Наш взвод спільно з іншими підрозділами не раз і не два брав участь у завданнях із виявлення і знищення непроханих гостей. Особисто мені не вдалося поквитатися з тими, хто плюндрує нашу землю: побачивши нас, вони все кидали і втікали...
Батько Євгена, Володимир Олександрович, коли почалася російська агресія, з такими ж небайдужими сумчанами почав займатися волонтерством. Влітку 2014-го запропонував і сину поїхати на Донбас, теж у ролі волонтера. Той погодився.
— На той час уже багато чув і читав про АТО і захотілося на власні очі побачити бійців, які боронять нашу землю, — згадує Євген. — Бронежилети, продукти харчування, кевларові шоломи, взуття — все, що привезли, роздали військовослужбовцям 27-го полку реактивної артилерії, місцем постійної дислокації якого є місто Суми.
Після цієї поїздки були наступні: небайдужі сумчани відвезли понад 10 тонн гуманітарних вантажів. У середині січня 2015 року, повернувшись додому, Євген сказав батькові:
— Ти був на «афганській» війні, а я чим гірший?
Щеглов-старший не став заперечувати, побачивши перед собою справжнього чоловіка. Пройшовши у 95-й окремій аеромобільній бригаді курс молодого бійця, був зарахований до одного з підрозділів 81-ї десантно-штурмової бригади (на той час), яка дислокувалася в місті Дружковці, що на Донеччині.
Дізнавшись, що я хочу розповісти про нього на шпальтах газети, Євген зашарівся:
— Я ж ніяких подвигів не здійснював.
Можливо. Але служба там, де, як писав класик, твоє життя може обірвати куля, вже подвиг. А так могло статися безліч разів. Адже завдання, які виконував Євген разом зі своїми побратимами, носили в основному антидиверсійний характер.
Ворог постійно засилав на підконтрольні Україні території розвідувально-диверсійні групи, намагаючись дестабілізувати у нашому тилу обстановку. А ще — посіяти серед місцевого населення паніку. Євген згадує, як одного разу доводилося заспокоювати людей, особливо жінок із дітьми, серед яких хтось пустив чутки про ворожу РДГ.
Супроводжували також і колони з боєприпасами безпосередньо в район бойових дій, ризикуючи нарватися на міну чи фугас. Але доля і Господь Бог милували.
По закінченні служби Євген повернувся додому і сьогодні закінчує навчання у Сумькому державному університеті. Майбутній економіст планами на майбутнє не ділиться, але не виключає, що, отримавши диплом, поповнить лави захисників України. Особливо в разі загострення на фронті ситуації.
А поки що спільно з батьком і його товаришами продовжує допомагати нашим воякам як волонтер. Якщо говорити мовою цифр, то лише минулого року вони доставили українським воякам понад 20 тонн волонтерських вантажів.
Щеглов-старший при цьому дав десятки концертів на передньому краї, а також у Дружковці, Краматорську, Авдіївці, Очеретиному, на блокпостах і в полі. За будь-якої погоди.
Євген Щеглов нагороджений медалями «Учасник АТО», «За оборону рідної держави», Українська православна церква Київського патріархату удостоїла його медалі «За жертовність і любов до України». А ось бойових нагород у нього немає, але Євген не комплексує з цього приводу.
— Я пішов до війська не заради орденів і не за адреналіном, — каже він. — Мені хотілося бути поруч із тими солдатами, які захищають Україну від різної наволочі.
Сергій ЗЯТЬЄВ
