Зокрема, депутатським рішенням віднині заборонено доступ до парламенту, Адміністрації Президента та Кабінету Міністрів особам зі зброєю та боєприпасами. Усе це випливає з ухвалених змін до Закону «Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб».
Змінами встановлено, що «до будинків, де працюють Верховна Рада, Президент України, Кабінет Міністрів, а також будинків, де працюють інші органи державної влади, щодо яких здійснюється державна охорона згідно з цим законом, не допускаються особи з холодною чи вогнепальною зброєю (крім осіб, які відповідно до цього закону здійснюють державну охорону відповідного будинку), а також особи з вибуховими речовинами, засобами підриву, боєприпасами всіх видів і зразків, навчальними або імітаційними боєприпасами, легкозаймистими рідинами чи займистими твердими речовинами, піротехнічними засобами».
Зрозуміло, що згадані зміни стосуються безпосередньо недоторканних осіб, оскільки важко собі уявити, яким чином, скажімо, той чи інший парламентський журналіст міг пронести у приміщення Верховної Ради ножа, не кажучи вже про серйознішу зброю.
Вочевидь, враховуючи всі нюанси нашого буремного сьогодення, таке рішення не є чимось екстраординарним. Скоріше, воно справді давно назріло... Однак це зовсім не означає, що дилема права володіння зброєю як такою відтепер в Україні вирішена остаточно.
Зрештою, у тій-таки Верховній Раді уже кілька років перебуває ще один «збройний» бестселер. Котрий стосується значно ширшого переліку територій, аніж ухвалене цього тижня парламентське рішення.
Перший крок до самозахисту?
Ідеться про законопроект № 1135-1 «Про цивільну зброю і боєприпаси», яким пропонується надати право громадянам купувати та використовувати холодну і вогнепальну зброю на підставі дозволу органу внутрішніх справ, а також визначається порядок використання цієї зброї.
Згаданий документ розроблявся ще наприкінці 2014-го, коли нинішня Верховна Ради ледь тільки розпочинала свою діяльність. Ще один показовий момент — одним із численних авторів цього законопроекту є нинішній голова ВР (а на той момент — перший віце-спікер) Андрій Парубій.
Саме йому належить ось таке пояснення необхідності ухвалення законопроекту: «За нинішніх умов затвердження документа є конче важливим, адже це дозволить українцям законно захищати своє життя від будь-яких злочинців.
У людей не було засобів для такого захисту, власне тому ініціатива з впровадження цього закону виходить саме від громадян. Наразі ж, враховуючи ситуацію на Сході України, питання про ухвалення цього закону стало ще більш актуальним».
Також автори законопроекту вважають, що українські громадяни повинні отримати законне право на володіння зброєю, «щоб у разі необхідності бути здатними захищати себе, а також життя і здоров’я своїх близьких за ситуації, коли агресор-окупант уже перебуває на сході держави. Це, на їхню думку, створить міцний фундамент для побудови нових принципів внутрішньої та зовнішньої безпеки України», — це вже цитата з пояснювальної записки до проекту.
Згідно з цим документом право на придбання цивільної зброї громадяни України матимуть після отримання ними дозволу на володіння зброєю відповідної категорії без обмеження терміну дії. При цьому відповідно до законопроекту забороняється використання саморобної, зміненої та нарізної зброї.
Власне, ще тоді, понад три роки тому, документ спричинив доволі бурхливу дискусію в суспільстві. Ті, хто з моменту російської агресії на кожному кроці, ніби мантру, повторює тезу про те, що в Україні й так «мало не в кожній родині нині є зброя», ясна річ, вчепилися за можливість узаконення її наявності. Хоча згадана теза, звісно, дуже далека від істини...
Бойові дії все спишуть...
Хоч би там як, а низка аргументів стосовно доцільності легалізації зброї, вочевидь, не завадить. Особливо тепер, коли розмови на цю тему знову пожвавішали. «У зв’язку з бойовими діями на Сході України за останній період у нелегальний обіг потрапило сотні тисяч стволів.
Тобто нелегальна зброя сьогодні є загрозою для будь-якого міста України, — говорить голова наглядової ради Української асоціації власників зброї Георгій Учайкін.— Тому необхідно негайно ухвалити закон, який регулюватиме і регламентуватиме відносини власника зброї із суспільством і державою».
Член Комітету з питань національної безпеки Верховної Ради України попереднього, сьомого скликання Юрій Сиротюк зазначив, що «в той час, коли тривають бойові дії, у країні активно зростає чорний ринок зброї. Це може призвести до непотрібних людських жертв, адже ніхто з українського уряду поки що не замислився над тим, як пересічному населенню захистити себе у разі військових дій, а реалізація цього закону істотно знизить рівень злочинності в країні, зокрема дасть можливість зменшити кількість тяжких злочинів і злочинів проти власності».
З цією думкою погоджується й екс-міністр оборони України Анатолій Гриценко: «Треба легалізувати вогнепальну зброю, яка знаходиться на руках у громадян, а для цього якнайшвидше треба ухвалити даний закон, що є вимогою часу».
Ініціативу легалізації зброї для захисту власної оселі і свого життя підтримала і Українська стрілецька асоціація. За її статистикою, за останні кілька років проти 150 тисяч українців було здійснено понад 327 тисяч тяжких злочинів. При цьому легальна зброя була задіяна всього 129 разів — у 0,03 (!!!) відсотках випадків.
На тлі більш ніж 12 тисяч убивств ця цифра виглядає мізерною. «Значна частина так званих злочинів з використанням легальної зброї — це самооборона. Фактично легальна зброя не використовується у кримінальних злочинах», — запевняє виконавчий директор Української стрілецької асоціації Андрій Хаверчук.
Можлива модернізація
На сьогодні весь обіг зброї в країні контролюється виключно Міністерством внутрішніх справ. Згідно ж із законом про цивільну зброю та боєприпаси повноваження має бути поділено між згаданим відомством та Міністерством юстиції.
І для того щоб зруйнувати корупційні схеми, що склалися в цій галузі, вважають юристи, життєво необхідно забрати функції ліцензування у МВС і передати Мін’юсту, який повинен видавати ліцензії на всі види діяльності у сфері обігу зброї.
МВС же пропонується залишити право здійснювати функції нагляду і контролю над виконанням цих ліцензійних вимог: чи дотримуються умов продажу зброї в магазинах, чи не порушуються правила техніки безпеки в тому або іншому стрілецькому комплексі тощо.
При цьому, на думку більшості експертів, відомство Арсена Авакова в жодному разі не повинно мати права видавати і позбавляти ліцензії. Це буцімто унеможливить побудову корупційних схем.
Нині ж усе залежить тільки від МВС: воно займається і сертифікацією зброї, що ввозиться в Україну, і вирішує, чи видавати ліцензію на відкриття зброярського магазину або відкриття тиру. Це призвело до того, що корупційна складова стала домінуючою у відносинах між суб’єктами підприємницької діяльності, власниками зброї та МВС.
«Поліція має божевільні монопольні повноваження, але при цьому не може впоратися з нелегальним обігом зброї та вуличною злочинністю, — вважає правозахисник із Київщини Михайло Борозін. — Тому, вважаю, подібний закон має бути ухваленим, його обумовлено часом та подіями, що відбуваються в країні».
Треба також зазначити, що, на думку експертів, паралельно з узаконенням носіння зброї має бути створено її Всеукраїнський єдиний державний реєстр. Це — база з переліком усієї проданої зброї, і доступ до цієї бази матимуть контролюючі органи. У ній буде зібрано всю необхідну інформацію: марки, моделі, калібри, номери, дані для кулегільзотеки тощо.
Існування такої бази в електронному вигляді, вважають фахівці, конче необхідно. На сьогодні цієї бази в Україні не існує. І у зв’язку з цим виникає величезна кількість нестиковок. Наприклад — у власника зброї може бути прострочено на кілька років дозвіл, і буває так, що про це ніхто і не згадає.
Крім того, аби повністю виключити кримінальну складову, у законопроекті передбачено жорстку систему контролю. Претендент на право володіння вогнепалом буде зобов’язаний пройти серйозні підготовчі курси, на яких він отримає не лише навички поводження зі зброєю, але й засвоїть законодавчу базу та навчиться надавати першу медичну допомогу.
Також законопроектом планується внести зміни до деяких статей Кримінального кодексу, де було би чітко прописано ситуації, за яких самооборона є виправданою: «Не тягне за собою кримінальної відповідальності застосування громадянином зброї або будь-яких інших засобів чи предметів для захисту від нападу особи або групи осіб, або для відвернення протиправного насильницького вторгнення у житло чи інше володіння особи, незалежно від тяжкості шкоди, що заподіяно тому, хто посягає».
До того ж власник зброї у разі узаконення нових правил отримає право дістати вогнепальну зброю і привести її у боєготовність, якщо вважає, що в обстановці, яка склалася, можуть виникнути підстави для її застосування. Ці дії також не підпадають під ознаки правопорушення, передбаченого частиною 5 статті 36 Кримінального кодексу.
«Таким способом ми позбавимося ганебної практики, коли людина, що захистила себе, потім потрапляє під кримінальну відповідальність за перевищення меж самозахисту», — запевняє голова Української асоціації власників зброї Георгій Учайкін.
Íàö³ÿ îçáðîþºòüñÿ?
На сьогодні українці офіційно мають право придбати вогнепальну мисливську гладкоствольну і вогнепальну мисливську нарізну зброю. І, за оцінками МВС, вони цим правом активно користуються: в розпорядженні громадян перебуває близько мільйона одиниць вогнепальної зброї. Кількість охочих її придбати в середньому щороку зростає на 40–50 тисяч осіб.
Дані профільних об’єднань ще більш переконливі. За інформацією вже згадуваної Української асоціації власників зброї, в державі близько двох мільйонів стволів у легальному обігу і понад три з половиною мільйони — у нелегальному.
«Неправомірно використати зареєстровану вогнепальну зброю — це майже те ж саме, що залишити паспорт на місці злочину», — вважає керівник спортивно-стрілецького клубу «Практика» Владислав Збаранський.
Зрозуміло, що бути власником зброї — це велика відповідальність, і тому необхідно мати чітку законодавчу базу, що регулюватиме його права й обов’язки. Фахівці вважають, що ухвалення згаданого закону зможе суттєво поліпшити можливість регулювання в питанні володіння й користування зброєю, а також надати людям можливість захистити себе і своїх рідних.
Та, на жаль, є інший бік цього закону. Якщо дати можливість мати зброю громадянам України, то де гарантія, що завтра вони не стануть вирішувати свої соціальні проблеми за допомогою цієї самої зброї біля будівель міських держадміністрацій, Кабінету Міністрів, Адміністрації Президента, тієї-таки Верховної Ради...
Зрештою, ухвалене цього тижня парламентське рішення стосовно заборони заходити до перелічених приміщень зі зброєю не стосується околиць цих самих приміщень.
Відтак чимало спостерігачів поки що доволі стримало ставляться до перспектив умовного загального «озброєння» української нації. До речі, захищати власну оселю можна й багатьма іншими засобами без застосування вогнепальної зброї, якою не кожен як слід і володіє.
Немає впевненості, що дитина або підліток, в оселі якого на обліку стоятиме зброя, за відсутності батька — власника зброї не захоче скористатися нагодою і помститися своїм кривдникам у школі або на вулиці, як це вже неодноразово бувало в багатьох країнах, зокрема й набагато розвиненіших за нашу. Де вже багато років діє подібний закон.
Тобто поряд із дозволами на зброю варто було б, як мінімум, запроваджувати проходження відповідних інструктажів. Отже, ухвалення подібного документа має бути вкрай зваженим. Тим паче що в суспільстві та експертних колах усе ще немає однозначної думки з цього приводу. Та й чи буде?..
Ярослав ГАЛАТА
