Особистість
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Середа Вересень 30, 2020

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

П'ятниця, 02 Березень 2018 21:24

Отаман із Полісся на ім'я Тарас Боровець

Rate this item
(0 votes)

9 БЕ­РЕЗ­НЯ — 110 РО­КІВ ВІД ДНЯ НА­РО­ДЖЕН­НЯ ТА­РА­СА БО­РОВ­ЦЯ (1908–1981), 
УК­РА­ЇН­СЬКО­ГО ВІЙ­СЬ­КО­ВО­ГО І ПО­ЛІ­ТИЧ­НО­ГО ДІ­ЯЧА, ЗА­СНО­ВНИ­КА «ПО­ЛІСЬ­КОЇ СІ­ЧІ»

На­ро­див­ся май­бут­ній ге­рой у се­лі Бис­три­чі Кос­то­піль­ської окру­ги на Рів­нен­щи­ні у ро­ди­ні ба­га­то­діт­но­го се­ля­ни­на Дмит­ра Бо­ров­ця.
Ро­ди­на Бо­ров­ця бу­ла ба­га­то­діт­ною (дев’­яте­ро ді­тей) та ма­ло­зе­мель­ною. У ди­тин­стві за схо­жий на кар­топ­ли­ну ніс стар­ші ді­ти про­зва­ли Та­ра­са «Буль­бою». На що остан­ній ду­же об­ра­жав­ся, ко­ли ж у шко­лі про­чи­тав «Та­ра­са Буль­бу» Ми­ко­ли Го­го­ля, то по­чав сво­їм ім’­ям пи­ша­ти­ся.
Ди­тин­ство йо­го ми­ну­ло у роз­по­ві­дях ді­да Юлі­яна про пред­ка Бо­ров­ців, який во­ював на бо­ці геть­ма­на Ма­зе­пи про­ти Пет­ра I. Пер­шою ж книж­кою Та­ра­са, за якою він учив­ся гра­мо­ти, став Шев­чен­ків «Коб­зар», по­да­ро­ва­ний ко­лиш­нім во­яком ар­мії УНР.

Із чотирнадцяти років він працював у каменоломні. Наполегливим навчанням здобув загальну освіту, а революційно-політичною діяльністю — авторитет серед робітників. У 1930-му відбув військову службу в польській армії, а в 1937 році одружився з донькою чеського колоніста в Луцьку Анною Опаченською.
Був активним і допитливим. Щоб переконатися, як живуть люди у розхваленому в пресі більшовицькому «раю», він нелегально перейшов кордон. Побував у Житомирі, Києві, Харкові, побачив те «щасливе» життя на власні очі — як вимирали селяни у колгоспах і містах.
Живучи за лічені кілометри від радянсько-польського кордону, як й інші мешканці Західної України, юнак був прекрасно поінформованим про страшний голодомор, який розв’язали більшовики в Україні: адже тисячі голодуючих, незважаючи на постріли радянських вартових, нелегально переходили кордон у пошуках їжі.
У 1932 році разом із друзями Боровець заснував підпільну організацію «Українське національне відродження» (УНВ), основним завданням якої було проведення культосвітньої роботи, насамперед серед молоді. Організація підтримувала державницьку політику Симона Петлюри.
За свою політичну діяльність Тарас Бульба-Боровець потрапив до польського концентраційного табору «Береза Картузька». Однак через дев’ять місяців завдяки «зразковій» поведінці його звільнили із забороною проживати у прикордонній зоні. Тож він виїхав у глиб Польщі.
20 червня 1940 року за наказом президента УНР в екзилі Андрія Лівицького мав сформувати та очолити УПА «Поліська Січ». У ніч на 1 серпня 1940 року разом із розвідницею-кур’єром Валентиною Кульчинською перетнув радянський кордон для виконання наказу — переплив річку Буг поблизу м. Влодави і потрапив під сильний обстріл прикордонників. Кульчинська загинула, а Боровець до місця призначення пішов сам.
Там зайнявся підготовкою кадрів для майбутньої «Поліської Січі». Передбачалося створення й інших окружних бойових одиниць — наприклад, «Волинська Січ», «Полтавська Січ». Станом на 1941 рік чисельність УПА «Поліська Січ» сягала 10 тисяч бійців.
До початку війни він діяв під псевдонімами Байда, Гонта. Потім усі накази уже підписував подвійним іменем Тарас Бульба-Боровець.
У серпні 1941 року загони вояків Тараса Бульби-Боровця першими увійшли в містечко Олевськ. Налякані війною, з райцентру державні радянські служби евакуювалися на схід ще до приходу Бульби.
На тодішньому великому стадіоні Бульба-Боровець вишикував загони вояків і привселюдно з військом склав присягу на вірність Україні, освятивши українські прапори сформованих загонів, їхню зброю. Із піднятою шаблею над головою він урочисто проголосив, «що звідси розпочнеться визволення України від совітів і всіх її ворогів».
В Олевську було запроваджено українське управління, організовано міліцію, сформовано Українську повстанську армію «Поліська Січ». Із середини серпня до середини листопада 1941 року Олевськ був столицею вільної української «республіки» з новими назвами вулиць, яка увійшла в історію під назвою Олевська Республіка.
16 квітня 1942 року Головна команда УПА видала наказ новоорганізованим «Літаючим бригадам» партизанів, у якому говорилося: «Негайно розпочати першу фазу збройної боротьби проти Гітлера...»
Було проведено «Шепетівську операцію», в результаті якої великий залізничний вузол уночі проти 19 серпня 1942 року був звільнений від німців. Під час «Гощівської операції» формування УПА, розбивши німців, захопили друкарню.
У березні 1943 р. відбулася «Людвипільська операція». У результаті боїв за Людвипіль 2000 есесівців і шуцманів так і не змогли оволодіти містом, котре було в руках повстанців, які спалили 5 автомобілів і знищили 58 солдатів противника.
У листопаді 1942 року начальник поліції безпеки і СД генеральної округи Волинь-Поділля оберштурмбанфюрер Пютц зустрівся в райцентрі Березне на Рівненщині з Бульбою-Боровцем. Велися переговори про співпрацю в боротьбі з радянськими партизанами, але Боровець давав згоду за умови визнання самостійності України та звільнення українських політичних в’язнів, включаючи Степана Бандеру та Ярослава Стецька. Вимоги отамана німецький представник не прийняв.
На жаль, згоди з ОУН(б), яка ставила своєю єдиною метою диктатуру Бандери як «вождя» і знищення всіх опозиційних сил, дійти Боровцю не вдалося. Конфлікт між збройними формуваннями Бульби-Боровця та Бандери стався через неузгодження питання про політичний центр керування УПА. Бандерівці вважали, що керівництво має здійснювати ОУН, а Бульба-Боровець — Державний центр Української Народної Республіки в екзилі.
До речі, попри конфлікти з ОУН(б) Бульба-Боровець як справжній християнин із пошаною поставився до загибелі Степана Бандери і виступив на його похороні у Мюнхені.
Опісля конфлікту з ОУН (б) залишки «Поліської Січі» було витіснено на Схід до районів, насичених червоними партизанами, у боях з якими, зрештою, загинуло багато патріотів. Тож Бульба вирішує полишити Волинь та податися до Варшави у розрахунку на допомогу з відновлення своїх сил.
Уже перебуваючи за межами України (після Другої світової війни жив у Німеччині), Бульба-Боровець співпрацював з Українським національним об’єднанням — політичним об’єднанням закарпатських українців.
Згодом емігрував до США. З 1948 року проживав в еміграції в Канаді. Тут він організував випуск ряду видань, які нелегально переправлялися в Україну, де вояки УПА вели героїчну боротьбу проти сталіністів.
Це — «Бюлетень Головної Команди УНГ», «Меч i Воля», зошити «Військова справа», у яких він передає свій бойовий досвід молодим, численні летючки за «залізну заслону» тощо.
З 1976 року став членом Світової громадської військово-патріотичної організації українських козаків «Українське Вільне Козацтво», мав козацьке звання генерал-хорунжий УВК.
Помер вірний син України 15 травня 1981 року в лікарні Нью-Йорка, відспіваний та похований там же, в США.
Письменник Улас Самчук так згадував про Тараса Боровця в книзі «На білому коні»: «Високий і стрункий, з провокативною рудуватою борідкою монастирського послушника, добродій у старому, вилинялому однострої радянського піхотинця, з лапідарно виставленою жовто-синьою опаскою на лівому рукаві. При знайомстві, на превелике моє здивування, виявилося, що то був у власній особі, пізніше широко відомий, отаман з Полісся на ім’я Тарас Боровець».

Ярослав ШЛАПАК, Укрінформ

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».