Майбутній захисник принижених і знедолених народився 15 серпня 1819 року в селі Сокиринці — родовому маєтку Галаганів у Полтавській губернії. Його предки, які лише на початку XVIII століття вийшли з лав козацької старшини, до його кінця казково розбагатіли й отримали дворянський титул.
І хоча хлопчик з’явився на світ, як сказали б, не тільки в шовковій сорочці, а й із золотою ложечкою в роті, він назве своє дитинство та юність «непривабливими». Вони проходили в умовах, досить яскраво змальованих Гоголем у його оповіданнях про побут українських «старосвітських поміщиків».
І лише зближення з відомим слов’янофілом Ф. В. Чижовим стало воістину поворотним моментом у житті молодої людини. Суворий до себе та інших, широко освічений, що мав «невгамоване бажання практичної діяльності», молодий ад’юнкт математики Петербурзького університету справив величезний вплив на свого вихованця і підготував його до університету.
 Юний Галаган вважав себе зобов’язаним Чижову всім, в тому числі дорогим для нього зближенням із кращими слов’янофілами — І. С. Аксаковим і Ю. Ф. Самаріним. Проте слов’янофільські зв’язки не заважали йому залишатися до кінця свого життя справжнім українофілом.
Це зближувало його з М. А. Максимовичем і київською українською «Громадою». До неї у той час входили В. Б. Антонович, П. І. Житецький, В. Л. Беренштам та інші. Нападки слов’янофілів на українофільство як «сепаратизм» завжди здавалися Григорію Павловичу якимось непорозумінням і він не переставав дискутувати щодо цього.
Після закінчення університету юнак вступив на службу до Чернігівської палати державного майна. За пропозицією її керівника 1842 року почав вивчати становище селян, які постраждали від неврожаю, і роздавав найбільш знедоленим допомогу хлібом і грошима. Це була його перша велика суспільна справа, що визначила всю подальшу діяльність.
Вибір уряду й те, що Галаган, за його власними словами, «часто не був з більшістю», вказують на те, що він був щирим прихильником визволення селян і енергійно боровся з кріпосницькими тенденціями більшості членів комітету. Одного дня свою промову на обіді після закриття засідання він закінчив словами: «За здоров’я, щастя, благоденствування і спокій того класу народу, для якого ми працювали».
 Як земський і громадський діяч Галаган багато зробив для розумового розвитку і матеріального добробуту народу. Він відкрив у Прилуцькому повіті Сокиринецьке позикове товариство, обіговий капітал якого з пожертвуваних ним початкових 3 тисяч рублів виріс до 100 тисяч.
Григорій Павлович склав детальний план удосконалень початкового навчання в Прилуцькому повіті, який був цілком прийнятий земством. І завдяки цьому Прилуцький повіт за числом учнів посідав у 70-х і 80-х роках перше місце в губернії. Він пожертвував садибу в Дехтярях для Ремісничого училища, що існує і понині. Але його добрі справи лише починалися...
У 1847 році Галаган одружився з багатою спадкоємицею Катериною Василівною Кочубей. Своє життя молодята почали в селі Сокиринці Прилуцького повіту Полтавської губернії, де 15 липня 1853-го народився їхній єдиний син Павло.
Із самого дитинства він розмовляв українською мовою, вдягав селянський одяг і грався з дворовими хлопчиками. Батьки прагнули прищепити синові інтерес до літератури, народної творчості, точних наук.
Його репетитором і наставником став випускник медичного факультету Університету св. Володимира, майбутній професор-психіатр Іван Олексійович Сікорський (батько видатного авіаконструктора Ігоря Івановича Сікорського).
...Павло помер раптово в 1869 році. Йому лише виповнилося шістнадцять років. У ті нестерпні для батьків дні Григорій Павлович писав одному з друзів: «У нещасті, що мене спіткало, не бачу я іншого порятунку або хоч би полегшення, як виконати те, що представляється мені обов’язком, що вказується моєю совістю і любов’ю до покійного.
Справа моя має полягати в продовженні на землі, доки призначено буде мені жити, того добра, яке, без сумніву, робив би син мій. Хочу розпочати корисну справу, не відкладаючи, перш за все влаштувавши що-небудь міцне й нове у сфері суспільної освіти.
Мій син зупинився на шляху своєї освіти з повним до неї завзяттям і з щирою любов’ю до ближнього; хай же інші, що потребують коштів, продовжують те, чого не судилося докінчити йому».
Через два роки — першого жовтня (за старим стилем) 1871 року — в житті Києва сталася знаменна подія. На вулиці Фундуклеївській у будинку № 11 було відкрито середній навчальний заклад для хлопчиків 14–16 років — Колегія Павла Галагана.
За задумом її творця вона повинна була «готувати до суспільної діяльності хлопців талановитих, але неімущих, а ще — мала на меті дати правильне виховання синам багатих батьків, становище яких у суспільстві обіцяло їм більш-менш впливову роль на терені суспільної діяльності».
В обох випадках виховання, що мало одну й ту ж мету, повинне було згладжувати відмінність між хлопцями обох категорій, які потрапляли до Колегії. Відповідно до статуту число вихованців у всіх чотирьох класах мало бути до 80 осіб віком від 14 до 16 років, по 10 на кожен курс, 30 з них — стипендіати Павла Галагана, решта — своєкоштні. Зі стипендіатів троє мали бути уродженцями Прилуцького повіту Полтавської губернії — батьківщини Павла Галагана.
У справу створення Колегії Галаган-старший вклав багато любові, власного життєвого досвіду, матеріальних коштів. Вона завжди була улюбленим дітищем, якому вони з дружиною приділяли найбільше уваги, сил і коштів. Як закритий і зразково поставлений в усіх відношеннях заклад Колегія вимагала великих грошових витрат.
Григорію Павловичу дійсно вдалося створити щось нове у сфері суспільного виховання. Колегія дуже швидко завоювала авторитет серед навчальних закладів. У тому ж 1871 році 27 листопада її відвідала імператриця Марія Олександрівна із синами Павлом і Сергієм, які побували на уроках фізики та історії.
«Пригнічений горем, у ніч смерті свого сина, сидячи біля ліжка небіжчика, шукаючи виходу з жахливого становища батьківського сирітства, Григорій Павлович вирішив тоді, що син його має продовжувати жити в ближніх і для своїх ближніх», — напише через 20 років у «Звіті про стан Колегії Павла Галагана» І. Нечипоренко.
А у звіті через 25 років буде наголошено, що «Колегія дала можливість здобути освіту майже півтори сотні дітям незаможних батьків, озброїла їх дієвими засобами для боротьби з нуждою і примножила нашу бідну силами інтелігенцію».
У некролозі на смерть Григорія Галагана у вересні 1888 року газета «Киянин» написала: «На прикладі створення Колегії ми бачимо, що може бути зроблено в нашому суспільстві людиною високого державного і соціального стану, яка має у своєму розпорядженні великі матеріальні кошти, раз вона одухотворена бажанням суспільного блага».

Укрінформ