Вітальня[col=130]
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
П'ятниця Лютий 26, 2021

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

П'ятниця, 01 Липень 2016 20:44

Про зворотній бік землі

Rate this item
(0 votes)

Наш спів­роз­мов­ник — ві­до­мий ук­ра­їн­ський пись­мен­ник Лео­нід Пет­ров­ський. Йо­го лі­те­ра­тур­ні тво­ри — це по­дії, пе­ре­жи­ті й про­пу­ще­ні крізь сер­це і ду­шу, ство­ре­ні на ре­аль­них фак­тах влас­но­го жит­тя.
Лео­нід Пет­ров­ський є ав­то­ром ба­га­тьох ху­дож­ніх тво­рів, се­ред най­сві­жі­ших — книж­ки опо­від­ань, по­віс­тей, ро­ма­нів: «Дев’­ят­над­ця­та осінь», «Три при­їз­ди в се­ло», «Лю­ди­на чер­ги», «Ін­тер­нат», «Ін­ва­лі­ди ду­ші», «Гніз­до для ле­ле­ки».
Ми ж зо­се­ре­ди­мо­ся на не­що­дав­ній книж­ці Лео­ні­да Єв­ге­но­ви­ча — по­віс­ті «Зво­ро­тній бік Зем­лі».

— Па­не Лео­ні­де, якою мі­рою мож­на Вас на­зва­ти ман­дрів­ни­ком?
— Потяг до подорожей звив гніздечко в моїй душі ще в дитинстві, відколи, перебуваючи в інтернаті, почав себе усвідомлювати. Так набрид сірий непрозорий паркан, який оточував заклад, так кортіло заглянути за нього у світ широкий, невже й там треба ходити шеренгою, слухатися занудивиховательки, отримувати від старших, у кращому випадку, потиличники і тихенько плакати, сховавшись у найдальшому куточку подвір’я...

Тому першаліпша нагода опинитися за периметром інтернату вже була святом. На всі очі розглядав вулиці, будинки, перехожих, які вільно пересувалися, і, головне, кожен ішов туди, куди хотів, — оце була «житуха».
І потім, уже в дорослому житті, я ніколи не відмовлявся від відряджень. Так вийшло, що перша моя робота асистентом кінооператора на кіностудії була пов’язана з поїздками неосяжним Радянським Союзом — від Закарпаття до Курил.
В армії служив за кордоном: в Угорщині, це була перша моя країна після Союзу. Ну а далі пішлопоїхало. Навіть коли випадала відпустка, то вибирав санаторій чи будинок відпочинку не за профілем лікування, а за географічним місцем розташування — чим далі, тим краще. З часом, коли Союз розпався, почав освоювати Європу і під свої 60 уже бачив Париж, Лондон, Стокгольм і Рим, Берлін і Мадрид. Сказати, що все це давалося легко, не можна: тут і затягування паска, і підробітки, і сімейні сварки, оскільки дружина не поділяла мого прагнення кудись поїхати, бо сама була домашнього виховання, а подорожі — то відсутність комфорту і всього того, що з ним пов’язано.
Подорожі — це не відпочинок, а велика і серйозна робота, яка посправжньому приносить задоволення.
— У на­ро­ді іс­нує ви­раз — «від­кри­ти Аме­ри­ку». Ко­жен для се­бе від­кри­ває її по-різ­но­му і не­од­на­ко­вою мі­рою.
— Так. Вона відома і в той же час загадкова, знана і зовсім незрозуміла, для одних — мрія, для других — прокляття. Я спробував розібратися в цьому світовому феноменальному явищі під назвою США. Побував у багатьох найхарактерніших містах — Бостоні, Вашингтоні, НьюЙорку, ЛосАнджелесі (й Голлівуді), СанДієго, ЛасВегасі, СанФранциско, Річмонді... Був у Музеї космонавтики, у Національному художньому музеї, Центрі Пола Гетті, в ГрандКаньйоні, на озері Пауелл, на Ніагарському водоспаді, в казино «Париж», Єсемітському парку і ще в багатьох місцях. Нескінченно спілкувався з людьми.
За жанром твір «Зворотній бік Землі» визначити важко: він і художній, і публіцистичний, це і дорожні нотатки, і філософські роздуми. Та радше за все ця книжка припаде до душі прихильникам подорожей і пригод.
— Ко­ли ми го­во­ри­мо про Фран­цію, то од­ра­зу пос­тає в уяві Па­риж, про Анг­лію — Лон­дон, про Ро­сію — Мос­ква. А ко­ли роз­мо­ва за­хо­дить про Аме­ри­ку, то чо­мусь зга­ду­ють не її сто­ли­цю Ва­шинг­тон, а Нью-Йорк. Чи не так?
— Ваша правда. Передусім вражає розмах міста. Берег океану, зручна бухта, острів Еліс, знаменитий півострів Манхеттен, усім відома статуя Свободи як символ усієї Америки. До речі, ця жінка з високо піднятим факелом у руці, виявляється, була виготовлена і встановлена у Франції, і тільки пізніше уряд Франції подарував її Америці. Американці обережно її розібрали, перевезли океаном і встановили в бухті. За масштабами її можна порівняти з «Батьківщиноюматір’ю», встановленою серед святих храмів на кручах Дніпрових у Києві.
— От­же, хо­чеш вник­ну­ти в США, пізнай Нью-Йорк?
— Великою мірою це так. НьюЙорк — місто, яке ніколи не спить. У НьюЙорку — 450 причалів, 85 хмарочосів. Це — всесвітній фінансовий центр. У місті — 200 джазових оркестрів, 240 театрів, 270 художніх галерей.
З автовокзалу НьюЙорка стартують 700 автобусних маршрутів до всіх міст країни. Зі знаменитого Центрального залізничного вокзалу за день відходить 350 поїздів. А сам вокзал, побудований у 1913 році, крім височенного і просторого наземного приміщення, має ще чотири поверхи під землею, і з кожного відходять поїзди. За день тут проходить до мільйона пасажирів. Найнижча підземна залізнична платформа розташована на глибині 45 метрів.
Найбільше у світі метро міститься у НьюЙорку. Це — 26 ліній. На станції «Фултонстріт» перехрещуються і сходяться одинадцять ліній. Правда, не всі в тому метро почуваються добре, складається враження, наче ти — арештант, а кругом тебе — ґрати, платформи — вузенькі, народу малувато. Наше київське метро — то музей.
— Від цих мас­шта­бів го­ло­ва йде обер­том. 240 те­ат­рів — ска­зи­ти­ся мож­на! У Ки­єві всьо­го п’ять ака­де­міч­них, ну й ще, мо­же, від си­ли з де­ся­ток усі­ля­ких ін­ших. То чо­го ми вар­ті в ду­хов­но­му роз­вит­ку?
— Бродвей — так просто мистецька вулиця, таке собі місиво з мюзиклів, театральних вистав, виставок, джазових ансамблів і симфонічних оркестрів.
На іншій знаменитій вулиці — Уоллстріт зосереджена армада банків, у будьякому можна зняти гроші, якщо ви щось маєте на рахунку.
Пригадую, як я ступив на берег річки Гудзон (в кількох милях дихав Атлантичний океан) і став на прибережний камінь. То було місце, з якого починається Америка.
Одним із перших, хто ступив на цей берег, був Генрі Гудзон, затятий мандрівник і першовідкривач. Він першим описав півострів Манхеттен. Це, до речі, суцільний аспидний сланець, міцніший за бетон у кілька разів, тому хмарочосам не потрібні глибокі і міцні фундаменти. Отже, Гудзон проплив далеко річкою, яку й назвали на його честь. Пригадаймо, чи багато у світі річок, названих на честь людини? Він організував і провів три вдалі морські експедиції, а в четвертій безслідно загинув. Причому факт доволі цікавий: дві перші фінансувалися московською компанією.
Вдалині — острів Еліс. Теж знамените місце — головна пасажирська митниця і колишня карантинна установа. Поки не з’явилась авіація, всі, хто прибував до Америки кораблями, мали відсидітися на ньому кілька тижнів у так званому карантині. Людей сортували, їм влаштовували іспит на знання Біблії, і якщо прибулий міг процитувати якийсь абзац із неї, то отримував дозвіл на відвідування чи проживання на цьому континенті. Навіть затяті комуністи, такі як Бухарін, Троцький, вимушені були проходити цей іспит на знання Біблії.
— Уяв­ляю, як за­тя­тий ате­їст Ма­яков­ський був ви­му­ше­ний ци­ту­ва­ти свя­щен­ний текст...
— Господи, як же нам при «совєтах» брехали. Виявляється, Єсенін, подорожуючи Америкою з Айседорою Дункан, був у постійному запої. Протягом дня міг випити сам кілька великих пляшок віскі. До речі, з Єсеніним одразу трапився казус: як тільки він зійшов із пароплава на острів, американський митник зупинив його зі словами: «Містер Єсенін, ми Вас не можемо пустити до Америки, тому що перед цим, у Берліні, Ви співали «Інтернаціонал». Айседора Дункан вимушена була телефонувати своїм впливовим друзям, аби залагодити цю справу.
А Маяковського на пароплав до Європи, п’яного, як чіп, просто принесли на руках. Спробуй не напийся, коли починаєш порівнювати заокеанське життя з існуванням у тодішній Росії. І писали відомі журналісти й письменники про Америку тільки те, чого від них чекала партія. Як же гірко було людям оббріхувати правду! Виявляється, і Висоцький подорожував Америкою, тільки пісень про неї він чомусь не написав, мабуть, не було на те волі КДБ.
До речі, хто хоч раз у житті об’їхав Манхеттен чи пройшовся його вулицямиавеню, того вже ніякими висотними будівлями Малайзії, Шанхая, Гонконгу, Лондона, Еміратів не здивуєш. Мене там ще здивувала така річ. Посередині вулиць, на осьовій, через кожних 200—300 метрів виведені труби, і з них валить пара. Це, виявляється, вентиляція метро.
— Не­вже ба­га­ті аме­ри­кан­ці не мог­ли ку­дись цю па­ру від­вес­ти?
— Парадокс, але факт. Проте прагнення в усьому «най, най, най» — у крові американця.
Найвищий, найдовший, найсильніший, найшвидший, найтовстіший, найхудіший і тому подібне. Про будівлю «Бенк оф Америка» вони кажуть, що вона — найчистіша у світі. Побудована з ідеальних матеріалів, встановлена складна екологічна машинерія, яка видає найчистішу воду і повітря. Притому цей банк оперує сотнями мільйонів людей у всьому світі.
Перед Рокфеллерцентром мерія НьюЙорка встановлює новорічну ялинку міста. Їй має бути не менше 70 років. Пропозицій від власників лісів і парків надходять сотні. Врахуйте, що це — безкоштовно. Зате престижно. Представник влади міста облітає на гвинтокрилі й обирає найкращу.
Квартири на Манхеттені дуже дорогі. Особливо в будинках, які межують із парком у триста тридцять гектарів. І як мерія НьюЙорка не розпаювала цей парк і не продала землю за мільйонні хабарі товстосумам чи мафіозникам? От сюди б якогось українського мера з депутатським корпусом, давно парку не було б...
— Пев­но, бю­джет Нью-Йор­ка мож­на по­рів­ню­ва­ти з бю­дже­том Ук­раї­ни?
— Нащо себе вганяти в сум? Він, зокрема, поповнюється за рахунок штрафів, а це понад шістсот мільйонів доларів.
— За що штра­фу­ють?
— В основному за парковку в неналежному місці, потім — за хуліганство і всілякі дрібні порушення законів.
— А де стрі­лял­ки, ма­фія, тру­пи на ву­ли­цях?
— Це все — кіно, хоча у НьюЙорку є райони, куди не радять заходити. Ще таке. Я проїжджав кілька кварталів, у яких мешкають чорношкірі, італійські квартали теж. Складалося враження, що ці здорові, молоді дядьки, які стоять без діла або сидять на лавах, під будинками, на газонах,— ніде не працюють, хоча робочий день.
— То за ра­ху­нок чо­го во­ни жи­вуть?
— Це одна з головних проблем Америки. Вони просто не хочуть працювати. Між іншим, є сім’ї, де кілька поколінь не працюють. І щоб вони не пішли в розбій і грабежі, їм держава виплачує грошову допомогу. Простіше і легше заплатити, ніж боротися з криміногеном. А деякі чорношкірі так і кажуть: ви нас вивезли сюди, знущалися над нашими предками, а тепер розхльобуйте, платіть.
— Але ж є всім ві­до­ма іс­ти­на: хто не пра­цює, той не їсть.
— Не скрізь, виявляється, ця істина працює. От кажуть, американець без медичної страховки — не американець. А як же мільйони нелегалів, запитаєте ви. Буде вам відомо, що Барак Обама переміг на президентських виборах завдяки обіцянці охопити медичним страхуванням цю частину населення. Охорона здоров’я в Америці — значна складова економіки, 10% ВВП, півтора трильйона доларів. У ній створено 12 мільйонів робочих місць. Лікарі тут найбільш високооплачувані. Наприклад, середня зарплата хірурга становить 250 тисяч доларів на рік.
Окремо скажу про швидку допомогу. Вона теж є найкращою у світі. Якщо ви туди потрапили, вас будуть цілодобово обстежувати на суперсучасному обладнанні, поки не встановлять точного діагнозу вашого захворювання. На роботу до швидкої потрапляють кращі з кращих. Якщо мчить із сиреною по вулиці швидка, всі машини розлітаються, даючи дорогу.
Але що цікаво, цього немає в інших країнах, на виклик в Америці мчать дві машини: власне сама швидка і за нею — пожежна. В пожежній — дужі соколи, які не збираються гасити пожежу, зате вони можуть винести хворого навіть через вікно десятого поверху або зробити штучне дихання. Лікар тут не підтримує хворих під руку, тим більше не виносить. Середня тривалість життя в Америці — 78 років. Якби не їхня національна проблема, то жили б довше. Я маю на увазі ожиріння.
— До чо­го при­зво­дить доб­ро­бут!
— Цікаво, що американські аптеки — дуже скромні, в них без рецепта можна придбати тільки харчові добавки, кислотопонижувальні та знеболювальні препарати, все. Зате у наших ліків — тисячі, одних тільки настоянок на спиртовій основі — десятки.
— По­вер­ну­ли­ся в Ук­раї­ну без при­год?
— Майже. Паспорт загубив.
— Ота­кої!
— У підсумку обійшлося. В аеропортах США замість великих табло на стінах висять невеликі екрани, підходь, набирай номер рейсу й отримуй інформацію. Глянув, у квиток: рейс 9183 на Амстердам. Набрав цифри, висвітилась інформація, все було гаразд. Тільки в який же бік іти? Нерішуче пішов прямо. Надибав довідкове бюро. Підійшов до чемного службовця, показав свій квиток і паспорт зі словами: «Ай нот спік інгліш». Той неквапом їх вивчив, на папірці написав цифру 6 і показав напрямок. Я рушив у вказаному напрямку.
Через деякий час мене пробило блискавкою, а де ж мій паспорт? Тричі обнишпорив кишені, востаннє зробив це повільно і прискіпливо, але паспорта не було. Вирішив повернутися до довідкового бюро. Американець почав гаряче щось мені пояснювати і вкотре вказувати відомий напрямок. Я тільки, як телепень, мугикав. Нарешті він вийшов зза своєї стійки, взяв мне під руку і привів до реєстрації під номером 6. Тут уже зібралося чимало пасажирів. Службовець підійшов до кореянки, яка приймає багаж і реєструє пасажирів, вони обмінялися фразами — і та повернула мені мій паспорт. Я від щастя мало не впав.
Виявляється, там діє «повітряна» пошта. Коли я зраділий поспішив від довідкового бюро, забувши паспорт, то американець тут же переслав його прямісінько на потрібну стійку реєстрації.
— За­га­лом на­про­шує­ть­ся якийсь під­су­мок.
— Америка — справді багата країна, американський народ — дуже добрий. Якщо в Європі усмішка приклеєна до обличчя європейця, то в американців вона просто щира і невимушена. Якщо офіційні візитівки країни це — НьюЙорк, Вашингтон, ЛосАнджелес, гігантський авіаносець, космічний «Шаттл», врешті — долар, то справжня Америка — це провінція: білий будиночок з охайним лужком, трав’яним газоном, автомобілем у гаражі, собачкою, неогородженим палісадником квітів, асфальтованим під’їздом до нього. Все це — нормально необхідний людський атрибут, якого, на жаль, у нас немає. Їм не потрібно тримати в господарстві корову, свиню, курей, усе це можна купити в магазині, вдома вони займаються сім’єю, дітьми, відпочинком.
Тепер про наших емігрантів. Назвати їх усіх стовідсотково щасливими я не можу. Як би вони не нахвалювали свою американську влаштованість і матеріальний добробут, все одно я відчував по ледь помітному тону в голосі, по ледь помітному суму, який зачаївся глибоко в очах, що не все так просто.
В Америку потрібно приїжджати на екскурсію, захоплюватися величними красотами, які створила природа: Ніагара, каньйони, гори й ліси; захоплюватися плодами праці, створеними трудящим американським народом, наукою, технікою, соціальними умовами. Але жити там я не зміг би, як, скажімо, там не зміг би рости український клен чи дуб, чиїм корінням потрібен український ґрунт, а кронам потрібне українське повітря.
Володимир КОСКІН

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».