Після закінчення війни сім’я повернулася в Україну, де у 1957 році Ігор закінчив середню школу № 4 у місті Тернопіль. І паралельно закінчив навчання в семирічній музичній школі по класу фортепіано. У тому ж, 1957 році вступив на історико-теоретичне відділення Київського музичного училища ім. М. Глієра. По закінченні третього курсу Поклад вступає на композиторський факультет Київської державної консерваторії до класу професора А. Я. Штогаренка і в 1967 році закінчує її.
Ще в шкільні роки Ігор Поклад починає писати вірші й друкувати їх у місцевій пресі. А навчаючись в училищі і працюючи там же концертмейстером, робить перші серйозні кроки у творчості, шукає професійних поетів для спільної роботи і, на щастя, не помиляється. Уже перша пісня, написана ним у співавторстві з чудовим українським поетом Борисом Олійником «Пісня не заблукає», виконана Костянтином Огнєвим, стає популярною.
Він починає активно працювати в пісенному жанрі. Усі відзначають незвичайний ліризм і мелодійність кожної його нової пісні. А поява «Коханої», створеної спільно з непрофесійним поетом, лікарем за фахом, Ігорем Барахом, що за короткий час завоювала серця мільйонів слухачів, усе ставить на свої місця. Молодий композитор, котрий бачив себе як творця симфоній, опер та інших «великих форм», закохується в пісню і залишається з нею на все життя.
Не помітити успіх молодого українського композитора було вже неможливо. Саме тому в 1966 році до Ігоря Поклада звертаються чиновники Міністерства культури з пропозицією створити дівочий співочий колектив. Саме тут починається новий і не менш цікавий етап творчого життя.
Протягом лише трьох місяців, провівши колосальний відбір, відсіявши сотні і залишивши десяток молодих, вродливих і дуже талановитих дівчат, Ігор Поклад створює унікальний на ті часи проект — вокально-інструментальний ансамбль «Мрія». Кілька місяців титанічної праці не пропали марно. Уже в перший рік свого існування колектив входить у всесоюзну гастрольну сітку, поряд з єдиними представленими у ній українцями Тарапунькою і Штепселем та їх групою.
Ансамбль представляє республіку на території величезного Радянського Союзу і, чи не першим, вирушає на гастролі за кордон. Талант композитора і талант організатора принесли результати — ансамбль визнано, його люблять і на нього чекають усюди. І ще ніхто не знає, що лише за кілька років «Мрія» стане лауреатом Всесоюзного конкурсу артистів естради, поряд із легендарними «Піснярами» і «Аріелем».
1968 рік вносить корективи у плани молодого колективу і його керівника. Поклада призивають до армії. Але хто знає, на яких скрижалях записані наші долі? Саме тут, в армії, відбувається доленосна зустріч. В армію призваний і служить неподалік поет-початківець, нині метр української пісні Юрій Рибчинський. На щастя, вони знайшли один одного. І знову — успіх. Перша спільна робота — неймовірний успіх. На цей раз пісня у виконанні зірки тієї епохи Тамари Міансарової «Очі на піску». А пізніше...
Пізніше були незрівнянні «Дикі гуси», «Зелен-клен», «Тиха вода», «Скрипка грає», «Чарівна скрипка»... Загалом ті пісні, без яких неможливо тепер уявити сучасну українську естраду. Не даремно деякі з них люди давно вже вважають за народні.
Але й робота була не з легких. Одні тільки «Гуси» мали десятки переробок (із величезний зошит, списаний автором тексту). Так і в столі пісня пролежала років сім, усе ніяк не задовольняючи автора.
Плідність молодих співавторів у той час вражає. Лише кілька років — і така велика кількість чудових пісень!
Однак у 1973 році Ігор Поклад зникає з пісенного олімпу, всі дивуються. На піку слави? Куди? А просто прийшов час долати нові вершини у творчості. Ігор Дмитрович вирішив спробувати свої сили в театрі. Жодного разу до цього не працював у жанрі музичної комедії, але він погоджується на пропозицію розпочати роботу над продовженням суперпопулярної музичної п’єси «Весілля в Малинівці».
Із готовим твором «Друге весілля...» автори приїжджають в Одеський театр оперети. Питання про режисера вирішилося швидко і по-одеськи. Телеграми з пропозицією попрацювати над постановкою нової вистави були розіслані всім провідним на той час музичним режисерам. Залишалося чекати, хто з них відгукнеться першим. Першим став знаменитий на весь Союз ленінградський режисер Ігор Владимиров.
Ще одна знаменна, доленосна зустріч і... запрошення до Ленінграда. Театральному метру, визнаному режисерові захотілося ввести «початківця»-театрального композитора у світ театру. І поїхало...
Зрештою закоханість у театр переросла в глибоке почуття. Роботи для театрів — одні з найбільш бажаних і очікуваних у всій подальшій творчості Ігоря Поклада. А прем’єри — найбільш хвилюючі і радісні хвилини. Уже зараз у творчому доробку композитора понад 40 оперет і мюзиклів. Кількість їх постановок не піддається рахунку.
Наступною роботою композитора стала «Конотопська відьма», написана у 1982 році, яка не сходить зі сцен українських театрів донині. За словами театральних критиків, ця п’єса вже давно стала класикою жанру. Лише за кілька років з’явилося ще півтора десятка мюзиклів.
Потім були прем’єри ще і ще... Але вже прагнулося чогось нового. Нове з’явилося в особі видатного актора і режисера Леоніда Бикова. І знову все спочатку. Без найменшого досвіду роботи в кіно Ігор Дмитрович погоджується писати музику до одного з перших фільмів Бикова «Де ви, лицарі?» Почалася ера кінематографа у творчості композитора. З легкої руки великого Майстра музика Поклада звучить сьогодні у понад 40 художніх фільмах!
Але композитор ще не знав, що кіно — не межа. У його житті з’явився геніальний режисер, який, на щастя, став великим другом, — Володимир Дахно. Робота в такому «легкому», дитячому жанрі як мультиплікація, виявилася чи не найскладнішою з усіх, що були в житті раніше. Секунда — нова тема, ще кілька секунд — нова тема. Але зате наскільки це цікаво! Так і пішли козаки наречених визволяти, весілля гуляти, мушкетерам допомагати, у хокей грати. Ось і Дахна вже немає, а «Козаки» живуть і будуть завжди. А була ще колосальна робота над повнометражним мультфільмом «Енеїда».
...Були ювілеї, прем’єри. Зараз важко собі уявити, що Державну премію України ім. Т. Г. Шевченка Ігор Поклад отримав не за відомі всім пісні і не за улюблених «Козаків», а за зовсім нікому не відомий документальний фільм (так, була у творчості маестро і така сторінка).
Звання ж «Народний артист», на відміну від народної любові, прийшло до нього вже після 50-ти. Втім, навіщо йому звання, коли у нього є таке чудове ім’я — Ігор Поклад.
Ярослав ШЛАПАК, Укрінформ