А п’ятнадцять років тому художній керівник Київського драматичного театру «Браво» Любов Титаренко дала йому можливість поставити виставу «Метелики, що токують» за популярною п’єсою Марка Камолетті «Ох вже ця Анна».
Усі ці роки вистава — одна з найпопулярніших у репертуарі театру. Після цього на кону Театру «Браво» Юрій поставив «Інтимну комедію» Кауарда Ноела, вистави сучасного драматурга Влада Апостоловського «Чоловік у відрядженні, або Роги на щастя» та «Вовк у овечій шкірі», кілька дитячих вистав, а на початку цього театрального сезону — комедію Івана Карпенка-Карого «Сто тисяч».
У кожній виставі він намагається знайти тему, що буде торкатися душі і серця. Життя людини дуже коротке і, на переконання Юрія Потапенка, його треба прожити щасливо.
Цього разу актор і режисер звернувся до творчості відомого французького письменника єврейського походження Бернара Вербера. Твори цього митця на його батьківщині розійшлися накладом понад 5 мільйонів примірників, а ще 10 мільйонів примірників надруковано за кордоном.
Вони перекладені тридцятьма мовами, в тому числі українською. У книгах Вербера багато пророчого, напевне тому він був нагороджений премією ім. Жуля Верна. До речі, письменник підписав резолюцію до президента Росії з вимогою звільнити Олега Сенцова.
Переглянути п’єсу «Ласкаво просимо до раю» режисерові запропонувала Любов Титаренко. Юрій був у захваті від прочитаного.
Автор п’єси розмірковує над тим, що буде з нами після смерті, про що піде мова на останньому суді. Анатоль Пішон, рядовий мешканець планети Земля, повинен згадати все своє життя і довести, що прожив його недаремно.
Але з небес усе виглядає інакше. Заслуги — сумнівні. Досягнення — суперечливі. Перемоги — не витримують ніякої критики. Все перевернеться з ніг на голову, чорне виявиться білим, а біле — синім.
П’єса дуже неоднозначна. Вона не спирається на релігію, в ній навіть самі янголи виявляють сумнів в існуванні Бога, але все ж таки якась надприродна сила є. Вебер тут показав своє досить оригінальне бачення Божого суду.
«Було б цікаво, аби люди, дивлячись цю п’єсу, замислювалися не над тим, що таке рай і пекло, а як зробити так, щоб у нашій душі був рай. Ось про це і є вистава.
Дуже важливим є діалог між колишніми чоловіком і дружиною, які тепер виступають прокурором і адвокатом. Вони порушують таке важливе питання: «Якщо ми не можемо пробачити один одного, то хто ж тоді нас може пробачити?»
У виставі йдеться про те, що людина, яка поважає й цінує себе і має можливість дозволити собі хоч трішки поважати й цінувати інших, — це і є людина від Бога, людина раю, людина щастя. Людина щастя несе в собі тепло і любов», — розповів Юрій Потапенко.
Вистава створювалась у творчому тандемі з балетмейстером Борисом Борисовим, який допоміг знайти правильне пластичне рішення. Акторам Валерію Антонюку (Пішон), Людмилі Кандраєвій (Адвокат), Євгену Сологубу (Прокурор), Ользі Собко (Суддя), Андрію Колеснику (доктор Аджамян) матеріал виявився близьким, тому вдалося легко вибудувати злагоджений акторський ансамбль.
Режисер-постановник, він же сценограф, побачив усю історію в чорно-білих тонах, а люди у виставі можуть наче проходити крізь стіни. Створити сценографію допомогла художниця Катя Рудакова.
Режисер та актори не намагалися нав’язати глядачам якісь думки, тим більше давати якісь поради. Однак вистава змусить багато над чим замислитись. А це теж дуже важливо.
Едуард ОВЧАРЕНКО
Фото Олександра КОЧЕВСЬКОГО
