Імплементація угоди — тривалий та широкомасштабний процес внутрішньодержавних перетворень, який вимагає систематичної оцінки досягнутих результатів, зазначила віце-прем’єр-міністр із питань європейської інтеграції Іванна Климпуш-Цинцадзе на презентації моніторингу.
Угода про асоціацію між Україною та ЄС є детальною дорожньою картою для здійснення нашою країною глибоких політичних та економічних реформ. Україна тісно співпрацює з інституціями ЄС при її імплементації, підкреслив голова Представництва ЄС в Україні Ян Томбінський.
Водночас посол ЄС наголосив, що ефект від реформ буде поступовим і залежатиме від ефективної законодавчої роботи уряду та парламенту, а також від подальшої імплементації реформ на місцях. Щоб не повторювати помилок минулого, процес ухвалення рішень має бути максимально прозорим, а інтереси громадян — на першому місці. Оскільки Україна шукає ефективний механізм імплементації угоди, саме в її інтересах утримувати швидкий темп євроінтеграційних реформ.
Угода передбачає, що до кінця 2025 року Україна має наблизити своє законодавство до європейського та імплементувати положення більш як 350 директив, регламентів та рішень, а також розробити порядок і процедуру їхнього втілення в життя. Звичайно, йдеться про поступову імплементацію, і кожен документ має свої терміни та вимоги щодо форми втілення.
Так, із 2014 року Україна мала адаптувати 15 актів ЄС у сфері енергетики, транспорту довкілля та громадського здоров’я, а також ухвалити окремий програмний документ — Всеохоплюючу стратегію імплементації законодавства у сфері санітарних і фітосанітарних заходів.
Найбільшого прогресу досягнуто у сфері енергетики, а саме у секторі газу. Національне законодавство, що регулює ринок газу, майже повністю адаптоване до вимог Третього енергетичного пакету ЄС після ухвалення рамкового Закону «Про ринок природного газу».
Головними виконавцями, які відповідають за адаптацію законодавства України до європейського у сфері енергетики є Міністерство енергетики та вугільної промисловості, Державне агентство енергоефективності та енергозбереження, Міністерство екології та природних ресурсів. В угоді визначено, що Україна має виконати низку зобов’язань, спрямованих на розвиток сфери енергетики та її інтеграцію до електроенергетичної системи ЄС.

Спе­ци­фі­ка
Специфіка зобов’язань із адаптації законодавства ЄС у сфері енергетики полягає в тому, що Україна не має забувати й про ті зобов’язання, що взяла на себе перед Енергетичним Співтовариством. Коли положення не стикуються між собою, за основу беруться останні версії директив, регламентів і відповідні терміни їх імплементації для України.
Зокрема, директива № 2004 визначає мінімальні стандарти безпеки постачання газу для всіх учасників ринку. Вона вимагає від компетентних держорганів складання планів надзвичайних заходів, аби реагувати на надзвичайні ситуації на газовому ринку. Документ визначає категорію «вразливих споживачів» і належний рівень їхнього захисту.
Для реформування ринку газу та адаптації нашого законодавства до вимог євродиректив Міненерговугілля разом з експертами Секретаріату Енергетичного Співтовариства розробило законопроект «Про ринок природного газу». Парламент ухвалив документ у квітні 2015-го, який набрав чинності (за винятком окремих положень) із 1 жовтня минулого року. Цю дату можна вважати офіційною точкою відліку початку реформи вітчизняного газового ринку відповідно до стандартів ЄС.
Також Верховна Рада ухвалила два важливих законопроекти, які узгодили між собою норми нового закону про ринок газу та норми Податкового й Митного кодексів. Вони створили умови для функціонування нової моделі газового ринку та розрахунків підприємств енергогалузі.

Но­ва­ції
Серед важливих нововведень — порядок митного контролю та оформлення операцій зустрічних потоків природного газу, його балансуючих обсягів. Встановлені й правила виникнення податкових зобов’язань для платників податків, які постачають природний газ, надають послуги з його транспортування та розподілу у комунпослугах.
Аби Закон «Про ринок природного газу» запрацював, необхідно ухвалити велику кількість підзаконних нормативно-правових актів, які мають урегулювати безліч питань, пов’язаних із функціонуванням нової конкурентної моделі ринку.
У вересні 2015-го Кабмін ухвалив положення, що встановлює порядок і критерії відбору суб’єктів ринку природного газу, на яких покладаються спецобов’язки для забезпечення суспільних інтересів у процесі функціонування газового ринку в перехідний період.
Це положення закріпило норму про те, що до моменту повного «відкриття» ринку, коли всі споживачі отримають право вільно обирати постачальника (за законом — із 1 квітня 2017-го), державні газовидобувні компанії зобов’язані продавати визначений обсяг газу внутрішнього видобутку «Нафтогазу». А той має продавати ці обсяги блакитного палива для потреб населення, релігійних організацій та компаній теплокомуненерго за регульованими цінами.
Усі інші споживачі, зокрема комерційні компанії, отримали право вільного вибору постачальника з 1 жовтня 2015-го. Кабмін своєю постановою встановив порядок розрахунків за спожитий газ, відкриття (закриття) поточних рахунків зі спецрежимом використання постачальників газу, на яких покладені спецобов’язки.
Прописаний і порядок розрахунку за спожитий газ певними категоріями споживачів, для яких встановлені регульовані ціни, визначено перелік уповноважених банків, в яких мають відкриватися такі рахунки, тож грошові потоки від продажу газу споживачам, ціни для яких регулює держава, відтепер обліковуються на спецрахунках, і можна чітко розділити регульовані та нерегульовані (комерційні) сегменти газового ринку.
У ще одній урядовій постанові прописано процедуру проведення конкурсу з визначення постачальника «останньої надії» та його обов’язки. За результатами грудневого конкурсу таким визнано «Нафтогаз».
У Законі «Про ринок природного газу» значиться, що постачальник «останньої надії» не має права відмовити в укладанні договору постачання газу на обмежений час. Він мусить забезпечувати споживачів газом до 60 діб, якщо їхній постачальник припинив свою діяльність чи збанкрутів. За цей час споживачі можуть укласти угоду з іншою компанією. Постачальник «останньої надії» затверджується на три роки.

Ню­ан­си
Було передбачено й порядок створення страхового запасу газу, в якому законодавчо закріплена вимога до постачальників газу створювати страховий запас в обсязі 100% запланованих місячних обсягів поставки газу споживачам на наступний місяць. Без такої страховки компанія не має права продавати газ.
Планувалося задіяти такий механізм у жовтні 2015-го, а для компаній, які займаються газовидобутком, — із 1 січня 2016-го. Але ця норма створила низку проблем для газопостачальних компаній — як з точки зору балансування, так і блокування оборотних коштів для підтримання постійного рівня запасу газу у сховищах.
І це при тому, що впродовж року газ споживається нерівномірно (влітку зменшується вдесятеро порівняно із зимовими місяцями). До того ж рівень ризику переривання постачання є індивідуальним для кожного постачальника, як і рівень необхідного резервування газу. Також необхідність створення резервів залежить від кінцевого споживача газу та особливостей, які фіксуються у договорах.
У результаті рівень страхового запасу постановою Кабміну було понижено з січня 2016-го зі 100 до 50%. А у квітні парламент у першому читанні ухвалив законопроект, в якому пропонується зменшити розмір обов’язкового страхового запасу до 10% від планових місячних продажів. Це прямо впливатиме на ціну газу для кінцевих споживачів, адже, за розрахунками газопостачальних компаній, при нормі 50% страхового запасу, газ для споживачів дорожчає на 250 грн за тисячу кубів через відволікання оборотних коштів.
Водночас Міненерговугілля розробило проект урядової постанови, який також знижує вимоги до страхового запасу до 10%. При цьому передбачена можливість його коригування залежно від фактичних обсягів постачання. Разом із тим «Нафтогаз» як постачальник газу зі спеціальними обов’язками також має формувати страховий запас для потреб своїх споживачів, які належать до категорії захищених.
Важливо, що Кабмін своєю постановою врегулював один із аспектів механізму надання доступу учасникам газового ринку до газотранспортної інфраструктури: компанія, яка вирішила підключитися до газотранспортної чи газорозподільної системи, має право провести незалежну експертизу вихідних даних проекту такого процесу. Цим займатимуться незалежні організації, аби не було необґрунтованих відмов оператора газотранспортної чи газорозподільної системи.
У Законі «Про ринок природного газу» записано, що газорозподільні системи, власником яких є держава, не можуть бути у користуванні оператора газорозподільної системи на праві господарського відання. Крім випадків, коли такий оператор належить до держсектора економіки.
Уряд ухвалив зміни до нині чинного порядку використання газорозподільних систем, якими володіє держава, але фактично використовуються приватними облгазами безплатно на підставі права «господарського відання». Це є вітчизняним юридичним феноменом — у результаті урядового рішення ця норма була скасована.
Але для правового врегулювання проблеми використання газорозподільних мереж необхідне рішення на рівні закону, та воно досі не ухвалене, хоча законопроект лежить у парламенті.

Ві­дом­чий вне­сок
У реформі сектора газу важливу роль відігравало Міненерговугілля, зазначають експерти. Воно було головним розробником плану розділення «Нафтогазу» та головним комунікатором від уряду із Секретаріатом Енергетичного Співтовариства. Міністерство затвердило й низку важливих відомчих документів, зокрема правила про безпеку постачання природного газу, які визначають коло захищених споживачів, стандарти поведінки суб’єктів ринку, класифікацію основних ризиків з безпеки постачання газу, заходи для зменшення впливу виявлених ризиків, порядок звітування суб’єктів газового ринку.
Міністерство розробило Національний план дій із підготовки та реагування на кризову ситуацію з надходженням природного газу. План визначає рівні кризової ситуації, систему заходів реагування, обов’язки та завдання суб’єктів владних повноважень, суб’єктів ринку на кожному рівні кризової ситуації; механізми міжнародної співпраці.
Регулюючий орган на ринку енергетики — Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП), також зробила вагомий внесок у просування реформ газового ринку відповідно до вимог ЄС. Комісія розробила пакет важливого вторинного законодавства з новими регуляторними процедурами, що стосуються функціонування нової моделі газового ринку і прямо передбачені законодавством ЄС.
Серед них кодекси газотранспортної системи, газорозподільних систем, газосховищ, згідно з якими до певного газосховища застосовується режим договірного доступу або режим регульованого доступу; правила постачання природного газу, типові договори на транспортування, розподіл, зберігання (закачування, відбору) природного газу, постачання побутовим споживачам, постачання газу постачальником «останньої надії».
Перші кроки з імплементації Закону «Про ринок природного газу» почали робитись уже після набрання ним чинності. Зокрема, відбувся юридичний розподіл облгазів на постачальні компанії та операторів газорозподільних мереж. Проте це поки що не привело до появи реальної конкуренції на цьому ринку.
Споживачі не можуть змінювати постачальника, оскільки укладення окремих угод на постачання та розподіл газу неможливе без розділення рахунків на плату за газ як товар і абонентську плату за підключення до потужності розподільних мереж. Причина в тому, що Мін’юст відмовляється реєструвати постанову НКРЕКП про затвердження методики визначення та розрахунку тарифу на послуги з розподілу газу, а Кабмін не визначив закупівельної ціни газу як товару для побутових споживачів.
У країні було скасовано державне регулювання цін на газ для комерційних споживачів (нині держава регулює ціни на газ лише для населення, компаній теплокомуненерго та релігійних організацій).
Сьогодні комерційні споживачі (тобто всі, крім населення, компаній ТКЕ та релігійних організацій) можуть вільно купувати газ у різних постачальників на власний розсуд, домовляючись про ціну на комерційній основі. При цьому споживачі можуть отримувати знижки за обсяги поставки, за дотримання дисципліни платежів, умов оплати, як це, приміром, пропонує своїм потенційним покупцям «Нафтогаз» через механізм цінових пропозицій.
Регульовані ціни на газ для населення та теплопостачальних компаній уже приведені до рівня паритету з цінами імпортного газу, зокрема до щоквартального рівня ціни на німецькому газовому хабі NCG, плюс вартість доставки імпортного газу до України та прокачки його через вітчизняну ГТС.
Тож ціни у регульованому сегменті ринку були приведені до умовного рівня цін, що діють для комерційних поставок газу з-за кордону. Очікується, що це позитивно вплине на появу нових іноземних постачальників у регульованому сегменті ринку, знищить стимули для корупційних операцій — перепродажу дешевого газу для населення промисловим споживачам за ринковою ціною.
Елла НОВАК