Особистість
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Середа Грудень 02, 2020

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

Середа, 10 Квiтень 2019 20:41

Усе життя в танці

Rate this item
(0 votes)

19 КВІТ­НЯ — 100 РО­КІВ ВІД ДНЯ НА­РО­ДЖЕН­НЯ ОЛЕК­САН­ДРА НА­УМО­ВИ­ЧА СЕ­ГА­ЛА (1919–2010), УК­РА­ЇН­СЬКО­ГО АР­ТИС­ТА БА­ЛЕ­ТУ, БА­ЛЕТ­МЕЙ­СТЕ­РА

В од­но­му з ін­тер­в’ю Олек­сандр На­умо­вич зі­знав­ся: «Та­нець я люб­лю і за­йма­юся ним усе жит­тя (а це з 1937-го по 2010 рік, тоб­то по­над 70 ро­ків!). Сам тан­цю­вав, був со­ліс­том, а по­тім ба­лет­мей­сте­ром.

До ре­чі, у На­ціо­наль­ній опе­рі Ук­раї­ни до­сі йдуть ви­ста­ви, для яких я ста­вив тан­ці: «За­по­ро­жець за Ду­на­єм» (ми ста­ви­ли ра­зом із Вір­ським), «На­тал­ка Пол­тав­ка»; ста­вив тан­цю­валь­ні но­ме­ри для «Ма­зе­пи», «Де­мо­на» й ін­ших ви­став (во­ни йдуть і сьо­го­дні).
В Опер­но­му те­ат­рі я по­ста­вив «Бу­рю» за Шек­спі­ром на му­зи­ку П. Чай­ков­сько­го і ба­га­то кон­церт­них но­ме­рів».

До останніх днів Олександр Наумович був сповнений сил і творчих задумів і відійшов у вічність, будучи головним балетмейстером, на 91му році життя. Завидна доля видатної людини, чудового художника сцени, деміурга танцю!
Олександр Сегал народився в Києві 19 квітня 1919 року. Усе життя його пройшло в місті над Дніпром. Балетом юний Сашко захопився рано. За його власними спогадами, тоді у Києві на вулиці Інститутській відкрилася приватна студія Ксенії Юріївни Давидової (племінниці П. І. Чайковського). І він, ще зовсім хлопчисько, почав там займатися.
«Це було справжнє свято! Концерти, прекрасна музика, яскраві костюми! Після голодного сірого життя раптом опинитись у казковому світі мистецтва! Я просто насолоджувався новим життям. Подобалося поринати у танцювальні ритми, в пластику.
У нашій родині ніхто ніколи не був пов’язаний із мистецтвом. Я перший. Тому мама і дивувалася моїм здібностям. У мене дійсно все виходило непогано. А ось у Київський хореографічний технікум (зараз училище) я вже вступав усвідомлено, розуміючи, що обираю собі професію, так би мовити, свій хліб насущний».
Олександр зустрів в училищі й свою майбутню дружину Зою. Вона потім училась у Ваганової в Ленінграді, стала заслуженою артисткою України, мала багато знаменитих учениць.
Сам же юнак усе більше і більше захоплювався танцем і радів, що не помилився у виборі. Тому підтвердження — диплом із відзнакою, де було написано, що він — соліст балету (а це писали далеко не всім) і направлення у Київський театр опери та балету.
Молодому солісту пощастило — він танцював Радбара у «Лебединому озері» П. Чайковського, Абдурахмана у «Раймонді» І. Глазунова, Тібальта в «Ромео і Джульєтті» С. Прокоф’єва.
Але все це у 1939 році перервав призов до армії. Сегал опинився у Київському військовому окрузі в Ансамблі пісні і танцю.
У роки війни Сегал служив у фронтовому Ансамблі пісні і танцю кількох фронтів — ПівденноЗахідного, Першого Білоруського, Центрального, Донського. З цим колективом він дійшов до Перемоги, виступаючи на різних фронтах: від Києва до Сталінграда, від Сталінграда до Берліна. Бійці завжди дуже тепло приймали артистів.
На запитання: Чому танцював під артобстрілом? — Сегал відповідав: Не тільки заради того, щоб солдатам було весело. Тому ще, що не міг жити без сцени.
Артисти зустрічались і з відомими воєначальниками — Жуковим, Рокоссовським. Бував на їхніх концертах на передовій і Хрущов (тоді він був членом Військової ради). Ансамбль був присутній при історичній події — підписанні Пакту про завершення війни (у Потсдамі, під Берліном, вони дали святковий концерт).
У цьому колективі було багато чудових артистів — Микола Фокін, Павло Кармалюк, Олександр Коган, Євстахій Дарчук. До речі, Тарапунька і Штепсель, тобто Юрій Тимошенко і Юхим Березін, теж виступали в ансамблі. З ними Сегал пройшов разом від самого початку до кінця війни. Керували ансамблем — хормейстер Євген Шенін і балетмейстер Павло Вірський.
Після війни Олександра Сегала демобілізували і направили у Театр опери та балету ім. Т. Шевченка, де він знову виступав солістом балету. Там він пропрацював до 1960 року, а потім перейшов до Вірського (він керував Ансамблем танцю України).
І у 1975–1980 роках Сегал — балетмейстер і головний балетмейстер Ансамблю танцю України імені П. Вірського. З 80го і до останніх днів тривав його «театральний роман» із Київською оперетою. Олександр Наумович поставив тут понад 50 балетних вистав. Він — автор знаменитого танцю «Вербиченька» в Ансамблі імені П. Вірського.
Про свою творчість Олександр Наумович міркував так: «Робота балетмейстера важка. Ось диригент або хормейстер — у них партитури, які написав композитор багато років назад. А танець — білий аркуш. У театрі треба ставити не просто танець, а щоб танець був логічним у загальній концепції вистави. І це найважче — треба придумати щось нове й оригінальне, але в той же час, щоб не було самомилування і відірваності від завдання режисера. Щоб кожен рух був сюжетним.
Оперета — жанр особливий, специфічний. І ту яскраву веселу атмосферу, заради якої глядач іде в наш театр, руйнувати не можна». Про те, що балетмейстер Сегал умів це робити, як ніхто інший, свідчать його спектаклі, які йдуть на сцені досі, даруючи радість шанувальникам прекрасного і сьогодні.

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».