— Пані Маріє, Ваше ім’я знають у світі. Де вдалося побувати зі своїми роботами, провести майстер-класи? Власне, як розпочалася Ваша творчість?
— Понад 30 років тому переступила поріг рідної Купичівської середньої школи, стала вчителем образотворчого мистецтва. А ще — побачила саме тоді в школі скриньку. І яким же було моє здивування, що зроблена вона із соломи!
У школі навчаю дітей образотворчому мистецтву. Своїх учнів люблю за щирість, чесність і загадковість. Кожна дитина передає своє бачення і відчуття навколишнього світу через колір, лінію, форму.
Ще студенткою Львівського училища декоративно-прикладного мистецтва ім. І. Труша я мріяла бути живописцем. Та життя повернуло в інший бік. Молода, натхненна, емоційна моя душа прагнула творчості.
Мене навчали талановиті вчителі. Отож і я зобов’язана продовжувати віддавати свої знання іншим або ж відтворювати їх у власній творчості. Я у постійних пошуках, радощах, мріях...
Я не така, як усі. Хоча б тому, що всі художники живуть у містах, а мене повернуло в рідне село. Головне було — не пропасти, не згубитися в буденному житті. Сім’я, робота, маленькі діти і постійне бажання в моєму серці — творити.
Якось невідомо і незвично почалася робота зі звичайною соломою. Терпіння, бажання й наполеглива праця допомогли знайти свою стежину у творчості. А ще впертість, наполегливість і чесність крок за кроком вели мене до нових ідей.
— Пані Маріє, сьогодні Ви реалізуєте себе в одному з найстаріших ремесел. Як і коли це сталося?
— Плетені вироби з різних природних матеріалів належать до первісних виробництв і були відомі ще людям стародавнього світу. Етнографія засвідчує, що плетіння з природних матеріалів випереджало ткацтво, оскільки воно простіше у використанні і не потребує значної попередньої обробки.
Найдавніші археологічні пам’ятки плетіння — залишки матів, мішків, кошиків, тарілок для хліба — знайдені в Єгипті, Месопотамії, на Балканах, у Великобританії ще у V–IV столітті до нашої ери.
В усіх куточках світу люди використовували ті зернові культури, які росли в їхній місцевості. В Україні передовою культурою було жито.
Процес плетіння відбувається так само, як і тисячі років тому. Вінками з колосків прикрашали голови дівчат-жниць.
В Україні вже існує ряд обрядових символів: вінок, віконні прикраси, павук, деревце, дідух, обжинковий вінок... Особисто я висловлюю подяку злаковим культурам, насамперед житу, польовим квітам, травам за їхню красу.
— У Вас вистачило натхнення, любові й таланту навчити цьому ремеслу й дітей...
— Так, це нелегка справа, але ж любов перемагає. Студію «Житечко» створили у 1997 році при Купичівській середній школі, а вже у 2008 році їй присвоєно почесне звання «Зразковий художній колектив» за вагомий внесок у справі виховання учнівської і студентської молоді, відродження і примноження надбань національної культури.
Дітки віком 10–11 років почали займатися лише плетінням із житньої соломи. Усе починалось із заготівлі матеріалу і простих завдань. Було напрацьовано чимало робіт, якими вдалося зацікавити учнів. Нові й цікаві роботи приносила дітям для підняття творчого стимулу.
Складно навчити кожну дитину: багато не витримували й залишали гурток, натомість приходили нові. Найголовніше — повірити, дійти до кінцевого результату.
А вже згодом: виставки, конкурси, фестивалі, районні та міжнародні ярмарки. Перемоги, нагороди та визнання відкривали нові сторінки.
На сьогоднішній день є світлий клас-майстерня. Найголовніше — ми напрацювали нову школу, новий стиль у мистецтві соломоплетіння, яке базується на традиціях.
Кожне завдання прив’язане до теми рідного краю, до української казки, легенди, свят та обрядів українського народу. Створені роботи на теми: вінок, дідух, павуки, маски, обереги, образи з українських казок, фантастичні тваринки.
У 2008 році відкрито Музей «Солом’яне диво» при Купичівській ЗОШ І–ІІІ ступенів у рамках Всеукраїнської лабораторії «Солом’яний бичок». У музеї велика колекція робіт учнів студії «Житечко»: Дарини Жебко, Алли Рибачук, Інни Чонки, Людмили Стукалової, Анни Безуглової, Ніни Гладуняк, Ірини Булави, Віки Волчук, Христини Карпук... Є роботи майстрів України та світу.
— Пані Маріє, Ви не тільки частенько буваєте на міжнародних фестивалях, а й запрошуєте майстрів в Україну, у своє рідне село...
— У серпні 2010 року в Луцьку пройшов Міжнародний фестиваль соломоплетіння «Сніп». Майстри світу довірили мені організувати фестиваль в Україні.
40 майстрів із 9 країн: Англія, Швейцарія, Голландія, Угорщина, Росія, Білорусь, Узбекистан, Непал, Польща та 40 українських майстрів протягом тижня працювали на майстер-класах, відпочивали, знайомилися з історією та культурою Волині, відвідали Музей «Солом’яне диво», провели зустрічі з дітьми.
Мене ж особливо вразила й залишила приємні спогади поїздка на Міжнародний фестиваль до Голландії. Я спостерігала за працьовитими голландцями, за надзвичайною архітектурою міст і сіл. Мене цікавила кожна дрібничка. Наприклад, як оформлено вікна голландських квартир.
Саме тут здійснилася моя студентська мрія і я нарешті побачила творчість Вінсента Ван-Гога. Я милувалася каналами, квітковими полями, зустрічалася з майстрами, проводила для них майстер-класи. Мов у казці побувала.
— Що надихає Вас, пані Маріє, на створення такої сонячної краси?
— Шумлять, колишуться жита... Простір — це моє життя, це — площина, на якій я малюю свою мрію. Поле — це безмежний простір, де можна спостерігати гру кольорів, вдихати пахощі польових квітів, слухати спів пташок.
У цей час приходять добрі думки. Це — найвищий стан творчості. Житня солома має магічну силу, бо це — єднання Землі і Сонця, дощу і вітру та людської праці.
Щороку чекаю пори, коли зацвітає жито. Милуюся, коли квітує, і я вбираю медові пахощі цвіту, любуюся рухом стебла, красою колоска. Це — мій злак, до якого у мене лежить душа. Жито — це моя квітка, мій оберіг, моя творчість. Щодня торкаюся цього злака в роботі.
У житті бувають різні несподіванки, які повертають або спрямовують твої думки і мрії в інший світ творчості. Одного дня золотої пори так і сталося. В сонячних променях засвітилася солом’яна скринька, яка була зроблена руками старенького дідуся. Невже із соломи можна створити таку красу?..
Минуло багато років із того дня. Комусь потрібно продовжувати цю справу. Новий погляд на матеріал, нові форми, інше сприйняття світу краси, інший час і обов’язки.
Людині дається життя, щоб його пізнати, знайти в собі незвідані таємниці, які нам закладені при народженні. Було всього за ці роки, але відданість до сонячного матеріалу не лишала мене.
Пошуки форм і тем мінялись. Ідеї приходять в одну мить, іноді щось зловиш. Думки пливуть швидко, а нові роботи народжуються повільно.
Житнє стебло — це волокно, з якого можна прясти нитку. Спеціальний інструмент по довжині ділить стебло на шість тонких частин. Тоді воно здатне для плетіння, можна прясти нитку або крутити шнур.
Солому можна застосовувати в ткацтві. Колись зв’язували мати, які використовували для спання і утеплення дверей. Тепер можна робити модерні роботи.
Тема традиційної ляльки давно присутня в моїй творчості. Спочатку були дуже прості форми, з часом вони ускладнювались. Образи беру з українських казок і легенд. Виплітаю із соломи одяг, прикраси, вінки.
Якось на пленері створила наречену і нареченого. У мене є мрія створити серію образів відомих українських жінок. Знаю точно — мрії здійснюються!

Людмила Чечель