У творчому доробку Тамари Трунової — вистави «Вечір з гарненькою та самотньою» за однойменною п’єсою Олега Єрнєва (прем’єра вийшла у Театрі «Київ» та гралася на майданчику «Вільна сцена» Театру драми і комедії), «Холостяки і холостячки» за однойменною п’єсою Ханоха Лєвіна (Майстерня театрального мистецтва «Сузір’я»), «Том Сойєр» за п’єсою Ярослава Стельмаха «Пригоди Тома Сойєра», «Пасажир у валізі» за п’єсою «Біля ковчега о восьмій»» Ульріха Хуба та «Дві дамочки у бік півночі» за однойменною п’єсою П’єра Нотта — у Театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра.
За роки роботи у київських театрах у Тамари виробився особливий стиль, який навряд чи переплутаєш зі стилем інших українських режисерів.
«Я в театрі не лише для постановки вистав, я шукаю своїх однодумців. Впевнена, що між режисером і акторами має бути довіра і взаєморозуміння. У процесі постановки найбільше задоволення мені приносить саме репетиційний процес. Існує театр, що діє на глядача як тимчасовий знеболюючий засіб: не виліковує, а лише відволікає, полегшує біль.
Але є й такий, що навпаки — подразнює, непокоїть душу, протестує та вириває із зони комфорту. Я — за останній», — зізналася в одному з інтерв’ю пані Тамара.
Напевне, саме командою однодумців можна вважати акторів, задіяних у цій виставі, а сам спектакль, очевидно, змусить багатьох глядачів на дві з половиною години вийти із зони комфорту.
Кілька слів про сюжет. Безприданниця — це молода, красива, але бідна дівчина Лариса Огудалова (артистка Анна Топчій), яку оточують четверо залицяльників, кожен з яких намагається добитись її уваги. Це — «господарі життя» — крупний ділок Кнуров (народний артист України Анатолій Ященко), судновласник Паратов (заслужений артист України Андрій Самінін), багатий торговець Вожеватов (Андрій Ісаєнко) і «маленька людина» — дрібний чиновник Карандишев (Юрій Радіонов).
Їхні почуття до дівчини досить суперечливі. Тут поєдналися справжнє кохання, ревнощі, цинічні замисли і самолюбиві домагання. Лариса ж палко закохана у дворянина Паратова.
Він теж відповідав їй взаємністю, але замість пропозиції раптово поїхав без пояснення причини. А через рік, коли від відчаю готова вийти за «першого зустрічного» Лариса погоджується на шлюб із Карандишевим, до міста несподівано повертається Паратов. І Лариса безоглядно віддається колишньому пристрасному почуттю... Зрозуміло, що така історія не може мати щасливої розв’язки.
Режисер ішла за текстом О. Островського. Сюжетні лінії не змінені, образи не переписані, а, навпаки, цікаво трактовані. У той же час підхід до персонажів не зовсім звичний. І навряд чи тут можна побачити чисту класику. Чимало глядачів від душі сміялися у першій дії, натомість у другій — дехто витирав сльози.
Серед персонажів, крім перерахованих вище, найбільше запам’ятовуються Харитина Огудалова (заслужена артистка України Леся Самаєва), Єфросинія Потапівна (заслужена артистка України Ксенія Ніколаєва). А особливо колоритний — Робінзон, образ якого створив Акмал Гурезов. Також досить цікавим є і циганський дует у складі Івана Завгороднього та Олександра Коваля.
«Людина народжується самотньою і самотньою помирає. А на цьому відрізку від першого до останнього подиху вона зайнята пошуком сенсу свого існування. А смисл життя насправді один — це кохання», — зазначила Тамара Трунова. Напевне, в цих словах і полягає основна ідея нової вистави.
Едуард ОВЧАРЕНКО