Нещодавно Центр Разумкова, Представництво Фонду Фрідріха Наумана за підтримки Комітету Верховної Ради з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки провели фахову дискусію щодо НЕС-2020.
Експерти констатували, що НЕС-2020 визначає цілі, завдання та механізми реалізації реформ для виведення енергетичного комплексу на принципово новий якісний рівень розвитку. Насамперед, Стратегія спрямована на вирішення проблем енергетичної безпеки в умовах виживання держави за військової агресії.
У Стратегії пропонуються трансформаційні механізми. Вона розрахована на середньострокову перспективу до 2020 року. Після цього має бути замінена новим документом та узгоджуватись зі Стратегією нацбезпеки, зокрема в частині захисту критичної енергетичної інфраструктури.
Головна мета розвитку енергетики до 2020 року — забезпечення енергетичної безпеки і перехід до енергоефективного та енергоощадливого використання і споживання енергоресурсів із впровадженням інноваційних технологій.
Стратегічне бачення: енергетична галузь України у 2020 році — економічна запорука державного суверенітету, елемент належного врядування, надійний базис сталого розвитку конкурентної економіки та невід’ємна частина європейського енергопростору. Під час розроблення НЕС-2020 враховувалася довгострокова стратегічна мета — виведення країни на рівень енергетичної самодостатності до 2030 року.
Енергетична безпека
Упродовж усього періоду незалежності України енергетична сфера залишалася найбільш уразливим сегментом економіки, зазначають експерти. Жодна зі стратегічних цілей — зниження енергоємності ВВП, інтенсифікація розробки власних покладів енергоресурсів, диверсифікація джерел і шляхів постачання енергоносіїв, формування стратегічного нафторезерву, створення елементів ядерно-паливного циклу, розвиток альтернативної енергетики — не були досягнуті.
Владні команди надавали перевагу моделі бізнес-експлуатації енергетичної залежності країни, а не моделі забезпечення енергобезпеки та унезалежнення від монопольного постачання енергоресурсів. Регіональна тенденція використання енергоресурсів як інструменту політичних та економічних впливів робить неефективним подальше збереження моделі бізнес-експлуатації енергозалежності й вимагає відмови від неї.
Проблематика енергобезпеки набуває ключового значення для успішного розвитку енергоімпортнозалежних країн. У цьому контексті успіх країни в економічному розвитку забезпечуватиметься не лише за рахунок прямого доступу до енергоресурсів. За міжнародної нестабільності, країни, що мають поклади енергоресурсів, намагаються забезпечити енергетичну самодостатність.
В Україні ощадливе використання енергоресурсів власного видобутку в поєднанні з необхідним імпортом має бути забезпечено шляхом збалансовано вибудуваної системи енергобезпеки. Така система стане однією з гарантій виживання країни за несприятливих зовнішніх обставин, збереження її суверенітету, територіальної цілісності, подальшого економічного розвитку.
Експерти пропонують базову конфігурацію формули енергобезпеки. Вона передбачає енергозаощадження та енергоефективність. Плюс власні енергоресурси (вугілля, природний газ, нафта, біомаса). Плюс відновлювальні джерела енергії, диверсифікація імпорту, стратегічні резерви, інтеграція в енергетичний простір ЄС (сполучені та синхронізовані енергомережі).
Особливу увагу експерти приділятимуть запобіганню встановленню контролю над критично важливою інфраструктурою з боку сторін, що ігнорують енергозаконодавство України та ЄС і прагнуть до непрозорого заволодіння енергоактивами, до дестабілізації енергоринків, до перешкоджання їх диверсифікації під приводом розвитку привабливих комерційних проектів.
Конкретні цілі
Україна є членом Європейського Енергетичного Співтовариства, підписала Угоду про асоціацію з ЄС, тому має проводити біпаралельний процес «реформи — інтеграція». Він стане стратегічним орієнтиром діяльності уряду і Верховної Ради на п’ять років. Суть процесу — реформи енергосектора сприяють інтеграції в енергопростір ЄС, а інтеграція енергетичних мереж сприяє внутрішнім реформам.
Сектори видобутку нафти, газу та вугілля, виробництва та постачання електричної, теплової енергії, води нині відображають інтереси корпоративних суб’єктів. Діяльність регуляторних органів не має належного законодавчого забезпечення для визнання їх незалежними від неекономічних впливів. НЕС-2020 визначає план дій для досягнення конкретних цілей.
Це формування енергоефективного суспільства; закладення міцного енергетичного фундаменту для розвитку конкурентної економіки, а також безпека та надійність постачання і транспортування енергоресурсів; інтеграція в енергопростір ЄС; посилення глобальних зв’язків.
Зниження енергоємності економіки, диверсифікація джерел і шляхів постачання енергоресурсів сприятиме підвищенню економічної, енергетичної, екологічної безпеки. Це приведе до оптимізації енергобалансу і закладе міцний фундамент для сталого енергетичного майбутнього країни.
Використання вітчизняних науково-технічних та технологічних досягнень сприятиме інноваційному розвитку економіки, підвищенню економічної та енергетичної безпеки та розвитку науково-освітнього потенціалу, зайнятості населення, зниженню залежності від імпорту.
Через поточне військово-політичне та фінансово-економічне становище передбачається суттєве зменшення 2015 року показника загального первинного постачання енергії (ЗППЕ). Натомість у 2016–2020 роках Україна через формування енергоефективного суспільства має виконати амбітне завдання — скоротити ЗППЕ за зростання ВВП.
У результаті реалізації НЕС планується знизити енергоємність ВВП на 20%. Це дозволить до 2020 року за зростання ВВП на 15% скоротити ЗППЕ на 5,7% порівняно з 2012-м. Такі плани вимагатимуть значних капіталовкладень і структурних змін в економіці.
Прогнозується, що частка газу в структурі ЗППЕ у 2020 році зменшиться — від 34,8% до 28,7%. Частка вугілля залишатиметься стабільною — на рівні 34,6%. Натомість на кілька відсотків прогнозовано зростуть частки нафти та нафтопродуктів і атомної енергії. Найбільшими темпами збільшуватиметься використання відновлювальних джерел енергії за рахунок розвитку альтернативної енергетики. Її частка у структурі ЗППЕ підвищиться на 75% — від 2 до 3,5%.
Потенціал
Україні слід скористатися великим потенціалом скорочення споживання імпортованого природного газу завдяки енергозбереженню, зазначають експерти. Реалізація цього потенціалу не вимагає значних фінресурсів порівняно з вартістю створення додаткових альтернативних енергопотужностей, які могли б замінити скорочення природного газу.
Економія від зниження закупівель імпортного газу зможе покрити майже всі інфраструктурні витрати для його заміни. Зазвичай такі інвестиції мають короткий термін окупності. Держава має розробити політику стимулювання заходів залучення приватного сектора у сферу енергозбереження, аби отримати необхідні інвестиції.
Стратегією визначено ключові напрями реформування енергетики та вкладання інвестицій у реконструкцію і модернізацію енергетичної інфраструктури. Реалізація комплексу структурних реформ в енергетиці дозволить підвищити рівень конкурентоспроможності вітчизняної енергетики, посилити енергобезпеку країни. Також сприятиме створенню умов для технічного переозброєння не лише енергогалузі, а й вітчизняної промисловості.
Розвиток енергетичної галузі має бути гнучким, аби скористатися можливостями енергоефективних технологій. Оскільки в країні вкрай низька ефективність більшої частини будівель і промислових об’єктів, оздоровлення енергогалузі має стати першим кроком для оздоровлення та зростання економіки країни.
Основою для інвестицій мають бути реформи, демонополізація, прозорість, удосконалення правових і регуляторних механізмів. Держава має мінімум інвестувати, але максимально створювати сприятливий інвестиційний клімат.
Головними передумовами й джерелами інвестицій експерти визначили деофшоризацію економіки; впровадження стимулюючого податкового і регуляторного законодавства; економічно обґрунтовані тарифи та міжнародні інвестиції. Частка прямих державних інвестицій з держбюджету для розвитку енергетичної інфраструктури не має перевищувати 5–10%. Загальний обсяг інвестицій з усіх джерел оцінюється у 1300 млрд грн.
Алгоритми
Виходячи з положень НЕС 2020, Кабмін має підготувати рішення щодо визначення ролі органів виконавчої влади та їх дій на етапах підготовки і формування заходів з ефективного споживання енергії, конкурентних і прозорих ринків електроенергії, газу, нафти, тепла та вугілля, підкреслюють експерти.
До розробки НЕС-2020 застосовано програмно-цільовий підхід. На відміну від попередніх енергетичних стратегій, включно з формально чинною, метод прогнозування майбутнього стану енергосистеми замінюється на складання конкретної програми досягнення бажаних результатів. Для кожної цілі НЕС-2020 визначає алгоритм досягнення.
Для складних умов економічної трансформації, політичної турбулентності та воєнних дій не існує конкретних прогнозованих моделей. Тому завдання НЕС-2020 — визначити дорожню карту розвитку енергетики та механізми досягнення поставлених цілей. Прогнозовані показники, визначені цим документом, не претендують на незмінність — вони є орієнтирами, тому передбачається їх коригування залежно від сценаріїв соціально-економічного розвитку України.
Нині Росія продовжує курс на використання енергоресурсів та інфраструктури їх постачання для досягнення економічних і політичних інтересів. Відмовившись від дотримання загальноєвропейських правил у сфері енергетики, Росія намагається переформатувати енергетичні відносини на європейському просторі на підставі своїх уявлень і моделей.
І хоч Росія не є юридичною стороною в енергетичних відносинах Україна — ЄС, вона намагається активно на них впливати, використовуючи всі доступні економічні, політичні, інформаційні засоби. Основою більшості з них є ставка на закриті двосторонні відносини, що були найбільш ефективними на території пострадянських країн.
Оновлена у 2009 році енергетична стратегія РФ до 2030 року зберегла та розширила низку пріоритетних трубопровідних проектів, реалізація яких продовжить суттєві зміни інфраструктурної карти регіону. Енергетична стратегія зорієнтована на будівництво нових експортних коридорів на сході, без транзитних енерготранспортних систем на заході Росії, морських експортних терміналів у прилеглих морях.
Росія хоче використовувати енергоресурси та трубопроводи як інструмент політичних впливів. Така енергетична політика може серйозно дестабілізувати вуглеводневі потоки Схід — Захід і завдавати шкоди стабільності функціонування трубопровідної інфраструктури транзитних країн, насамперед України.
Водночас цей виклик є додатковим стимулом для трансформації частини потужностей української ГТС у реверсний режим роботи та підвищення енергобезпеки. Розташування України між ЄС та Росією, агресія РФ містять ризики і можливості. Ризик — втрата транзитного статусу, можливість — стати незалежною від імпорту газу з РФ.
Однак на тлі загального зміщення світової торгівлі енергоресурсами в бік Азії, появи обрисів трансатлантичного енергетичного партнерства, браку в ЄС «єдиного голосу» в питанні енергобезпеки, а також стратегії РФ на побудову без транзитних систем експорту вуглеводнів, транзитна роль України не буде такою визначальною, як до першої хвилі світової економічної кризи 2008–2009 років.
Остання й зумовила перегляд багатьох економічних, фінансових, енергетичних реалій у Європі та світі. Хоча в Меморандумі між Україною та ЄС про порозуміння щодо співробітництва в енергетичній галузі від 1 грудня 2005 року міститься констатація, що «Україна є ключовою транзитною країною в постачанні вуглеводнів до країн ЄС», стратегія ЄС вже не орієнтована на потенціал України як найважливішої енергокомунікаційної ланки на Сході, адже інтереси окремих країн ЄС беруть гору над спільно визначеними пріоритетами.
Особливістю НЕС-2020 є врахування впливу на вже існуючу систему енергетики та її структуру через елементи програми, які спрямовуються на зміну системи. Насамперед, у газовому та електроенергетичному секторах, а також надання орієнтирів впровадження принципово нових програм.
НЕС-2020 має бути обговорена із зацікавленими сторонами. Це допоможе активізувати узгоджені дії уряду, Верховної Ради, промисловості та суспільства. Споживачі, невеликі виробники та постачальники енергії мають розглядатися як повноправні зацікавлені сторони і мати відповідний захист.
Олена КОСЕНКО
