16 березня відбувається так званий референдум за приєднання Криму до Росії. Результат прогнозований — «90% кримчан побажали жити в єдиній, дружній російській родині», як сповіщає російське ТБ.
Та одного півострова кремлівському господарю замало: для задоволення амбіцій потрібна вся Україна. І він отримує дозвіл у маріонеткової Ради Федерації, очолюваної, до речі, уродженкою Полтавщини Валентиною Матвієнко, право на використання військ.
Але застосовувати їх відкрито поки що не поспішає, сподіваючись, мабуть, що різна наволоч на подобу Гіркіна та його підручні «місцевого розливу», одурманені російською пропагандою, самотужки впораються. І вони починають діяти: вже у березні відбуваються їхні масштабні акції.
Ці акції охопили Донецьк, Луганськ, Харків, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Миколаїв, Херсон і Одесу — практично весь південно-східний регіон. Їх активно підтримують «дружньо налаштовані росіяни», які масово прибувають до України. Водночас Путін готовий будь-якої миті підтримати їх, вичікуючи зручного моменту для широкомасштабного вторгнення.
Але нова українська влада не дає для цього приводу, знаючи, що на кордоні зосереджено потужне армійське угруповання. Пізніше Путін стверджуватиме, що його «війська могли бути в Києві через два тижні»...
Утім, у квітні все ж відбувається стрімке загострення ситуації: підтримувані російськими спецслужбами і «добровольцями-волонтерами», сепаратисти зайняли Донецьк, Луганськ, Горлівку, Краматорськ, Слов’янськ, Лисичанськ, Маріуполь: під їх контролем опинилася половина Донеччини і Луганщини.
Стає зрозуміло, що силами міліції справі не зарадиш і 14 квітня виконувач обов’язків Президента України Олександр Турчинов підписує Указ про виконання ухваленого на засіданні РНБО рішення «Про невідкладні заходи з подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності». Починається антитерористична операція зі звільнення захоплених терористами-сепаратистами територій.
Збройні Сили, Національна гвардія, добровольчі батальйони починають звільняти міста і села Донбасу, просуваючись до обласних центрів. Зокрема, 5 липня сили АТО починають масштабну операцію з установлення контролю над російсько-українським кордоном, створюючи силами кількох бригад 15-кілометрову зону вздовж кордону.
Водночас починається операція з деблокади Луганського аеропорту, захопленого бойовиками, і оточення самого міста: здається, ще кілька тижнів і із сепаратистами буде покінчено. Але у війну вступає регулярна російська армія.
11 липня росіяни завдали зі своєї території ракетного удару по українських формуваннях під Зеленопіллям — селом за кілька кілометрів від російсько-українського кордону. Відтоді обстріли стають систематичними, призвівши, врешті-решт, до перерізання ліній постачання українського угруповання.

На­слід­ки гіб­рид­ної вій­ни
За останніми офіційними даними, в результаті бойових дій на Донбасі загинуло близько 12 тисяч громадян.
Неоголошена війна змусила багатьох жителів Донбасу залишити свої домівки: за словами заступника міністра у справах окупованих територій і внутрішньо переміщених осіб Георгія Туки, сьогодні на відповідному обліку перебувають 1512000 біженців.
Виступаючи на засіданні ООН, її координатор в Україні Ніл Вокер зазначив, що більш як 600 тисяч людей, у тому числі 100 тисяч дітей, відчувають на собі вплив війни вздовж 457-кілометрової «лінії розмежування». Щомісяця більше 1 мільйона людей змушені перетинати «нічию землю» через контрольно-пропускні пункти, багато з них це роблять лише для того, щоб отримати доступ до основних гуманітарних та соціальних послуг. Від гуманітарної кризи потерпають майже 3,5 мільйона жителів Донеччини і Луганщини.

«Українське військо відроджується фактично з попелу...»
Кому, гадаєте, належать ці слова? Головнокомандувачу Збройними Силами, секретарю РНБО чи керманичам Міністерства оборони і Генерального штабу ЗС? Ні, такого висновку дійшов генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг, ознайомившись із доповіддю своїх колег по Альянсу, які вивчали стан справ у нашій армії.
Вони дійсно праві. Незважаючи на величезні втрати, понесені у цій так званій гібридній війні, наше військо відроджується. На підтвердження сказаного апелюватиму не емоціями, а фактами. Так ось, сьогодні чисельність Збройних Сил становить понад 250 тисяч осіб, з яких майже 50 тисяч перебувають у районі операції Об’єднаних сил.
У ході бойових дій на сході країни було сформовано 15 нових бригад, 2 оперативних управління — «Північ» і «Схід».
За останні п’ять років наша армія отримала понад 1500 одиниць нового та модернізованого озброєння і військової техніки, близько 800 одиниць стрілецької зброї, понад 500 одиниць засобів розвідки та спостереження, а також поставлено ракети та боєприпаси. До складу ВМС зараховано 4 малих броньованих артилерійських катери.
У 2018 році на військову службу за контрактом у Збройні Сили України прийнято понад 27 тисяч осіб, у тому числі 1700 офіцерів. А кількість резервістів оперативного резерву першої черги нарощено до 178 тисяч осіб, що неабияк сприяє оперативному реагуванню на пряму загрозу з боку ворога — вторгнення військ Росії на територію України.
За­мість піс­ля­мо­ви
На жаль, по­ки що не вид­но ні кін­ця ні краю цій так зва­ній гіб­рид­ній вій­ні, яка ледь не що­дня за­би­рає жит­тя у на­ших спів­віт­чиз­ни­ків, зав­да­ючи ве­ли­чез­них ма­те­рі­аль­них збит­ків Ук­ра­їн­ській дер­жа­ві. Але сьо­го­дні ми, укра­їн­ці, вже не ті, яки­ми бу­ли 5 ро­ків то­му.
Бо ж не бу­ло боє­здат­но­го вій­ська, спро­мож­но­го на­дій­но за­хис­ти­ти і дер­жа­ву, і на­род від аг­ре­со­ра. Сьо­го­дні во­но є. Не­зва­жа­ючи на всі ті проб­ле­ми, що іс­ну­ють у ньо­му, во­но теж не те, що бу­ло на по­чат­ку 2014-го: не го­лод­не і не роз­дяг­не­не, а на­го­до­ва­не і обмун­ди­ро­ва­не, озбро­єне і на­вче­не во­юва­ти.
Че­рез бо­йо­ві дії на Дон­ба­сі прой­шли сот­ні ти­сяч укра­їн­ців. Ук­раї­на втра­ти­ла більш 4 ти­ся­ч сво­їх си­нів, які від­да­ли свої мо­ло­ді жит­тя за рід­ну зем­лю. Сьо­го­дні нам, укра­їн­цям, важ­ко. Але за су­тін­ка­ми зав­жди схо­дить сон­це. Зі­йде во­но і над Украї­ною.

Сер­гій ЗЯТЬ­ЄВ