А найвідчутніше збивають ціну «зеленого» аграрії: йде посівна, агрокомпанії змушені обмінювати валюту, яку отримали від продажу збіжжя, на гривню, аби купувати пальне, добрива, насіння.
Уже впродовж багатьох років агрогалузь є чи не єдиним світлим промінчиком у похмурій вітчизняній економіці. У структурі експорту частка агропродукції перевищує 40%, АПК є основним джерелом постачання валютної виручки в Україну.
Позаторік обсяг продажу зернових у структурі експорту сягав 39,7% (за них виручили 6544,1 млн дол.), тваринницька продукція — 6,1% (уторгували 1014,5 млн дол.), тваринні й рослинні жири, олії — 22,9% (експортували на 3822,0 млн дол.).

По­тен­ці­ал
Україна посідає перше місце у світі за експортом соняшникової олії, друге — за продажем зернових, третє — кукурудзи. Причому обсяги експорту олії мають сталу тенденцію до збільшення, що переважно зумовлено високим попитом на Світовому ринку. До того ж високі врожаї соняшника стимулювали істотне зростання потужностей із переробки: за півтора десятиліття виробничі потужності переробних підприємств зросли у 3,5 разу, і нині оцінюються у 14,5 млн т соняшнику на рік — це значно більше, ніж зібрані врожаї.
Нині Україна є світовим лідером на ринку соняшникової олії (60% обсягу) і може продати її до ЄС на 1 млрд євро. Незважаючи на зниження світових цін, попит на соняшникову олію стабільно зростає, її використовують у харчуванні та виготовленні біопалива. За 20 років світове споживання рослинних олій подвоїлося, а соняшникової — збільшилося на 34%.
Роль України на світовому продовольчому ринку постійно зростає — за десять років частка вітчизняної продукції на євроринку повагомішала вчетверо. Нарощується експорт не лише зернових, а й меляси, соків, соняшникової олії, борошна, круп. Важливо й те, що суттєво зменшився експорт сировини до ЄС: якщо позаторік її частка в експорті сягала 76%, торік — 67%.
Водночас, квоти на деяку продукцію не заповнюються, зокрема через непоінформованість аграріїв про особливості цільового ринку, недостатність сертифікованих за вимогами ЄС виробничих потужностей, невідповідність вітчизняних стандартів європейським, відсутність державних програм стимулювання експорту.

Ди­вер­си­фі­ка­ція
Нині частка агропродукції в загальному експорті до ЄС сягає 29%, експерти ж радять не забувати про диверсифікацію експорту. Налагоджено торговельні зв’язки з Китаєм, Індією, Єгиптом, Туреччиною, Іспанією — до них ввозилася найбільша кількість продукції наших агропідприємств.
Приміром, до Китаю агроекспорт зріс із 486 млн дол. до 767-ми. Нині Піднебесну почала «підкорювати» наша молочна продукція. Значних успіхів досягнуто в експорті вітчизняних молокопродуктів до Казахстану. Вірменія також дала нашим виробникам дозвіл на їх експорт.
Перспективним ринком збуту є Ізраїль, поки наші аграрії виторговують там 209,7 млн дол., та є можливості для збільшення експорту продукції. Ідуть переговори про запровадження режиму вільної торгівлі з Ізраїлем, лібералізація торгівлі є вигідною для обох країн.
Цікавим для наших аграріїв є іранський ринок, на якому можна продавати зернові — кукурудзу й пшеницю, м’ясо птиці, яловичину, сухе молоко, соняшникову олію, цукор.
Нашим аграріям доводиться відвойовувати ніші у конкурентів на закордонних ринках. Перед цим необхідно виконати всі технічні умови, налаштувати логістичні й торговельні зв’язки, вивчити потреби й уподобання споживачів. Це непростий і нешвидкий процес, але агровиробники успішно справляються з ним.
На поличках супермаркетів ЄС та інших держав світу дедалі частіше з’являються продукти українського походження. Наші помідори та гречку можна купити в Австралії. У Чикаго сумувати за тим, як смакує батьківщина, не доведеться — тут можна придбати київські торти та різні пундики і навіть українське сало. Аналогічна ситуація в магазинах Лос-Анджелеса та Нью-Йорка. Ризькі супермаркети забиті українською олією, цукром, кетчупом, кавою.
Вітчизняні харчі є конкурентоздатними, проте нині їх виробники в основному самі пробиваються на закордонні ринки і часто не знають переліку країн, де українське охоче купують. Поки що скромно не звертають уваги на ринки Норвегії, Швейцарії, Ісландії, Канади й екзотичні Малаві та Бургундію.
Вітчизняним виробникам не завадила б система держпідтримки експорту, промоція бренду «вироблено в Україні». І ще досвід сусідньої Польщі, яка є експортоорієнтованою й активно просуває свої товари за кордон. Наша країна має суттєві переваги — дешевшу робочу силу, фахівців з інженерною освітою та інженерним баченням, тож можемо ефективніше нарощувати експорт продукції з доданою вартістю.
Нині в європейських магазинах є чимало наших товарів, зокрема печива, соусів, кетчупів, олії не під українською маркою. Це один із способів просування вітчизняних харчів на світові ринки, іноді досить прибутковий.
З першого січня 2016-го діє зона вільної торгівлі між Україною та ЄС. Щоб потрапити на ринки ЄС, треба підтягнути продукцію до євростандартів. Це коштує великих грошей, бо треба пройти певні недешеві процедури. Експортери мають бути впевнені, що ринок ЄС для них вигідний.
Але ж вихід на цей ринок, відповідність стандартам якості й безпечності ЄС, особливо для аграріїв і харчовиків, автоматично відкриває доступ до інших ринків. Виробники курятини і яєць уже успішно скористались цим, почали активно завойовувати азійські ринки.
Чимало українців вважає, що продукція на експорт якісніша за ту, що збувається в Україні. Експерти пояснюють: для виробників дорого утримувати дві виробничі лінії для експортних товарів і для вітчизняного споживача. Як правило, товари відрізняються упаковкою чи специфічними вимогами іноземців, зокрема технічними.

Ре­алії
Та перш ніж рахувати здобутки на закордонних ринках, аграрну продукцію треба виростити, а це справа копітка, трудомістка, витратна. У профільному міністерстві витрати аграріїв на цьогорічну посівну оцінюють у 80 млрд грн (торік 66 млрд), експерти ж говорять про 90–100 млрд грн.
Для потужних агрохолдингів, які обробляють десятки й сотні тисяч гектарів землі, це не проблема — у них є сучасна техніка, якісне насіння й добрива. А ось пересічним фермерам, які опікуються кількома десятками чи сотнями гектарів, купити навіть невеличкий тракторець надто складно. На проведення посівної доводиться брати кредити під здирницькі відсотки.
Ще «цікавіше» життя у селян, які змушені виживати завдяки праці на землі. У Держслужбі статистики порахували, що 30% таких господарств обробляють свої наділи кіньми. Така технологія ХІХ ст. живе в українському селі не через любов людей до старовини, а тому, що більш-менш пристойний мотоблок тягне тисяч на двадцять. Про вартість невеличкого тракторця годі й говорити.
Якщо селянин і має якусь техніку — це, зазвичай, латаний-перелатаний екземпляр ще з радянських часів. Або завезений з Німеччини чи Польщі секондхенд чи власна авторозробка, складена з підручного залізяччя.

Но­ва­ції
Агрохолдинги кіньми не орють, однак і в них життя не мед, бо законодавчі новації, кажуть вони, не сприяють розвитку АПК. І згадують недобрим словом скасування спецрежиму ПДВ. А от за кордоном добре розуміють важливість підтримки аграріїв. У ЄС вона сягає 526 євро на гектар (60 євро виділяється на розвиток територій, 466 — на пряму підтримку). У Греції дають агросубвенцію на 709 євро (166 — на розвиток територій, 544 — напряму).
Нідерландцям ЄС виділяє на один гектар 529 євро, бельгійцям — 504, данцям — 434, німцям — 428, італійцям — 456, французам — 357 євро. В Україні цей показник балансує в межах 37 євро. В останні роки держпідтримка нашого агросектора у відсотках від загальної вартості його продукції нульова, в ЄС — 25%, у Росії — 18, Казахстані — 20%.
У Євросоюзі немає єдиної уніфікованої системи оподаткування земель. Специфічні системи оподаткування країн-членів обумовлені традиціями та історичним досвідом. У державах ЄС є два основних види податку — земельний податок, коли враховується площа земельної ділянки та родючість ґрунту, і податок у складі податку на нерухомість, де об’єктом оподаткування є вартість єдиного об’єкту нерухомості, куди входить земельна ділянка та забудова.
У Німеччині середня вартість гектара сільськогосподарської землі 16400 євро. Податок на землю не сплачують держпідприємства, релігійні установи. Не оподатковуються земельні ділянки, які використовуються в наукових цілях. Платежі не залежать від фінрезультатів діяльності підприємств. Звичайна ставка оподаткування — 1,2–1,5% від кадастрової оцінки вартості землі.
У країнах ЄС система підтримки сільського господарства має настільки значні обсяги, що дозволяє компенсувати витрати на земельний податок. Держпідтримка агросектора в Україні є вкрай низькою порівняно з конкурентами.
Особливістю України є те, що найбільшу питому вагу у підтримці АПК займала акумуляція ПДВ. Вона класифікується СОТ як субсидія на вхідні ресурси або здешевлення вартості покупних матеріально-технічних ресурсів для виробництва агропродукції.
У переговорах із СОТ наша країна відстояла право на застосування спецрежиму ПДВ для сільгосптоваровиробників шляхом акумуляції. Це за нестачі вільних бюджетних коштів було вагомим механізмом непрямих бюджетних трансфертів із підтримки аграріїв.
Деякі члени СОТ відзначали невідповідність режиму акумуляції ПДВ вимогам ст. 3 ГАТТ 1994 «Національний режим щодо внутрішнього оподаткування та регулювання». Відповідно до неї, «товари, які походять з території будь-якої сторони, імпортовані на територію будь-якої іншої сторони, не мають підпадати, прямо чи опосередковано, під внутрішні податки та інші внутрішні збори, які перевищують податки і збори, що прямо чи опосередковано застосовуються до аналогічних вітчизняних товарів».
Незважаючи на це, Україна змогла захистити режим акумуляції ПДВ, який передбачає застосування ПДВ за ставкою 20% щодо всієї реалізованої агропродукції, незалежно від того, імпортована вона чи вироблена в Україні.
Тож, відповідно до зобов’язань перед СОТ, у агросекторі не забороняється використовувати механізм акумуляції ПДВ, спрямований на підтримку вітчизняних виробників. Більше того, немає зобов’язань зі зменшення цієї підтримки. Можлива ж сума прямої бюджетної підтримки в межах «жовтої скриньки» СОТ обмежена 3,043 млрд грн, що не компенсуватиме втрат податкових пільг за рахунок програм прямої бюджетної підтримки.

За­гро­зи
Влада вирішила з 2017 року змінити принципи оподаткування аграріїв. Поки ж зберігає для них непряму держпідтримку, бо зустріла шалений опір, коли вирішила скасувати спецрежим ПДВ. Податкові пільги були запроваджені, аби аграрії мали обігові кошти для розвитку галузі, їхня продукція була конкурентною на Світовому ринку.
Якщо аграріїв не підтримувати, вони не зможуть вийти на ринки ЄС і конкурувати з тамтешніми фермерами, якими опікується ЄС. Хоча не виключено, що податкові правила можуть змінитися. Фахівці прогнозують труднощі під час адміністрування ПДВ для агропідприємств через різні ставки спецрежиму оподаткування.
Так, виробники зерна та інших технічних культур залишатимуть на своїх рахунках 15% податку, 85% — в держбюджет. Тваринники працюватимуть у пропорції 80 на 20%, решта сільгоспвиробників — 50 на 50%. Три спецрежими важко адмініструвати. До того ж деякі аграрії працюють у кількох галузях, тож знадобиться багато контролерів для перевірки документів.
За рахунок механізму податкової підтримки дохідність виробництва агропродукції зростає на 7–12%, подекуди й більше, залежно від базової рентабельності. За скасування спецрежиму ПДВ виробництво багатьох видів агропродукції балансуватиме на межі рентабельності, а в деяких стане збитковим (виробництво м’яса свиней, молока, круп’яних культур).
Для окремих видів агропродукції зниження дохідності виробництва через скасування спецрежиму ПДВ може бути критичним, і вони припинять свою діяльність.
Але незалежно від масштабів виробництва, аграріїв об’єднує погодний фактор, який залежить від примх «небесної канцелярії». Теплий грудень — холодний січень, теплий лютий — холодний березень позначилися на озимині. Але така погода дозволила подекуди розпочати весняну посівну ще під час календарної зими.
За прогнозами експертів, втрачені площі озимих аграрії компенсують збільшенням посівів кукурудзи, соняшника, сої. А от єдності щодо площ під цукрові буряки немає (агрочиновники запевняють, що вони зростуть, щонайменше, на 10%).
Експерти вважають, що будуть меншими, ніж торішні, коли кількість гектарів під цукровими буряками була рекордно малою. Тож можна припустити, що після нинішніх понад 30 грн за кіло гречаної крупи матимемо черговий «сюрприз» на ринку цукру.
Елла НОВАК