— Чо­му ви­ни­ка­ють хро­ніч­ні ри­ні­ти, адже не­жить під час за­сту­ди чи гри­пу ви­па­да­ло пе­ре­жи­ва­ти прак­тич­но кож­но­му, але він зни­кав са­ме за тиж­день?
— Хронічні риніти — дуже складне захворювання, досить сказати, що боротьба з ними почалася ще за часів Авіценни, але вона актуальна й посьогодні.
— Чим же ви­кли­каю­ть­ся ці за­хво­рю­ван­ня? Які при­чи­ни їх по­ро­джу­ють?
— Виникнення хронічного нежитю пов’язане зі змінами кровонаповнення слизової оболонки порожнини носа. Це зумовлюється частими гострими запальними процесами у порожнині носа — гострі риніти, у тому числі при різних інфекціях.
В останні роки все більшу роль у розвитку низки захворювань відіграють вірусні інфекції. Вони, у свою чергу, уможливлюють розвиток реакцій гіперчутливості.
— Чи здат­ні спро­во­ку­ва­ти роз­ви­ток хро­ніч­но­го ри­ні­ту не­спри­ят­ли­ві еко­ло­гіч­ні умо­ви жит­тя?
— Безумовно. Найчастіше — це пил, газ, сухе або вологе повітря, коливання температури тощо. Мінеральний та металевий пил травмують слизову оболонку верхніх дихальних шляхів; борошняний, крейдяний, бавовняний, вовняний пил складається з м’яких часток. Він має обволікальну дію та призводить до загибелі вій миготливого епітелію, метаплазії, порушення відтоку із залоз та келихоподібних клітин слизової оболонки.
Пари та гази різних речовин спричиняють хімічне подразнення слизової оболонки носа, спочатку гостре, а потім і хронічне її запалення тощо. До виникнення захворювання може спричинити й тривале використання деяких лікарських препаратів. Тож не варто захоплюватися нафтизином, ринофугом чи санорином. Травми носа й спадкова схильність, вади розвитку й дефекти носа також можуть спровокувати розвиток хронічного риніту.
— Які ме­то­ди лі­ку­ван­ня хро­ніч­них ри­ні­тів про­по­ну­­ють­ся су­час­ною ме­ди­ци­ною?
— Сьогодні у клінічній практиці використовують велику кількість методів лікування хронічних ринітів залежно від їх форми. Втім, усі ці методи можна розділити на дві великі групи — хірургічні та консервативні.
Хірургічні методи лікування, як правило, зводяться до коригувальних операцій на нижніх і рідше — середніх носових раковинах. Структури носа дуже ніжні. Тому під час вибору методики головне завдання хірурга — зберегти і по можливості відновити основні функції слизової оболонки порожнини носа.
Останніми роками розроблено щадні операції на носових раковинах, які виконують із застосуванням тільки підслизового доступу до тканин, що підлягають видаленню, щоб унеможливити травму найбільш цінного миготливого і нюхового епітелію слизової оболонки.
— Чи зна­хо­дять у віт­чиз­ня­ній ри­но­хі­рур­гії своє міс­це но­віт­ні ме­то­ди опе­ра­тив­них втру­чань?
— В Україні останніми роками стали широко застосовувати кріогенну, лазерну та ультразвукову апаратуру. Порівняно з гальваноакустикою менш травматичним є кріохірургічне втручання, після якого зона некрозу значно менша і процеси відновлення судин та нервових волокон розвиваються у коротші терміни. Локальне глибоке заморожування слизової оболонки носових раковин після стихання реактивних явищ і відторгнення нальотів призводить до поліпшення носового дихання за рахунок скорочення їх розмірів.
У хірургії для безкровного розтину тканин широко використовують високоенергетичне лазерне випромінювання. Ефективна лазерна терапія й для хворих, котрі тривалий час вживають судинозвужувальні краплі в ніс або загальні судинорозширювальні засоби для лікування гіпертонічної хвороби. Цей метод успішний і під час лікування алергійних форм риніту, коли слизова оболонка середніх носових раковин має набряк та виглядає зовні як поліпи.
— Ві­до­мо, що по­при при­ваб­ли­вість й ефек­тив­ність хі­рур­гіч­ні ме­то­ди лі­ку­ван­ня пов­ні­стю не за­до­воль­ня­ють хво­рих...
— З огляду на складність, травматичність і можливість післяопераційних ускладнень хірургічний метод істотно поступається консервативним методам лікування. Сьогодні методи консервативної терапії вельми різноманітні та ефективні. Застосовують голкорефлексотерапію, електропунктуру, гальванізацію верхнього шийного вузла, довгохвильове ультрафіолетове опромінення, іонофорез з новокаїном, діадинамічні струми, а також психотерапію.
Отоларингологи використовують також склерозивні (внутрішньораковинно) і припікальні, в’яжучі (аплікаційно) речовини (препарати срібла), вібромасаж слизової оболонки порожнини носа.
Методики, які базуються на застосуванні низькоенергетичного гелійнеонового лазерного випромінювання, також дають гарні результати. У лікуванні різних форм хронічного риніту останнім часом з успіхом використовують й імуномодулюючі фармакологічні препарати. Зокрема, з успіхом іде місцеве застосування глюкокортикоїдів, які зменшують запалення у слизовій оболонці порожнини носа.

Ярослав ШЛАПАК, Укрінформ