Культура
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Субота Лютий 29, 2020

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

П'ятниця, 23 Березень 2018 17:25

Він оспівує Україну

Rate this item
(0 votes)

28 БЕРЕЗНЯ — 80 РОКІВ 
ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ОЛЕСЯ (ОЛЕКСАНДРА) ВАСИЛЬОВИЧА ЛУПІЯ (1938), УКРАЇНСЬКОГО ПИСЬМЕННИКА, ЖУРНАЛІСТА

«Хто не чув про Ук­раї­ну,
Про її си­нів-ге­ро­їв
І кра­су її ча­рів­ну,
Чис­ті во­ди, яс­ні зо­рі?» — так за­пи­тує-ствер­джує по­ет на­шу Віт­чиз­ну. І, зна­на річ, не ли­ше ци­ми ряд­ка­ми, а й усі­єю своєю твор­чіс­тю і са­мим жит­тям. Адже про­фе­сія йо­го — пись­мен­ник, а по­кли­кан­ня — гро­ма­дя­нин!

А народився відомий поет-шістдесятник, прозаїк і драматург, лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка та багатьох інших літературних премій Олесь Лупій 28 березня 1938 року у селі Нова Кам’янка на Львівщині.
Після закінчення філологічного факультету Київського державного університету (1961) він працював у редакціях газет «Молодь України» та «Літературна Україна», редагував альманах «Поезія».
Олесь Лупій належить до покоління поетів-шістдесятників, які виступали зі своїми творами в часи так званої хрущовської відлиги і вже тоді зазнали цькування офіційної критики за безідейність, відірваність від життя, за милування природою...
Молодого поета підтримав видатний майстер слова Андрій Малишко: «Пригляньтеся уважно до його писань, адже він весь повен тонкої акварельної прозорості і того хорошого оптимізму, що не цурається гострих граней чи болючих імпульсів людської душі».
Це — про першу, світлу, як весняне квітування, чисту, як незахмарений обрій, збірку віршів «Вінки юності», що побачила світ у київському видавництві «Молодь» ще 1957 року.
А дружба з Малишком почалася відтоді, коли його звільнили з «Літературної України». Тоді багатьох подивувала мужність молодого поета стати на захист Олеся Гончара, якому режим не вибачив його «Собору».
Олесь Лупій із родини репресованих. П’ять їхніх родичів вислали до Сибіру, а його дядько був політвиховником куреня «Галайди», тому його восени 1944-го вбили енкаведисти. Тож у характері Олеся ще з дитинства була закладена зневіра до нової радянської влади, патріотична, християнська позиція — закономірність, а не випадковість...
З-під пера письменника вийшло понад півсотні книг різних жанрів — віршів, поем, повістей, романів... Багато творів — історичної тематики: «Гетьманська булава», «Падіння давньої столиці», «Лицарі помсти»; сценаріїв художніх фільмів «Багряні береги», «Данило — князь Галицький», «Малуша»...
До речі, за сценарій фільму «Данило — князь Галицький» його було удостоєно золотої відзнаки Кінофестивалю у Торонто (Канада).
А ось як поцінував історичну прозу Олеся Лупія відомий критик Олекса Мишанич: «Історичні твори Олеся Лупія є здобутком української літератури останніх років, новим словом і рубежем у нашій белетристиці. Письменник дав читачеві потрібні, актуальні, високохудожні твори, які по-новому висвітлюють далекі сторінки історії, відроджують нашу високу духовність, утверджують державність, що має тисячолітню традицію».
Олесь Васильович завжди відзначався принциповістю не лише у творчості, а й у повсякденному житті. Наприкінці 80-х років Лупій був завідувачем відділу поезії видавництва «Радянський письменник».
Ось як згадує про його громадянську позицію й дружню підтримку Микола Адаменко: «Моя збірка «Цвіт на морозі» готувалася в кінці 80-х років, у часи так званої горбачовської відлиги, коли, крім усього іншого, дещо послабився цензурний тиск на письменників. Та і в самих видавництвах відбулися кадрові зміни.
Редактором моєї другої поетичної збірки був відомий поет Олесь Лупій — порядна, національно свідома людина. Завдяки всьому тому, на відміну від облудної, перестрахувальної біографічної довідки, де не було і натяку про мій тюремно-табірний шмат біографії, була така анотація: «Йому не дали змоги закінчити Київський університет, замість навчання — тяжка робота, поневіряння у беріївських таборах. Та не зламався духом, гіркі думи переливав у поетичні рядки.
Після звільнення повернувся на Україну з рукописом першої збірки, яка побачила світ лише через чверть століття. Друга книжка поета — це роздуми про пережите за колючим дротом. Пристрасним словом поет захищає рідну природу, дорогі серцю народні традиції, материну мову. Схвильовано пише він про малу батьківщину — Чернігівщину, своїх земляків, найближчих друзів. Редактор О. В. Лупій».
А Микола Адаменко, до речі, отримавши рекомендацію й від Олеся Лупія, став 1987 року членом Спілки письменників України.
Сам же Олесь Васильович із 1991 року працював відповідальним секретарем Спілки письменників України, заступником голови СПУ. У 1994 році за роман «Падіння давньої столиці» та повість «Гетьманська булава» Олесь Лупій був удостоєний Національної премії України імені Тараса Шевченка, а 1998 року став ще й заслуженим діячем мистецтв України.
Нині Олесь Васильович зустрічатиме свою 81-у весну, втім, його поетична ліра продовжує лунати голосно й дзвінко, а ми маємо щастя слухати її чарівні звуки:
Чи ти ска­зав сво­їм си­нам,
Що са­мо­стій­на Ук­раї­на —
Наш рід­ний дім і світ­лий храм —
Єди­на їх­ня Бать­ків­щи­на?
Ска­жи. На­вчи ді­тей сво­їх,
Щоб зна­ли мо­ву зло­то­дзвін­ну,
Щоб так лю­би­ли Ук­раї­ну,
Як Ук­раї­на лю­бить їх.

Під­го­ту­вав Яро­слав ШЛА­ПАК, 
Укр­ін­форм

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».