Культура
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
П'ятниця Серпень 14, 2020

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

П'ятниця, 01 Червень 2018 10:04

Констянтин Степанков: з мене б вийшов прекрасний агроном...

Rate this item
(0 votes)

3 ЧЕРВНЯ — 90 РОКІВ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ КОСТЯНТИНА ПЕТРОВИЧА СТЕПАНКОВА (СПРАВЖНЄ ПРІЗВИЩЕ — ВОЛОЩУК) (1928–2004), АКТОРА ТЕАТРУ І КІНО, 
ПЕДАГОГА, НАРОДНОГО АРТИСТА СРСР

Доля Костянтина Петровича була надзвичайно непростою. Народився він 3 червня 1928 року в українській родині. Батько майбутнього актора Петро Волощук був священиком, якого разом із дідусем актора у 1937 році репресували та розстріляли.
А мама, аби дати шанс своєму синові виплутатися з обставин, що склались, і прожити життя без тавра «син ворогу народу», знайшла йому опікунів в Умані та віддала Костя на виховання, змінивши йому прізвище на своє дівоче Степанко(в). Разом із Костиком опікунам мати віддала і свій будинок в Умані.

Ще хлопчиком Костя Степанков тікав із дому і в пошуках батька об’їздив ледь не весь Радянський Союз. Він устиг побувати у колонії для безпритульних дітей, звідки його і повернули опікунам. Закінчив школу, навчався в театральній студії при Уманському міському будинку культури.
Пізніше спробував вступити до Московського театрального інституту, звідки повернувся з вердиктом: «Відсутні будьякі акторські дані». Тому 1950 року Костянтин Степанков вступив до Уманського сільськогосподарського інституту, де продовжив займатись акторством у театральній студії при інституті. І як потім писав у своїх спогадах: «З мене б вийшов прекрасний агроном...» Та доля розпорядилась інакше...
Коли до Умані з гастролями завітав Амвросій Бучма зі своєю трупою, Степанков був студентом другого курсу сільськогосподарського інституту. Корифеїв театру адміністрація вишу запросила на презентацію студентської вистави.
Амбросій Бучма був вражений акторською грою студента Костянтина Степанкова і запросив його вступати до свого курсу. Отримавши від директора сільськогосподарського інституту 100 карбованців та костюм від товариша, Степанков вирушив підкорювати українську столицю.
Костянтин став студентом Театрального інституту. Навчання хлопцеві подобалося. Потім була акторська діяльність та викладацька практика у Київському театральному інституті. І саме там відбулося знайомство Костянтина Степанкова з юною красунею, студенткою Адою Роговцевою, яка відвідувала його курс.
«На першому курсі я багато знімалася. На зйомках упала з коня, — зазначала у своєму інтерв’ю Ада Роговцева. — І лежачи вдома зі струсом мозку, отримала від Костянтина Петровича величезну корзину хризантем».
Варто сказати, що юна студентка, зважаючи на популярність красенявикладача серед дівчат, навіть влаштовувала комсомольські збори, аби ті не бігали за одруженим чоловіком, яким на той час ще був Степанков. Проте згодом сама Ада і стала його дружиною.
Костянтин Петрович про враження від першої зустрічі з Адою Миколаївною говорив таке: «Допомагаючи викладачам приймати екзамени в абітурієнтки Ади Роговцевої, треба було запитати про п’ять принципів соцреалізму, їх пам’ятаю погано, а от ямочки на щічках забути не можу».
З цією жінкою Костянтин Степанков розділив багато злетів, випробовувань та найголовніше — у них було справжнє кохання. Проте не безхмарне. Шість років Ада допомагала чоловікові побороти відкриту форму туберкульозу.
Допомогла віднайти маму, яка прожила з парою до останніх днів свого життя, померши на руках своєї невістки. Ада подарувала коханому сина і дочку. А ще написала книгу «Мій Костя».
Костянтин Степанков увійшов до когорти знаменитих акторів, завдяки яким на початку 60х років голосно заявив про себе український кінематограф.
Костянтин Степанков дружив з Іваном Миколайчуком, Бориславом Брондуковим, Лесем Сердюком, Леонідом Осикою... Позаочі Степанкова називали Ковпаком. Фільм режисера Тимофія Левчука «Дума про Ковпака» принесла Костянтину Петровичу любов глядачів і визнання колег.
Квартира Костянтина Степанкова і Ади Роговцевої на Пушкінській у Києві, в якій ніколи не зачинялися двері, була місцем спілкування столичної творчої інтелігенції. Тут головним на кухні був господар. Кость Петрович чудово готував, а ще вмів шити.
У 1985 році колега Костянтина Степанкова привіз його у село, де продавався будинок. Він запропонував дружині подивитися. Ділянка з будинком коштувала тисячу карбованців. Такі гроші в сім’ї були, адже Роговцева отримала перед цим Шевченківську премію.
Купили. Кость Петрович не любив туди їздити, але коли приїжджав, то вже викурити його звідти було неможливо. Втягувався і подовгу жив, навіть узимку в замети й морози, часто без світла.
У складний час, коли українське кіно практично не знімалося, Степанков працював. Але він важко переживав відхід друзів: Івана Миколайчука, Леоніда Осики, Володимира Денисенка. Тих, із ким він кіно робив. Адже український кінематограф був його життям. Він зіграв у понад 100 стрічках, а його останньою роботою стала роль дядька Льоні в картині «Завтра буде завтра».
А ще Степанков від 1955 року грав у Театрі ім. Івана Франка, а згодом від 1968го був актором Київської кіностудії імені Олександра Довженка. Паралельно він з 1953го, протягом 31 року, — педагог і керівник майстерні Київського інституту ім. І. КарпенкаКарого.
З 1998 року Кость Петрович працював викладачем кафедри телебачення у Київському університеті культури і мистецтв.
Помер великий український актор 22 липня 2004 року від раку підшлункової залози. Похований у селі Жереб’ятин Бориспільського району Київської області.

Підготував Ярослав ШЛАПАК,
Укрінформ

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».