Власне, саме сьогодні може статися довгоочікувана подія, про необхідність якої Президент Петро Порошенко говорить від самого початку другої серії виборчої кампанії, — дебати. І цілком імовірно, що саме вони допоможуть тим, хто ще вагається зробити свій вибір.
Стежачи за тим, як наполегливо Петро Порошенко запрошує Володимира Зеленського на зустріч, складається стійке враження, що він розраховує не стільки на власну риторику під час діалогу, скільки на можливі ляпи конкурента. Але це може спрацювати у разі, якщо дебати бодай віддалено скидатимуться саме на дебати. Бо ж у штабі Зеленського, можливо, готують свій сценарій тет-а-тет із Порошенком. Утім, вечір сьогоднішнього дня дасть відповіді на більшість запитань та очікувань...
Парадокс виборів...
А поки що доводиться констатувати: нинішні президентські вибори в Україні перетворилися на справжнісінький парадокс. З одного боку, претензій до чесності та прозорості волевиявлення немає в жодного скептика. З іншого — технології, що застосовувались і продовжують застосовуватися в цій кампанії, вражають своєю нечистоплотністю. При цьому суспільство якось не надто й готове щось протиставляти такому феномену.
Ключове питання навіть не в тому, чи буде здатний новий Глава держави Зеленський керувати таким складним механізмом, як держава, з усіма наслідками. Адже його «віртуальність» може трансформуватися буквально у що завгодно.
Та головний виклик навіть не в цьому. Виявилося, що нація, яка століттями протистояла знищенню, встояла під час найстрашніших геноцидів, раптом позбулась імунітету і її можна брати голими руками. Тепер із цим доведеться жити й вчитися долати виклики, які проявилися чи ще проявляться.
Звісно, шанси бодай на більш-менш безболісний вихід із ситуації, що склалась, усе ще залишаються. По-перше, другий тур — лише післязавтра і в нас усе ще є час зважити усі «за» і «проти». По-друге, Україна, дякувати Богові, не монархія і навіть не президентська республіка. Якщо віртуальний кандидат (як уже встигли охрестити Зеленського більшість політологів) здобуде перемогу, ключову роль муситиме відіграти парламент.
До слова, він як інституція уже не раз доводив, що може в моменти великих криз стати гарантом збереження державності. Схоже, цього разу йому теж доведеться взяти на себе таку функцію. Можливо, саме нинішня, ще не переобрана його версія, зуміє полагодити розлади в політиці та виставити потрібні запобіжники.
Хоч би як українці негативно не ставилися до народних депутатів (на що багато з них, безумовно, заслуговує), вони можуть перетворитися на реальну надію, щоб утримати державу від хаосу й не допустити можливого реваншу.
Щоправда, поки ніщо не вказує на те, що парламентарі серйозно переймаються ситуацією та готові реагувати на події в країні. За окремими винятками, більшість застигла в очікуванні.
Але умовна мовчанка на тлі суспільних істерик зовсім не означає неготовність протистояти викликам. Це типова поведінка істеблішменту. До того ж тотальна розрізненість та недовіра поміж еліти також відіграють свою роль.
Предтеча переформатування і майбутні шанси
Так, найближчим часом парламент, вочевидь, чекатиме велике переформатування. Окремі народні депутати уже подумують про перехід до умовної команди можливого переможця. Багато хто цілком логічно чекає результатів другого туру.
За скромними підрахунками, на «низькому старті» не менш як півтори сотні обранців із майже всіх фракцій. Самі нардепи кажуть, що слід очікувати виходу третини членства з «Народного фронту» (оточення Арсена Авакова), більшості мажоритарників БПП (на цей крок вони начебто натякали прем’єру на останньому засіданні фракції, якщо не отримають обіцяних субвенцій на свої округи).
Під питанням — частина «Самопомочі», «Опозиційного блоку» та «Відродження». «Воля народу» нібито не повинна брати участі в подібних маневрах через давні неприязні стосунки її лідерів з Ігорем Коломойським.
Але незрозумілою залишається ситуація з позафракційними, «Батьківщиною» та Радикальною партією. Юлія Тимошенко наразі показово дистанціювалася. Спостерігачі звертають увагу на те, наскільки лідерка «Батьківщини» спокійно прийняла результати першого туру й відійшла в тінь.
Розрахунок Тимошенко, очевидно, полягає в тому, щоб не муляти виборцю очі й дозволити йому втомитися від потоків чорнухи та передвиборної істерії другого туру, а потім знову з’явитися в умовному білому вбранні. І такий маневр цілком може виправдатися.
Юлія Володимирівна навряд чи зможе повторити свої рекорди середини 2000-х, коли рейтинг «Батьківщини» сягав 30%. Однак результат голосування підтвердив, що в Тимошенко все ще є серйозна підтримка і в майбутньому вона може зрости.
Якщо Володимир Зеленський виграє президентські вибори, його рейтинг, найімовірніше, почне падати уже невдовзі після перемоги. А оскільки до Зеленського електорат переважно перебігав від кандидатів-популістів, то й повертатиметься він, скоріше за все, назад до них.
І передусім, звичайно, до Тимошенко, яка й стала головним електоральним «донором» Зеленського. Бо ж іще наприкінці минулого року соціологи давали їй беззаперечне перше місце в усіх рейтингах, але висування Зеленського різко змінило розстановку сил.
Коронні теми, на яких завжди робила собі рейтинг Юлія Тимошенко, очевидно, нікуди не зникнуть. Якщо Зеленський стане Президентом, комунальні тарифи не знизяться й газ не подешевшає. Отже, стара добра казка про зубожіння й тарифний геноцид не втратить актуальності.
Усіх, хто чекає від обрання Зеленського дива, неодмінно спіткає швидке розчарування, тому що див не буває. Але вірити в них люди не перестануть ніколи, тому завжди шукатимуть собі нового «чарівника».
Передбачити розстановку сил у майбутньому парламенті нині не береться ніхто, але такий досвідчений політик, як Тимошенко, напевно там не загубиться. А фракція «Батьківщини» у Верховній Раді наступного скликання, найімовірніше, буде однією з найчисленніших.
Що ж до Радикальної партії, то в Олега Ляшка ситуація після першого туру президентських виборів — не з найкращих. Головний радикал здобув трохи більше п’яти відсотків голосів. Як і для Тимошенко, катастрофою для Ляшка стало висунення в президенти Володимира Зеленського.
Якщо рік тому лідер Радикальної партії, за даними соціологів, навіть мав шанси на вихід до другого туру, то тепер суттєво втрачає підтримку. В українській політиці Ляшко вже не головний шоумен. Якщо так піде й далі, то восени його партія взагалі може не потрапити до парламенту.
Неоднозначним здається й результат Анатолія Гриценка. З одного боку, йому вдалося поліпшити свої результати порівняно з виборами 2014 року. За дуже скромних витрат на кампанію такі результати можна вважати успіхом. З іншого боку, могло бути й більше. Соціологія давала лідерові «Громадянської позиції» 8–9%, але всі карти йому сплутало висунення Ігоря Смешка.
Екс-глава СБУ став для Гриценка тим, ким Зеленський став для Тимошенко. Силовик-ветеран, зрозуміло, чітко потрапляв у те саме електоральне поле, що й Гриценко. І зіграв на ньому, на подив, успішно.
Навряд чи хтось із самого початку припускав, що з висування Смешка вийде щось серйозне. Однак його похід у політику раптово виявився настільки успішним, що тепер колишній голова СБУ, безумовно, стає самостійним гравцем. І має непогані шанси провести в наступний парламент власну фракцію.
Курс — на зниження президентських повноважень?
Втім, доти ми ще маємо прожити півроку з чинним складом парламенту, від якого може дуже багато залежати. Попри значну кількість нардепів, готових кинутися в обійми конкурента нинішнього Президента, більшість, утім, здається, не збирається вдаватися до кардинальних трансформацій. Навіть оцінюючи ситуацію як критичну, значна частина все ж таки вбачає в ній шанс нарешті впорядкувати відносини між гілками влади та створити систему відповідних запобіжників, які в принципі унеможливлювали б вплив випадковостей на стійкість країни.
За останні дні з’явилося чимало відповідних пропозицій та навіть кілька законопроектів, ухвалення яких дало б змогу, на думку авторів, привести законодавче поле у відповідність із Конституцією. Ідеться й про можливість імпічменту Главі держави та про позбавлення його частини повноважень.
Серед запобіжників також називають потребу ухвалення законопроектів про парламентський контроль за спецслужбами й навіть Виборчий кодекс. Найреальнішою та найцікавішою з цих ініціатив здається пропозиція «Самопомочі», що зареєструвала проект Закону про Президента України.
Основна ідея — обмеження повноважень Глави держави в межах, виписаних у Конституції, та збільшення ролі Прем’єр-міністра, якого ще й пропонується наділити компетенцією секретаря РНБО.
Зокрема, наприклад, призначити чи звільнити вище командування Збройних Сил Президент зможе тільки за поданням прем’єра, яке має бути попередньо схвалене відповідним комітетом Верховної Ради.
Президентська Адміністрація відповідно до згаданого законопроекту обмежується до рівня канцелярії, а самого Главу держави зобов’яжуть щороку звітувати перед парламентом за проведену роботу.
Очевидно, що до закінчення перегонів ніхто у Верховній Раді й не намагався розглянути ні цю, ні інші схожі пропозиції. Депутати навіть досі не встигли проголосувати Закон про мову, який усе ще в роботі. Але після 21 квітня час суттєво прискориться і є шанси, що згаданий документ буде ухвалено.
По-перше, схожі ідеї давно зріють у «Батьківщині» та, принаймні, частині «Народного фронту». Але найголовніше — те, що така схема розглядається як пріоритетна в штабі Петра Порошенка в разі його поразки на виборах.
Зрештою, у 2004-му ситуація була дещо схожою. Так, тоді тривала Помаранчева революція і більшість рішень той склад парламенту ухвалював саме під тиском вулиці. Однак конституційні зміни, прийняті в пакеті зі змінами до Закону про вибори, значно послабляли повноваження Президента. Нині цілком може статися дещо подібне.
Врешті, до інавгурації нового Президента право підписувати закони залишається в чинного Глави держави. Цього часу достатньо, щоб виставити основні запобіжники, які унеможливлять реванш та хаос. Головне — щоб парламентарі захотіли це зробити і, звісно, змогли.
Утім, основним запобіжником попри все залишається таки мудрість українського народу, який голосуватиме 21 квітня. Як це не прикро визнавати, але післязавтрашній похід на дільниці, схоже, знову перетворюється на доленосний.
Ярослав ГАЛАТА
