Однак загалом, на думку багатьох експертів, ухвалення нового Закону про державну службу, як і його безпосереднє впровадження в практику, мають довести, що державне управління в Україні, зрештою, розвиватиметься за європейським сценарієм.
Передусім зауважимо, що запровадження посад державних секретарів міністерств є одним із найважливіших елементів реформи державної служби. Такий посадовець стане вищою посадовою особою з числа державних службовців міністерства, яка підзвітна і підконтрольна міністру.
Він забезпечуватиме діяльність апарату міністерства, стабільність і наступність у функціонуванні, вироблятиме шляхи реалізації ініціатив міністра, організовуватиме поточну роботу, пов’язану зі здійсненням його повноважень. До запровадження посад державних секретарів в Україні йшли не один рік. Уперше їх було передбачено Концепцією адміністративної реформи ще 1998 року.

Пе­ре­ва­ги но­вих по­сад
Запровадження цих посад пов’язане з необхідністю розмежувати політичні та адміністративні функції у керівництві міністерством, усунути проблеми завантаженості міністрів вирішенням повсякденних адміністративних питань. Експерти наводять кілька важливих аргументів на підтвердження необхідності цих посад.
Насамперед міністр, очолюючи відповідну сферу державної політики, повинен зосереджуватися на найважливіших для країни питаннях: виборі стратегії розвитку відповідної сфери; формуванні на її основі державної політики та втіленні її в життя шляхом проведення реформ або інших заходів. Він не повинен витрачати час на вирішення таких питань, як кадрові призначення в апараті міністерства, його утримання й функціонування. Власне, державний секретар повинен розвантажити міністра, звільнивши його від другорядних справ.
Інший аргумент «за» зводиться до того, що державні секретарі, будучи державними службовцями, тобто неупередженими, політично нейтральними професіоналами, мають забезпечити зростання професіоналізації державної служби загалом. Вони повинні не тільки виконувати доручення міністра, а й займати активну управлінську позицію.
Іншими словами: попереджати міністра про можливі негативні виклики; пропонувати йому альтернативні варіанти розв’язання проблем. Тобто активно ініціювати спільну роботу для поліпшення стану справ у сфері відповідальності міністерства.
Потретє, діяльність державних секретарів у міністерствах сприятиме забезпеченню паритетності політичних ініціатив міністрів та інтересів суспільства на засадах законності. В ідеалі — державний секретар не повинен буде сліпо виконувати будьяке доручення. Він повинен бути помічником міністра у виконанні законних ініціатив, спрямованих на задоволення суспільного інтересу. Разом із тим саме він першим має попереджати міністра про невідповідність його вказівок законам, державній політиці уряду або суспільним інтересам загалом.
Це має позитивно позначитися на зменшенні проявів корупції, оскільки для реалізації якихось незаконних, зокрема й корупційних, оборудок міністрові тепер доведеться брати собі в партнери ще й державного секретаря — фігуру досить самостійну.
Ще одне свідчення того, що такі нові чиновники Україні зараз потрібні, зводиться до такого. Наявність стабільно працюючого державного секретаря має забезпечити стабільність усього апарату міністерства, що сприятиме нагромадженню його професійного потенціалу та збереженню так званої інституційної пам’яті. Саме державний секретар, який залишатиметься на посаді навіть при зміні уряду, забезпечуватиме, щоб зміна міністра не спричинила дестабілізації роботи міністерства.
Цей аргумент видається найбільш переконливим, враховуючи надзвичайну «чехарду» в міністерствах упродовж останніх років. Уже як мінімум років десять вітчизняні чиновники, приходячи на свої посади, починають працювати мало не з чистого аркуша, в усіх смертних гріхах звинувачуючи лише «папєрєдніків»...
Ефективність інституту державних секретарів уже підтверджена багаторічним європейським досвідом функціонування публічної адміністрації, а також економічним зростанням держав, в яких його було запроваджено. В Європейському Союзі сьогодні важко віднайти країну, де б уряди були організовані на якихось інших засадах, а не на розмежуванні функцій та співпраці політично призначуваних міністрів і постійно працюючих державних службовців.

Пер­ший мли­нець — глев­кий...
Власне, свого часу і в Україні вже діяв саме такий механізм, а відтак сам термін «державний секретар міністерства» не новий. У 2001–2003 роках цю посаду пробував запровадити тодішній президент Леонід Кучма. Але тоді це робилося з іншою метою і зовсім іншим способом.
Перший досвід реалізації ідеї розмежувати політичні та адміністративні функції і повноваження міністрів і державних секретарів справді не був успішним. А причина в тому, що з рекомендацій експертів з питань адміністративної реформи 15 років тому запозичили лише назву нової посади: «державний секретар». Усе інше — спосіб їх призначення, визначення повноважень, відповідальності — абсолютно не відповідало традиціям європейських урядів і відбувалося вкрай суперечливо.
Хоча саму ідею запровадити таку посаду тоді вважали прогресивною і підтримували фахівціуправлінці. Однак у 2001 році ідея розмежування політичних та адміністративних функцій міністра і державного секретаря втілювалася в життя непослідовно. Державний секретар отримав тоді цілу низку політичних повноважень, зокрема виконував обов’язки міністра в разі його відсутності. А ще — брав участь у засіданнях уряду, хоча функції державного секретаря мали бути суто адміністративними.
В результат: в деяких міністерствах виникло своєрідне «двовладдя» міністра і державного секретаря, вони часто конфліктували. Порядок призначення державних секретарів також мав політичне забарвлення. Державні секретарі призначалися в тому ж порядку, що й міністри. Тобто — президентом України. Фактично це робилося лише для посилення контролю глави держави над урядом.
До того ж у різних міністерствах до розподілу функцій між міністром і державним секретарем підходили порізному. Були приклади, коли міністр перебирав на себе функції контролю апарату, а державний секретар представляв міністерство у парламентських заходах.
Хоч би там як, а тоді посада проіснувала два роки. А її ліквідація загалом була сприйнята в суспільстві позитивно. Але навіть після скасування інституту державних секретарів практика державного управління і далі підтверджувала потребу в таких посадовцях.
Тому повернутися до цієї ідеї спробували тоді, коли було запроваджено посаду заступника міністра — керівника апарату. Цей посадовець, здійснюючи керівництво апаратом і маючи статус державного службовця, одночасно був і заступником міністраполітика, а тому не міг залишатися на посаді при новому міністрові.

Мо­вою за­ко­ну: все про дер­жсек­ре­та­рів
Ухвалюючи зміни до Закону «Про центральні органи виконавчої влади», народні депутати запровадили замість посади заступника міністра — керівника апарату посаду державного секретаря міністерства. Було також визначено вимоги до цієї посадової особи, порядок її призначення, завдання та повноваження.
Відбір кандидатури на посаду державного секретаря міністерства здійснюється за результатами конкурсу, який було оголошено урядом і проводиться відповідно до законодавства про державну службу. Призначає державного секретаря Кабінет Міністрів за поданням Комісії з питань вищого корпусу державної служби строком на п’ять років з правом повторного призначення.
Урядом визначено умови проведення конкурсу. Кандидатом на посаду державного секретаря міністерства може бути громадянин України, який має вищу освіту, загальний стаж роботи не менше семи років, включаючи досвід управлінської роботи не менше трьох років, знає законодавство, зокрема Конституцію України, закони «Про державну службу», «Про запобігання корупції», «Про Кабінет Міністрів України», «Про центральні органи виконавчої влади», володіє професійними знаннями.
Проте лише професійних знань недостатньо. Претенденти повинні мати менеджерські та лідерські навички стратегічного планування, встановлення цілей, пріоритетів та орієнтирів; уміти працювати з великим обсягом інформації; вести ділові переговори, досягати кінцевих результатів. Вимогою є й уміння ухвалювати ефективні рішення, здійснювати ефективну комунікацію та проводити публічні виступи, налагоджувати партнерську взаємодію.
Не менш важливо вміти формувати план змін і поліпшень, управляти змінами та реакцією на них, оцінювати ефективність змін, володіти навичками управління організацією та персоналом, публічними фінансами, працювати в умовах електронного урядування. Претендент на посаду повинен уміти розпізнавати потенціал і можливості організації та її працівників, спрямовувати їх на досягнення поставлених завдань.
Уряд визначив і особистісні компетенції претендентів на посаду державного секретаря: принциповість, рішучість і вимогливість під час ухвалення рішень; налаштованість на служіння суспільству, захист національних інтересів; системність; інноваційність і неупередженість; самоорганізація і саморозвиток; вміння працювати у стресових ситуаціях. Тобто людина, яка буде призначена на посаду державного секретаря міністерства, повинна бути не лише фахова, а й наділена відповідними особистісними рисами.
Посади державних секретарів належать до посад так званих реформаторських кадрів. Відтак одним із головних завдань новопризначених чиновників буде забезпечення реформування апаратів міністерств з метою підвищення прозорості та ефективності їх роботи.
Доводилося чути припущення: якщо вдасться домовитися про отримання обіцяних Європейським Союзом 104 мільйонів євро на підвищення заробітної плати державних службовців, то, ймовірно, саме за їхній рахунок буде збільшена зарплата держсекретарів. Наразі йдеться про те, що кожен із них отримуватиме приблизно 30 тисяч гривень щомісяця.
Втім, цілком можливо, що буквально з перших днів повноцінного запровадження цього нового інституту виникне чимало проблемних моментів. Як уже було сказано, вони вже почали виникати навіть у процесі затвердження державних секретарів в окремих міністерствах.
Але ж перелік питань лише зростатиме. Скажімо, чи захоче новий міністр звільнити і замінити держсекретаря? Чи буде сприймати держсекретаря як свого помічника і адекватно з ним співпрацювати? Досі незрозуміло, наскільки міністр може втручатись у роботу держсекретаря, наскільки розділені функції міністра і держсекретаря...
Для усунення цих загроз треба внести ще деякі законодавчі зміни до законів «Про Кабінет Міністрів України» та «Про центральні органи виконавчої влади». До речі, відповідний законопроект за номером 4526д уже існує. І стосовно його подальшої долі варто запитувати в народних обранців.
Ярослав ГАЛАТА