднання складний, часто болісний, але громади мають розглядати можливості збільшення своєї чисельності за рахунок переселенців, вважає О. Новікова.
Важливим є стимулювання об’єднання громад за рахунок фінансової, матеріальної та іншої допомоги ТПО від міжнародних організацій. Громади, які приймають переселенців, мають впливати на удосконалення державної бюджетної політики, аби не порушувалися права ТПО і не культивувалася несправедливість у системі регіонального управління.
Наразі в Україні склалася парадоксальна ситуація, коли Луганська, Донецька, Харківська області, в яких зосереджена найбільша кількість вимушених переселенців, отримують набагато менше медичних субвенцій. Таку ситуацію необхідно якнайшвидше виправляти.
Важливо стимулювати розвиток малого і середнього підприємництва для працевлаштування переселенців, підкреслює О. Новікова. Це приноситиме економічні вигоди громадам і посилюватиме конкуренцію на ринку виробництва та надання послуг. Щоправда, такій конкуренції не завжди раді місцеві бізнесмени.
Місцева влада має допомогти переселенцям в оренді й придбанні офісних, виробничих приміщень, реєстрації бізнесу, доборі кадрів, інформувати про надання міжнародних грантів. Важливо вибрати чи підготувати з переселенців фахівців, які б готували для громади проекти з вирішення спільних проблем і освоєння коштів Держфонду регіонального розвитку (на цей рік було передбачено 6 млрд грн) і міжнародних фондів.
На жаль, є випадки, коли державну та міжнародну допомогу отримують не ті, хто гостро її потребує, а хто вміє грамотно оформляти проекти. Спільне формування і реалізація проектів буде ефективною для інтеграції переселенців у громади, коли вони мають спільні інтереси в отриманні інвестування, спрямованого на розвиток територій і створення гідних умов життя для ТПО. На жаль, більшість українців не знає, скільки чудових грантів приходить у країну.
До того ж, констатує О. Новікова, у громад і переселенців не вистачає ініціативи для законного оформлення своїх відносин через розробку регіональних програм підтримки ТПО. На основі Комплексної держпрограми соцадаптації, захисту і реінтеграції ТПО до 2016 року треба було розробити відповідні програми в регіонах.
Як самостійні їх підготували лише у Донецькій, Житомирській, Кіровоградській, Рівненській областях, а у вигляді розділів загальних програм — в Одеській і Запорізькій, в інших областях їх узагалі не розробляли. Тож разом із пролонгуванням держпрограми на 2018—2020 роки варто сформувати регіональні програми, підкреслює О. Новікова.
Важливо також створити єдиний реєстр міжнародних проектів і озвучувати результати їх виконання та результати реалізації національних проектів і наукових розробок. Фахівці Інституту економіки промисловості буквально «засипали» заступника міністра з питань тимчасово окупованих територій та ТПО Георгія Туку доповідними записками з науковими аргументами і пропозиціями щодо роботи з ТПО, зміни системи регіонального управління. Але ніякої реакції не отримали.
Досвід мобілізації зусиль
Навесні 2014-го Тернопільська обласна служба зайнятості зіткнулася з новою категорією клієнтів — пошукачів роботи, які прибули із зони бойових дій на Сході України та з Криму, розповідає начальник відділу організації сприяння працевлаштуванню Валентина Нікуліна. І хоча формально область прийняла найменшу кількість ТПО (2722), переселенці стикаються з тими ж проблемами, що й в інших регіонах країни.
Людей найбільше турбує працевлаштування і започаткування власної справи. Тож у Тернопільському облцентрі зайнятості вирішили максимально мобілізувати наявні ресурси та активізувати співпрацю з партнерами задля працевлаштування ТПО та зменшення соціальної напруженості в громадах області.
У всіх базових центрах зайнятості були створені мобільні групи під керівництвом заступників директорів, до участі в них залучили представників громадських організацій і соціальних партнерів. Також облцентр зайнятості підписав плани спільних дій з обласною організацією Товариства Червоного Хреста, благодійним фондом «Вікно життя» та департаментом соцзахисту населення облдержадміністрації.
Для переселенців організовувалися семінари за участю представників роботодавців, Тернопільського молодіжного центру праці, Товариства Червоного Хреста. Серед ТПО було багато педагогів, тож центри зайнятості докладали максимум зусиль, аби їх працевлаштувати. Незважаючи на надлишок педагогічних працівників на ринку праці, 34 переселенці з 67 педагогів отримали роботу.
Загалом Тернопільському облцентру зайнятості вдалося забезпечити роботою 218 ТПО. Послугами служби зайнятості скористалося 510 переселенців.
За офіційними даними, Житомирщина прийняла понад 7000 переселенців, розповідає голова правління благодійної організації «Фонд громади Житомира» Жанна Соловйова. На початку військового конфлікту люди шукали притулку, потребували їжі, речей, одягу, деякі розглядали ситуацію як тимчасову, тому не поспішали розпочинати нове повноцінне життя.
Час минав, а більшість переселенців не змогла повернутися додому. Тож треба було серйозно облаштовуватися на новому місці, шукати роботу або започатковувати власну справу. Часто рівень зарплат не влаштовував ТПО, адже суттєво відрізнявся від «донецьких» до початку конфлікту. Це спонукало людей до створення свого бізнесу — нехай маленького, але свого.
У 2015 році Фонд громади Житомира розпочав проект «Програма розвитку бізнесу ТПО та місцевих громад» за підтримки Представництва МОМ в Україні та UKAID. Проект допомагає переселенцям отримати інструменти та методи, які дозволяють їм розвивати власний підприємницький напрям або удосконалювати вже існуючий бізнес.
Торік до проекту долучилося 203 учасники — 156 ТПО та 47 житомирян. Інформаційну підтримку надавали партнери — Житомирський обласний та районні центри зайнятості, управління праці в районах Житомирської області.
Проект має інтеграційний компонент, оскільки участь у ньому можуть брати як переселенці (до 80%), так і місцеві жителі. По суті, проект дає переселенцям «вудочки», аби вони самостійно «ловили рибу». На участь у проекті подали заявки понад 300 осіб, 203 з них узяли участь у тренінгових модулях. Бізнес-плани підготували й захистили 166, з яких підтримку дістали 138 осіб (75% — ТПО та 25% — місцевих жителів). Жінок і чоловіків було порівну.
Завдяки проекту 138 учасників отримали обладнання на понад 5 млн грн. Це значна інвестиція у поліпшення якості життя як самих учасників, так і Житомирського регіону. Олександр Юрійчук, який переїхав до Коростеня з Криму, завдяки участі в тренінгу з бізнес-планування зміг провести правильні розрахунки та написати бізнес-план. У результаті отримав грант і придбав тандирну піч, яка вже годує його родину.
Завдяки проекту лікар-ортопед із Горлівки Олег Бабалік (наразі працює в одній із приватних клінік Житомира) має якісне обладнання для проведення фізіотерапевтичних процедур. Його подальші плани — щоденно підвищувати якість лікування пацієнтів.
Ользі Солєнік із Брянки Луганської області проект допоміг відновити попередній бізнес — відкрити магазин вживаного одягу в Житомирі. Вона отримала необхідне обладнання для облаштування магазину з нуля. Євген Вієру переїхав разом із батьками до Житомира із Донецька. Отримавши в рамках проекту обладнання для обробки землі, вирощує полуницю.
Валентина та Олександр Григоренки теж переїхали на Житомирщину з Донецька. Завдяки проекту мають швейне устаткування й започаткували власну справу. Колишній кримчанин Норайр Фаградян тепер пече хліб на новому обладнанні від проекту.
Завдяки успішній партнерській взаємодії Фонд громади Житомира визнано лідером номінації «Витрати у сфері економічного розвитку у 2015 році» Національним рейтингом благодійників. Нині фонд у співпраці з Представництвом МОМ в Україні планує розпочати чергову хвилю цього важливого для переселенців проекту.
Елла НОВАК
