У 1964 році на деякий час залишив навчання, але незабаром продовжив навчання в Київському інституті театрального мистецтва ім. І. КарпенкаКарого на режисерському курсі факультету кінематографії.
Уже в 1967му працював асистентом режисера Сергія Параджанова на кінопробах до фільму «Київські фрески». Однак картина була заборонена і не вийшла на екран. Проте саме Параджанова Балаян називає вчителем, який дуже вплинув на його творчість.
У 1969 році Роман Балаян закінчив інститут, а в 1970му став режисером Київської кіностудії ім. О. Довженка, де в 1973 році і зняв свій перший фільм «Ефект Ромашкіна». У 1970–1980 роках виступав як режисер і сценарист фільмів «Каштанка», «Бірюк», «Польоти уві сні і наяву», «Поцілунок», «Філер», «Бережи мене, мій талісман», «Леді Макбет Мценського повіту».
Узагаліто Роман Балаян знімає не дуже часто. На його рахунку — 12 повнометражних стрічок. І це не тому, що немає фінансування або відповідного матеріалу, просто сам Роман Балаян дивується, чому вважають, що режисерові «треба знімати».
«Але чому «треба»? Я знімаю тільки коли хочеться, — каже Балаян. — Я взагалі дуже рано втратив інтерес до кінематографа, десь ще в 1979му, ще перед «Польотами», я тоді 5 років теж не знімав. Не те щоб я втратив інтерес до професії — не подобається її виробнича залежність. Можу добре придумувати, розповідати, гарно монтую відзнятий матеріал. Але цей знімальний процес... Де треба бути таким жорстким, щоб усе вийшло на 100 відсотків, — там я втрачаю риси свого характеру.
Мені не подобається зміна погоди. Не подобається очікування. Не подобається сам процес керівництва, у ньому є щось таке... дрібнопомісне. Комусь це до душі. Режисери є такі: от вони запустилися зі зйомками — і тут же змінюються. Зустрічаю — відразу бачу. Питаю: «У запуску?» — «Так!» Уже й вигляд інший, і ясно — у нього є підлеглі, якщо навіть вони не поруч. Людина вже й розмовляє поіншому. Звісно, є й інші в режисурі».
Роман Балаян, звичайно, інший. У 1987 році він, ставши лауреатом Державної премії СРСР за фільм «Польоти уві сні та наяву» і отримавши неймовірну популярність на теренах Союзу, залишився не тусовочним, в усякому разі, небагатослівним, далеким від самореклами професіоналом зі своїм баченням світу, людей і соціуму в цілому.
«Для мене завжди було однаково, що механік, що начальник. Інша справа, що начальник завжди менш досяжний. А так... Абсолютно однаково, — ділиться Балаян. — Мене, справді, завжди бісило, коли треба було піти кудись, до когось «нагору». Навмисне поводив себе тоді ще більш вальяжно, тому що ненавиджу всі ці «дистанції», всі ці відносини «начальник — підлеглий».
Ось інша справа у театрі, де ти — головний режисер! Ще і ставиш! Театр — практично одна родина. Хочеш змінити назавтра те, що зробив учора, — будь ласка! От якби власний театр... Я не жадібний, запрошував би ставити інших. А сам займався б вічними репетиціями. І ловив би вічний кайф».
У 1995 році Роман Гургенович зафільмував стрічку «Перша любов», а у 1998му — «Два місяці, три сонця». У 1997 році йому було присвоєно звання народного артиста України, він став членомкореспондентом Академії мистецтв України. У 2004 році на екрани вийшов фільм Балаяна «Ніч світла», що отримав велику кількість позитивних відгуків критиків.
У 2006му Роман Балаян виступив як продюсер фільму «Театр приречених», а в 2008му зняв картину «Райські птахи».
Роман Балаян є лауреатом різних премій і володарем декількох престижних нагород: «Золотий тюльпан» — головна премія Міжнародного кінофестивалю в Стамбулі (1987 рік, «Бережи мене, мій талісман»), «Золотий овен» — Національна премія кінокритики і кінопреси Росії (1996 рік, «Перша любов», «кращий режисер»), приз імені Андрія Тарковського «За художнє втілення високих моральних позицій» (2004 рік, «Ніч світла») тощо.
Режисер одружений, у нього двоє дітей: син Сурен — кінопродюсер, дочка Каріна займається бізнесом.
Ярослав ШЛАПАК, Укрінформ