Він був почесним громадянином Ужгорода, в якому прожив з 1955 року до від’їзду в Ізраїль у 1998-му. Цікаве, повне творчих досягнень і злетів життя. Але і після від’їзду в Ізраїль він не поривав зв’язку з читачами, друзями й книговидавцями України та Ужгорода зокрема.
Фелікс Кривін народився 11 червня 1928 року в місті Маріуполі Донецької області у родині військовослужбовця. Він працював мотористом у Дунайському пароплавстві, був коректором у газеті «Придунайская правда», працював редактором в Ізмаїльському обласному радіокомітеті. У 1951 році він закінчив Київський педінститут і три роки працював учителем у Маріуполі.
У 1955 році приїхав до Ужгорода і став редактором Закарпатського обласного видавництва. Свій улюблений жанр байки він відкрив для читача, коли в січні 1946 року здійснив першу публікацію в газеті «Придунайская правда».
Одними з перших книг Кривіна, які привернули увагу читача, були «Вокруг капусты» (1960), «В стране вещей» (1961), «Вещие вещи» (1961) і «Славные вещи» (1961).
У них письменник говорив про звичайні речі, які служать людині: це й олівець, і картина, і годинник, і стілець, і скарбничка, і гвіздок, і чорнильниця. Але, підкоряючись волі письменника, вони раптом оживають і починають поводитися зовсім як люди, в той же час залишаючись стільцем, скарбничкою, ліхтарним стовпом.
Уже у перших книжках Фелікс Кривін втілив гуманістичні ідеї добра і благородства духу, використовуючи тропи, алегоричні образи у найрізноманітніших формах і проявах. У 1961 році в Москві вийшла книга Ф. Кривіна «В стране вещей».
А в 1962 році в Ужгороді було видано знамениту «Карманную школу», в якій героями творів стали не тільки речі, тварини, а й мешканці країни Граматики, Математики, Фізики. Так з’явилися скромна Рисочка і кровожерливий Мінус, самовдоволений Нуль і похмурі, нудні Параграфи.
Школа, названа автором кишеньковою через те, що «з точки зору шкільної науки» в ній не все правильно, розповідала про життя, ділилася, за словами автора, «життєвим досвідом», учила читача бути мудрішим, добрішим і кращим.
У 60-х роках з’явилися «Сказки-невидимки», «Калейдоскоп», а в «Божественных историях», які вийшли в Москві в 1966 році, Фелікс Кривін, використовуючи міфологічні та біблійні образи, продовжив одну з кращих традицій вітчизняної літератури, обравши для сатиричних новел-притч відомі сюжети. В них він викриває фанатизм, святенництво, лицемірство, жорстокість щодо інакомислячих.
Незважаючи на те що книги автора друкувалися по всій країні великій, одна з них — «Подражание театру» — була пущена під ніж, оскільки виявилася занадто сміливою для свого часу.
«Сьогодні і завтра, у будь-який сезон — квитки на нинішню трагедію дійсні на завтрашню комедію»; «Замість прямих вказівок з центру землі до нас доходять лише коливання» — ці фрази, що були зрозумілі розширювально й неоднозначно, викликали незадоволення влади, а проникливого читача радували безмірно. Книги, які встигли продати у провінції, були врятовані любителями творчості сатирика.
Тільки через сім років у Москві вийшла книга Кривіна «Гиацинтовые острова» (1978), а ще за рік «Библиотечка «Крокодила» поповнилася книгою «Слабые мира сего» (1979).
Відгукуючись на книги Фелікса Кривіна 80-х років («Принцесса Грамматика», 1981, «Круги на песке», 1983, «Изобретатель вечности», 1985, «Миллион лет до любви», 1985, «Хвост павлина»,1988), критики стверджували, що в його творчості знайшли своє продовження кращі традиції світової та вітчизняної класики таких її представників, як Езоп і Вольтер, Гоголь і Салтиков-Щедрін.
Особливої уваги заслуговують книги Кривіна для дітей, які були написані наприкінці 70-х — на початку 80-х років і відрізнялись яскраво вираженою науково-популярною спрямованістю. Це «Прабабушка наша Вселенная» (1979, видавництво «Малыш»), «Как стать кругосветным путешественником» (1979), «Сказки, добытые из-под земли» (1980), «Откуда пришла улица» (1980), «Упрямый горизонт» (1982) — у видавництві «Детская литература».
За його сюжетами було знято мультфільми, а також короткометражні фільми у популярному як за радянських часів, так і сьогодні (як у середовищі школярів, так і дорослих) сатиричному кінозбірнику «Єралаш».
Мініатюри, прочитані автором, записані на грамплатівки фірмою «Мелодія». З його мініатюрами виступав геніальний Аркадій Райкін. У першій половині 90-х років вийшли ще три книги, пов’язані між собою загальною проблематикою і стильовою манерою: «Всемирная история в анекдотах» (1993), «Плач по царю Ироду» (1994), «Тюрьма имени свободы» (1995).
Образно їх зміст можна було б визначити як новітній політичний лікнеп або уроки нашої демократії. Свій маніфест нового часу він висловив як мініатюру «Могу молчать» («Завтрашние сказки»): «Коли мені говорять, що нам потрібна не та демократія, я розумію, що жодна демократія нам не потрібна».
Фелікс Давидович не належав до естетичного андеграунду або політичної опозиції, але, будучи вільнодумцем, завжди стояв особняком у радянському письменницькому середовищі.
Згадуючи збори письменників-однодумців на конспіративній квартирі у 1971 році, Фелікс Кривін в есе «Друзья мои, прекрасный наш союз!» передає загальний настрій вільнодумства, що виливався у віршах, есе, прозі, й окрилював у протистоянні радянському авторитаризму, політичній кон’юнктурі, ідеологічній продажності.
Особливо дісталося від Кривіна Спілці письменників: «Пушкіна б теж виключили, якщо б він був членом Спілки письменників. А вже як би виключили Шевченка! Його б узагалі не прийняли б до Спілки! І ще зробили б здивовані очі: хіба є у нас такий поет — Шевченко? Немає у нас такого поета! Але у них не було Спілки письменників. Це було недопрацювання царського самодержавства».
Він залишив багато мудрих слів і повчань, які пам’ятатиме вдячний читач: «Випромінюйтесь! Віддавайте світу своє тепло, висвітлюйте світ своїми променями... Подивіться, як виглядає Сонце. Ви будете теж відмінно виглядати. Тільки не тримайте, не збирайте свої промені, які, як відомо, перетворюються на масу, що важка і шкідлива. Щоб відчувати себе добре, щоб виглядати завжди добре, щоб діяти на всіх добре — випромінюйтесь!».
Ярослав ШЛАПАК, Укрінформ
