Видання зазначає, що Зеленського зараз порівнюють з італійським комедійним актором Беппе Грілло, чия партія «Рух п’яти зірок» зробила прорив і досі залишається частиною коаліційного уряду Італії. Як і Грілло, Зеленський — популярний комік, який скористався своєю славою для отримання влади, виступивши проти політичного істеблішменту. «Але на цьому подібність між ними закінчується», — зазначає впливова газета.
Так, популістські утворення на зразок «Руху п’яти зірок» в Італії або Незалежної партії Сполученого Королівства у Британії утворилися з громадських рухів на місцях, які роками гуртували свій електорат. Навіть Дональд Трамп піднявся завдяки альтернативним мережам, що розвинулися «з нічого» через Інтернет.
«На відміну від них, кампанія пана Зеленського є здебільшого продуктом боротьби за владу та інтриг у середині української олігархічної еліти. Він — популіст за формою, а не за змістом», — підкреслюється в статті.
Водночас FT наголошує, що Зеленський «особливо залежний від свого патрона, Ігоря Коломойського, суперечливого олігарха, який перебуває під слідством в Україні та США за підозрами в корупції та відмиванні коштів».
За повідомленнями ЗМІ, Зеленський щонайменше 13 разів літав до Женеви й Тель-Авіва, де Коломойський проживає у вигнанні. Натомість і Зеленський, і Коломойський заперечують будь-які відносини, крім партнерства на телеканалі.
Тим не менше кандидатство Зеленського виглядає цинічною вигадкою політичної технології, суміші західного PR та леніністських маніпуляцій, поширених у багатьох пострадянських країнах. Як зазначає видання, кілька українських олігархів розглядали можливість участі в перегонах «незаплямованого» кандидата.
«Ідея полягала в тому, щоб нове обличчя в політиці, не обтяжене минулим, заслуговувало би на обрання й водночас залишалося підконтрольним. Більшість дійшли висновку, що це нереально. Але чи міг пан Коломойський бути настільки сміливим, щоб дійсно спробувати це втілити?» — ставить запитання видання.
Як зазначає FT, мотивація Коломойського підтримати Зеленського не має нічого спільного з положеннями заявленої передвиборчої програми. Олігарх не зацікавлений в очищенні української політики, розвалі олігархічної системи, бо є її частиною. «Йому просто хотілося б очолити цю систему задля власної вигоди», — наголошує американська газета.
Найперше бажання Коломойського — обійти наслідки краху «ПриватБанку», що підозрюється в участі у шахрайських схемах на суму в $5,5 млрд. У цьому зв’язку Зеленський «теоретично міг би стати засобом для досягнення цих цілей».
Financial Times пише: «Зеленський не має змістовної політичної програми, крім популістських слоганів... Навіть у випадку, якщо він вирішить реалізувати власні ідеї на посаді, йому не вистачить необхідних ресурсів, щоб стати справді незалежним президентом».
Без власної політичної сили Зеленському необхідний Коломойський та подібні фігури для отримання достатньої кількості голосів у Раді, щоби прийняти ключові рішення та затвердити бюджет.
Тим не менше Зеленський усе одно може стати Президентом України, бо виборці мають чимало причин бути злими й розчарованими.
«Навіть попри заслуги Президента Порошенка щодо стабілізації економіки, яка перебувала на межі прірви, а також проведення таких необхідних реформ, надії учасників Майдану в 2014-му не були реалізовані в повному обсязі. Темп змін був надто повільним, а корупція залишається величезною проблемою», — пояснює видання.
Однак проблема в тому, що президентство Зеленського замість розв’язання цих проблем зведе нанівець уже досягнутий в Україні прогрес, застерігає газета.
«Дії Порошенка з націоналізації «ПриватБанку», наприклад, стали наріжним каменем у фінансовому відновленні України. Будь-яка спроба змінити це рішення неминуче призведе до значного кроку у зворотному напрямку», — наголошує FT.
Зеленський досяг успіху у своїй активності проти системи. «Насправді ж сили, які стоять за ним, представляють частину найгірших елементів цієї системи. І саме тому надії українців щодо його обрання і омріяних змін, скоріше за все, будуть змарновані», — підкреслюється в публікації.