За версією британської газети The Daily Telegraph його ім’я віднесено до сотні геніїв людства, які створюють багатовимірний образ сучасного світу і, випереджаючи час, визначають напрямки і перспективи розвитку постіндустріальної цивілізації.
У доробку майстра — близько 5000 картин. За півстоліття творчої діяльності він провів понад 150 персональних та 100 колективних виставок.
Протягом останніх років полотна художника експонувалися переважно за кордоном (Литва, Німеччина, Польща, Бельгія, Люксембург, Словаччина, Чехія, Угорщина, Йорданія, Туреччина, Туніс, Тайланд тощо), у престижних музейних установах на різних континентах світу: зокрема, у палаці Радзивіллів (Литовський художній музей, Вільнюс), галереї Шарлотгенбурга (Берлін), Ружичка та УВУ (Мюнхен), галереї Кордегарда (Варшава), «Центрум» (Краків), галереї Королеви Йорданії (Амман), Центрі культури та мистецтв (ВАСС) та галереї Королеви (Бангкок), Музеї імені Мустафи Нійяза (Анкара), Археологічному музеї (Анталія), «Фолькартгелері» (Ізмір) тощо.
Останні виставки митця відбулися в Європейському парламенті (вересень 2016-го) та Фламандському парламенті (червень-липень 2017-го)...
У середині 60-х років минулого століття Іван Марчук приїхав до Києва і в умовах жорсткого протистояння системі, котра нещадно придушувала все, що не вписувалося в догми соціалістичного реалізму, віднайшов власний шлях у мистецтві.
Далі 12 років еміграції (Австралія, Канада, США). Проте теракт 11 вересня 2001 року став переломним в емігрантській долі майстра — спонукав до повернення на Батьківщину. І де б не жив Марчук, на своїх гіперреалістичних полотнах відтворював лише краєвиди рідної землі.
Перебуваючи у пошуках власного творчого стилю, 1972 року митець для передачі одухотвореності природи винайшов власну цілком оригінальну техніку «пльонтанізм» (від діалектного слова «пльонтати» — плести, переплітати), котра балансує на межі рукотворного і технологічного, через складність філігранного виконання і трудомісткість практично не підлягає повторенню.
Кожна картина постає із сотень кілометрів тонких ліній, котрі, перетинаючись під різним кутом, створюють ефект світіння і об’ємності.
Представники різних галузей знань намагаються збагнути секрет феномена Марчука і притягальної сили його таланту.
«Вплив його полотен на глядача можна порівняти з дією с 25-го кадру, що передовсім діє на підсвідомість. І творить художник полотна, окрім пейзажів і портретів, винятково на підсвідомості. Сам митець говорить про це так: «Наперед я не знаю, що малюватиму. У мене виникає один образ, другий. Рука мене сама веде. Картини ніби мені являються».
Безмежно залюблений у неймовірну красу рідної природи, Іван Марчук передає цю любов глядачеві і своїм подвижництвом на творчій ниві доводить невичерпність мистецтва у творенні прекрасного», — пише мистецтвознавець Тамара Стрипко.
Іван Марчук є давнім другом Національного музею «Київська картинна галерея». Тут відбулося кілька його персональних виставок. Саме цей музей він обрав, аби представити нову експозицію. Сотні киян та гостей міста завітали на відкриття виставки, аби побачити довершені роботи художника, а якщо поталанить, то й поспілкуватися з митцем.
Розпочався вернісаж із сюрпризу. Відомий дизайнер, лауреат міжнародних та вітчизняних показів моделей одягу Лідія Лущик представила п’ять авторських розробок із використанням вишитих елементів за мотивами творчого циклу І. Марчука «Кольорові прелюдії».
Напередодні відкриття виставки її організатори дізналися, що з Львівської області приїхав молодий художник Артур Абрамів. Він підготував подарунок для пана Івана — його портрет.
«Для мене дуже цінна творчість Івана Марчука. Саме вона надихнула мене на створення портрета, який я намалював у своєму авторському стилі. Це наче історія життя. Кулька є символом мрії. А хлопчик внизу — це пан Іван у дитинстві, який всупереч системі йшов до своєї перемоги», — розповів Артур.
Після цього до сотень шанувальників його творчості звернувся Іван Марчук:
«Три роки мене носило по світах. Багато друзів просили зробити врешті виставку і в Україні. Намагався її робити такою, аби вона була бажаною для всіх вас, всіх, хто завітає до музею.
Дарую вам сонце і місяць, тишу і спокій, луки і поля, хатинку край села. Ви все це побачите, поспілкуєтесь. Хочу, щоб враження від побаченого ви принесли до себе додому і ще довго згадували про цю виставку».
На виставці «Земля моя — краса моя» представлено полотна одного з 13 циклів художника «Пейзаж». Це близько 60 картин, створених протягом 1972–2019 років.
Едуард ОВЧАРЕНКО, фото автора
