1923 року Є. Коханенко знову поставив цю п’єсу. Роль Лукаша тут грав К. Блакитний, Лісовика — О. Ватуля, Водяника — Т. Юра, Перелісника — К. Кошевський, Того, що греблі рве, — В. Сокирко, Дядька Лева — О. Юра-Юрський, Того, що в скалі сидить, — Д. Мілютенко. А в постановці 1924 року роль Мавки вже виконувала Поліна Нятко. Ця вистава була показана в багатьох містах України і прикрашала репертуар до 1929 року.
1993 року нове прочитання «Лісової пісні» Лесі Українки запропонував режисер-постановник Дмитро Чирипюк, сценографія — І. Білецького, композитор — Ю. Шевченко, пластика — С. Швидкого. В ролі Мавки дебютувала на сцені Театру ім. Івана Франка Оксана Батько. Роль Лукаша грали Олексій Богданович і Остап Ступка.
Вистава «Верба» — це оригінальне авторське прочитання хрестоматійної драми Лесі Українки «Лісова пісня» від відомого українського кіно- і театрального режисера, одного з найкращих сучасних театральних художників Сергія Маслобойщикова.
Оригінальність прочитання полягає в наближенні глибинних філософських категорій Лесі Українки до сьогоднішнього глядача. Через неординарність сценічного відтворення, яскравість театрального образу режисер-постановник нагадує нам, усім, хто існує в прагматичному світі, про вічні поняття Краси самого Життя, Любові як життєдайної сили, котра спроможна не тільки оновлюватися сама, а й робити світ досконалішим, чистішим.
Це — вистава про кохання, яке дарується Богом, Космосом і дано відчути, зрозуміти не кожному. Господь дарує його Лукашу, але той був неспроможний оцінити всю високість й сакральність Божого благословення. Зрадивши Мавку, він зрадив себе, щезає його єство.
Досить цікава історія назви вистави. Verba латиною означає: «слова», «мова», «текст», «слова пісні», «рукопис», «оклик»... Фонетично це абсолютно збігається з українським словом «верба». Верба — рослина — місце, де живе Мавка, головна героїня твору Лесі Українки «Лісова пісня».
Мавка виходить із верби на початку п’єси та у вербу повертається. А Verba — слова — місце, де живе сама Леся Українка та її поетичний спадок. «В серці зайшла я теє слово чарівне, що й озвірілих в люди повертає...» — каже Мавка. Здається, що фонетична гра була спланована самою авторкою «Лісової пісні» — цього складного багатошарового твору.
Драматична історія кохання Мавки та Лукаша заводить нас у таємничі лаштунки, де зароджуються стихії незрозумілого всесвіту, де оклик справжнього здобувається ціною власного життя.
Режисер вистави Сергій Маслобойщиков не лише розробив художнє вирішення сценічного простору, а й запропонував власну сценічну редакцію одного з найвизначніших текстів української літератури.
За цим митцем уже давно утвердилася слава «універсального» художника. Його творчість охоплює широкий спектр мистецьких зацікавлень — авторське ігрове кіно та кінодокументалістика, книжкова графіка, плакат, живопис, театральна режисура, сценографія, дизайн театральних костюмів.
У кінодоробку — картини, відзначені міжнародними нагородами. На терені театру — помітні постановки (й не тільки в Україні), чотири премії «Київська пектораль» за кращу сценографію (зокрема, нагорода за виставу «Буря» на сцені франківців), Міжнародна театральна премія в галузі сценографії ім. Федора Нірода, золота медаль Національної академії мистецтв України в галузі театру.
До участі у виставі режисер запросив як знаних виконавців: народних артистів України Василя Башу і Олексія Петухова, заслужену артистку Анжеліку Савченко, так і тих, хто лише починає підкоряти Мельпомену, — Христину Федорак, Олександра Бегму та Івана Шарана. Молодим акторам, можливо, ще не вистачає професіоналізму, але їхня щира, душевна гра не може не торкнутися сердець глядачів.
Досить цікава декорація. З одного боку, вона нагадує невеликий деревообробний комбінат — те, на що людина перетворила природу, а з іншого — це лабіринт, в якому заблукали герої вистави.
Ті, хто звик до хрестоматійного прочитання «Лісової пісні», можливо, і не сприймуть нової постановки, але ті, кому до вподоби творчий пошук, напевне знайдуть тут для себе багато нового і цікавого.
Едуард ОВЧАРЕНКО
