Отже, ті, хто розраховує обігріти квартиру електрообігрівачем, можуть опинитися в «прольоті»...

До­ро­гу до­лає той, хто...ближ­че до вла­ди
Як бачимо, критична ситуація на енергоринку, яка з великою часткою вірогідності може виникнути найближчою зимою, не додає оптимізму. Тому зараз на повний голос на всіх рівнях заговорили про альтернативну енергетику, вбачаючи в ній порятунок не лише від наступних холодів, а й гарантію енергетичної безпеки України в подальшому. Щоправда, про пошуки альтернативних джерел енергії в нас говорять давно. Навіть дещо зробили в цьому напрямку.
Приміром, на Полтавщині, де випробували чимало з того, що може замінити дефіцитний газ. Від переведення котелень на дрова і солому до вирощування екзотичної «високоенергетичної» суданської трави, яку хочуть спалювати в котлах замість соломи. Є практичні приклади і втілення в життя альтернативних джерел енергії. Зокрема, кілька бюджетних установ перевели на опалення пелетними котлами замість газових.
У Миргороді за допомогою американців переобладнують міську котельну так, щоб вона замість дефіцитного і занадто дорогого газу спалювала солому. Перепробували нововведень чимало, але практики найбільше схиляються до того, що вдаліше, ніж сонячні батареї, поки не вдалося реалізувати практично жодного проекту.
Дров, аби опалювати ними, на Полтавщині, небагатій на ліси, вистачить ненадовго, і вони вже сьогодні занадто дорогі. Солому тепер аграрії, зрозумівши зростання попиту на те, що вони донедавна просто викидали або спалювали, теж не віддають задарма. До того ж сучасні комбайни її нині не збирають у копиці, як раніше, а дрібно ріжуть і засипають солом’яною тирсою пашню. Суданська трава виросла лише на експериментальних ділянках, бо ніхто з фермерів не хоче віддавати орні землі під «будяки», і як альтернативне паливо залишилася в наукових трактатах місцевих теоретиків.
А от сонце справно посилає практично цілорічно свої промені на Землю, і людям залишається лише вміло розпорядитися його безплатною енергією.
І розпоряджаються. До Ліщинівського будинку-інтернату, що в Кобеляцькому районі на Полтавщині, вчастили гості, аби роздивитися тамтешнє диво — сонячні батареї, які там змонтували ще п’ять років тому за ініціативою директора цього закладу Анатолія Шкарбана. Серед тих, хто на власні очі хоче роздивитися закордонну новинку, найбільше керівників різного роду закладів, котрі вже давно криком кричать від захмарних рахунків, які їм виставляють комунальники. Тепер вони по-новому придивляються до альтернативного джерела енергії, яке, як підрахував А. Шкарбан, дозволяє закладу заощаджувати 10–15 тис. куб. м газу на рік — залежно від погодних умов. Погодьтеся, що для бюджетної установи, якою є будинок-інтернат із своїм скромним бюджетом, це чималі гроші.
Шкода лише, каже директор інтернату, що йому не вдалося знайти в Україні потрібного обладнання: хотів підтримати вітчизняного виробника, але сонячні батареї довелося купувати німецького виробництва. Хоча, переконаний А. Шкарбан, не гіршу від німецької продукції могли б виробляти і в нас, не чекаючи, поки загроза залишитися взимку без тепла не постукає у двері українців.
А прилад доволі простий, і принцип роботи сонячних батарей зрозумілий навіть школяреві. Від сонячних променів, котрі падають на поверхню скляної трубки, нагрівається мідна — всередині з теплоносієм. Рідина, температура якої залежно від інтенсивності сонячного випромінювання може сягати 75–80 градусів, з усіх п’ятнадцяти колекторів подається до теплообмінника, де нагріває воду, яка у подальшому використовується для господарчих потреб.
У Ліщинівському будинку-інтернаті в такий спосіб тепер повністю забезпечують гарячою водою пральню та лазню. На добу для прання білизни та миття хворих вистачає чотирьох кубометрів води, яка нагрівається батареями і накопичується у баку такої ж ємності. Перші роки експлуатації переконали директора інтернату в тому, що він не помилився, наважившись на експеримент.
По-перше, каже А. Шкарбан, на підігрів води для лазні і пральні тепер не витрачають дорогий газ. По-друге, в нього розтанула недовіра, яка жевріла десь у глибині душі, щодо можливостей сонячних батарей. Навіть за умов, коли небо застилають осінні хмари, затуляючи сонце, батареї все одно працюють і підігрівають воду до 38 градусів. А осіннім сонячним днем, коли, як мовиться, сонце світить, та не гріє, вода нагрівається до 57 градусів. Улітку, коли сонця вдосталь, батареї працюють на повну силу, забезпечуючи підігрів води до 75-80 градусів. Працюють вони і взимку, бо діють за принципом звичної нам теплиці — надворі мороз, а за склом зберігається тепло.
Щоправда, досвідчений господарник А. Шкарбан про всяк випадок підстрахувався і в бак з водою вмонтував п’ять електродів, які можуть швидко підігріти воду, якщо з цим раптом не впораються батареї. Але витрачати електроенергію поки не доводилося, адже новинка працює бездоганно.
Подивитися на роботу сонячних батарей до Ліщинівки приїжджають і власники приватних будинків. Їх теж «дістали» комунальники, і вони хотіли б знайти альтернативну газу енергію для обігріву своїх будинків та підігріву води. Спеціалісти підрахували, що для опалення середнього приватного будинку достатньо буде двох колекторів загальною площею 4 кв. метри. А вартість батарей та їхня установка обійдеться власникові будинку в 15–20 тисяч гривень, які окупляться вже через кілька років. Варто ризикнути?
І все ж сонячні батареї ще не скоро врятують ситуацію з браком російського газу і забезпечать українцям енергонезалежність. Для бідної країни, де більшість населення ледь виживає, намагаючись устигнути за стрімким ростом інфляції, сонячні батареї — розкіш. Приміром, А. Шкарбан — депутат Полтавської облради, потрібні на купівлю і установку сонячних батарей 250 тисяч гривень «вибив» з екологічного фонду облради, скориставшись депутатським мандатом. А якщо б не був біля влади, то ніколи б не встановив сонячних батарей, не приховує директор будинку-інтернату.
П’ять років досвіду використання сонячних батарей змусили А. Шкарбана дещо по-іншому подивитися на використання альтернативних джерел енергії. Звісно, розповідав він кореспонденту «ДУ», сонячні батареї — непоганий варіант. Якщо їх вчасно обслуговувати спеціалістам, то економія відчутна. Але їх бажано використовувати не стільки для підігріву води, скільки для отримання електроенергії. Її потім можна використовувати як для підігріву води і опалення, так і для освітлення приміщень, роботи побутових приладів тощо. А це дає справжню незалежність від газу.
Отже, резюмує А. Шкарбан, не варто «зациклюватися» лише на сонячних батареях. Це — свого роду залежність від одного джерела енергії. Краще, якщо в домівці буде ще одне. Приміром, опалювальний котел, який працює на твердому паливі — дровах, вугіллі, соломі тощо. Наразі у Ліщинівському будинку-інтернаті такий котел встановлюють. Після того як він запрацює, інтернат справді буде незалежним від дорогих і дефіцитних енергоносіїв, зазначив директор.

І хо­четь­ся, і ко­леть­ся...
І все ж в області не применшують ролі сонячних батарей, попри їхню дорожнечу, в тактиці переходу на альтернативні джерела енергії. Нині на Полтавщині, де хоч і повільно, але таки втілюють у життя регіональну програму «Збережемо енергоресурси Полтавщини», всерйоз зайнялися дослідженням методів отримання електричної енергії із сонячних променів.
Першим кроком до цього стало відкриття в Полтавській державній аграрній академії спеціальної лабораторії відновлюваних джерел енергії. Там, уже на науковому рівні, але з урахуванням місцевих можливостей, займаються не лише практичним втіленням альтернативних джерел енергії, а і їхньою популяризацією серед полтавців.
Лабораторію очолює доцент кафедри фізики, автоматизації та механізації виробничих процесів Володимир Калініченко. Відшукати його «господарство» на великій території академії легко: по сонячних батареях, котрі змонтовані просто на даху лабораторії. А в самій лабораторії ви побачите чимало, на перший погляд, дуже складної апаратури, котра керує процесом перетворення сонячної енергії на електричну і теплову. Перше, про що зазвичай запитують гості начальника лабораторії:
— Чи є практична віддача від усіх цих трубочок та дротів, котрі обплутали систему керування сонячними батареями?
— Звісно, є, — відповідає завідувач лабораторії. — Відтепер, коли з’явилися сонячні батареї, в душову кімнату студентського гуртожитку та ветеринарну клініку академії гарячу воду подають не з централізованої системи, а таку, яку підігрівають за допомогою сонячних батарей.
Лабораторію створили після того, як її викладачі побували в польському Кракові, де ознайомилися з досвідом використання альтернативних джерел енергії. Полякам було що показати українцям, які тільки стають на шлях пошуків методів енергетичної незалежності. Іноземці з розумінням поставилися до прагнення полтавських колег створити таку ж саму лабораторію в Полтаві й привезли до обласного центру необхідне обладнання та допомогли з його монтажем і наладкою апаратури.
Три роки практичної експлуатації сонячних батарей в умовах лабораторії сформували у В. Калініченка власну точку зору на модну нині тему — використання альтернативних джерел енергії. Зокрема, у «них» — поляків і у «нас» — українців. Чому аграрна академія за три роки, які минули від часу відкриття лабораторії, не збільшила потужностей джерел альтернативної енергії, якщо там зрозуміли їхні переваги та можливість заощаджувати?
Начальник лабораторії корені проблеми, яка гальмує масове втілення в Україні джерел альтернативної енергії, бачить у завеликій вартості цих проектів. І не приховує, що якби не щедрість польських колег, то лабораторії в Полтаві не було б.
— Обладнання, монтаж і експлуатація сонячних батарей поки що залишаються занадто дорогими проектами не лише для пересічних українців, а й прибуткових підприємств, де також прагнуть економити на енергоносіях, — ділиться роздумами В. Калініченко. — Тому скористатися такою можливістю, попри очевидну вигоду, можуть дозволити собі одиниці полтавців. Гальмує втілення альтернативних джерел енергії й ментальність наших людей, котрі, зазвичай, хочуть отримати зиск від будь-якого проекту одразу ж після його початку. У крайньому разі — завтра. А сонячні батареї окупляться лише через 5–7 років.
Практично всіх, кого зацікавив проект з отримання альтернативної енергії, такий варіант не влаштовує, констатує В. Калініченко. В умовах економічної і політичної нестабільності в нашій країні це занадто довго. Якщо ти зможеш потрапити в якусь державну або регіональну програму з економії енергоресурсів — тоді можна сподіватися на фінансування. Але самотужки починати такі проекти ризиковано: можна не встигнути за інфляцією і подорожчанням потрібного обладнання.
Стає на заваді масовому застосуванню альтернативних джерел енергії і природна недовіра наших людей до нового. Більшість із тих, кому в лабораторії демонстрували можливості сонячних батарей, за спостереженнями начальника лабораторії, просто не вірять у їхні можливості. Цьому, хоч як дивно, є пояснення, вважають в лабораторії. Так, використання нетрадиційних джерел енергії в промислових центрах міст часто виявляється невигідним. Завдяки спостереженням та розрахункам у лабораторії переконані, що найефективнішим буде використання нових джерел енергії в сільській місцевості.
— Поміркуйте самі, — каже В. Калініченко. — Площа даху сучасного дев’ятиповерхового міського будинку та нового дому в селі майже однакові. А якщо встановити однакову кількість сонячних батарей на даху багатоповерхівки та приватного будинку, то в першому випадку отриману альтернативну енергію доведеться ділити між усіма квартирами, і жильці можуть не помітити економії. А от у приватному будинку користуватися такою енергією буде всього одна родина і швидко зрозуміє переваги.
В Україні концепція застосування нових джерел енергії розрахована переважно на міста, де найбільше витрачають енергоносії, і через це зазнають відчутних збитків. Частково це виправдано. Але лише частково. З урахуванням коефіцієнта корисної дії і реальної економії, вважає начальник лабораторії, в сільській місцевості віддачу від нововведення можна отримати значно швидше. Утім, теоретично. Через бідність селян та фінансової нестабільності сільських підприємств втілення проектів, пов’язаних з використанням альтернативних джерел енергії, на селі просувається занадто повільно. От саме тут держава і має підставити плече, переконаний В. Калініченко.
Багатослівних промов про користь та необхідність втілення в життя новітніх джерел енергії в нас уже достатньо. Час для практичних дій. А поки в академії добрим словом згадують поляків і сповна використовують їхній «презент». Але про розширення масштабів експерименту науковці ще не говорять: навіть академії не по кишені покупка сонячних колекторів. От як би допомогли іноземні інвестори...
Олек­сандр БРУ­СЕН­СЬКИЙ, м. Пол­та­ва
Фо­то ав­то­ра