Суспільство
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Субота Липень 24, 2021

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

П'ятниця, 22 Липень 2016 15:15

Більшість українців – за вступ до НАТО

Rate this item
(0 votes)

Ни­ні до скла­ду Пів­ніч­но­ат­лан­тич­но­го аль­ян­су вхо­дять 29 кра­їн сві­ту. Ук­раї­на піс­ля про­го­ло­шен­ня Не­за­леж­но­сті теж не­од­но­ра­зо­во за­яв­ля­ла про ба­жан­ня по­пов­ни­ти йо­го ла­ви, але да­лі слів спра­ва не пі­шла.
Чо­му? Ко­ли аль­янс на­да­ва­ти­ме і чи вза­га­лі на­да­ва­ти­ме нам більш ефек­тив­ну до­по­мо­гу у про­ти­сто­ян­ні пу­тін­ській Ро­сії? Що дав са­міт НАТО, який від­був­ся у Вар­ша­ві, на­шій кра­їні?
Від­по­віс­ти на ці та ін­ші за­пи­тан­ня ко­рес­пон­дент «ДУ» по­про­сив Ва­ди­ма Гре­ча­ні­но­ва — ге­не­рал-майо­ра у від­став­ці, пре­зи­ден­та Ат­лан­тич­ної Ра­ди Ук­раї­ни — гро­мад­ської ор­га­ні­за­ції, яка ба­га­то зро­би­ла для на­бли­жен­ня на­шої кра­їни до НА­ТО.

— Україна відразу після проголошення Незалежності задекларувала курс на вступ до НАТО, — говорить Вадим Олександрович. — І почала співпрацювати з ним.
— Від­то­ді ба­га­то во­ди утек­ло в Дніп­рі, але ми й до­сі є по­за­бло­ко­вою краї­ною. На­то­мість усі ко­лиш­ні кра­їни Схід­ної Єв­ро­пи, а та­кож Бал­ти­ки дав­но у цій вій­сь­ко­во-по­лі­тич­ній ор­га­ні­за­ції...
— Одна справа — заяви і зовсім інша — конкретні справи. Про бажання приєднатися до НАТО сказано багато, але мало зроблено для цього. Наприклад, кожна країна — кандидат на прийом — приводила свої армії до його стандартів, виконувала інші вимоги. Це у військовій сфері. А є ще й інші, де ми теж тупцювали на місці, а якщо і були якісь рухи, то з негативним відтінком. Приміром, корупція, яка впродовж десятиліть роз’їдала державу, але на політичному Олімпі її «не помічали».
— Чо­му?
— Про це краще запитати наших політиків, які до недавнього часу керували країною. Окрім цього, практично всі попередні президенти і їх оточення не бажали загострювати відносини з Росією. Адже вона категорично не сприймає Україну як члена НАТО: її керманичі, у тому числі Борис Єльцин, неодноразово заявляли про це.
Опосередкованим свідченням того, що Росія боїться, як дідько ладана, нашого членства у цьому військовополітичному блоці можуть слугувати і події на Сході України. Витративши на проект «Янукович — президент України» чималі кошти, Кремль сподівався, що він сповна їх відпрацює.
— Що зна­чить «від­пра­цює»?
— Наприклад, перетворить нашу державу на ще один федеральний округ Росії, маючи статус путінського спецпризначенця на його теренах. Утім, він і був ним. Згадайте так звані Харківські угоди, які продовжували базування Чорноморського флоту, прийняття деяких одіозних законів, спрямованих на нівелювання українців як нації, навмисне нищення армії тощо.
— Але як Ро­сія мо­же бо­яти­ся на­шо­го всту­пу до Пів­ніч­но­ат­лан­тич­но­го аль­ян­су, як­що крем­лів­ські про­па­ган­дис­ти, зок­ре­ма Ки­се­льов і Со­ло­вйов, твер­дять: Ро­сія мо­же про­тя­гом 2-3 хви­лин стер­ти Спо­лу­че­ні Шта­ти із ли­ця зем­лі...
— Щодо 2–3 хвилин, то, вибачте, вони брешуть: час польоту ракети з ядерними боєголовками значно більший. Але ці «телезірки» забули, що у їхнього головного ворога є сильна протиракетна система. Чи прорвуться російські ракети крізь неї — питання. Це — поперше.
А подруге, зважаючи на ракетноядерний потенціал США, не потрібно й до ворожки ходити, щоб зрозуміти: в разі ударувідповіді, а він обов’язково буде, від Росії теж нічого не залишиться. Впевнений: ці телеведучі прекрасно це знають, але чого не скажеш, виконуючи забаганки своїх кремлівських господарів?
— Всту­пу Ук­раї­ни до НА­ТО по­ви­нен пе­ре­ду­ва­ти все­на­род­ний ре­фе­рен­дум...
— Із майже 30 країн — членів цієї військовополітичної організації лише в Угорщині та Словенії напередодні вступу проводились опитування населення. А це значить, що кожен уряд вирішує цю проблему самотужки: приймає рішення про вступ чи проводить опитування своїх громадян.
Як на мене, то у випадках, коли абсолютна більшість людей за перший варіант, то референдум необов’язковий. Але щоб у суспільстві не виникала напруга, треба проводити роз’яснювальну роботу, аргументовано спростовуючи твердження тих, хто розповсюджує різні інсинуації. Наприклад, про те, що у разі вступу до НАТО українці воюватимуть у різних гарячих точках земної кулі тощо.
— Не­зва­жа­ючи на те, що аб­со­лют­на біль­шість кра­їн всту­пи­ла до бло­ку згід­но з рі­шен­ням сво­їх уря­дів, Пре­зи­дент Ук­раї­ни ви­сту­пає за ре­фе­рен­дум із цьо­го при­во­ду. Якою бу­ла б від­по­відь укра­їн­ців, як­би він про­во­ди­вся вже во­се­ни цьо­го ро­ку?
— Її важко спрогнозувати. Скажімо, чимало людей старшого покоління, вихованих за часів СРСР, і досі перебувають у полоні минулих стереотипів, навіяних холодною війною. Навряд чи вони скажуть «так, Україні бути в НАТО», принаймні більшість із них.
Не варто забувати і про російську пропаганду, яка й досі зображує Північноатлантичний блок як агресора, що «намагається панувати в усьому світі». Наведу такий приклад. Якось я поцікавився у своїх знайомих думкою щодо набуття Україною членства у цій організації. Серед них були як ті, хто мав можливість дивитися російське телебачення, так і ті, у кого її не було. З числа останніх лише кілька осіб сказали, що «не визначилися з цим питанням». Ну а серед перших більшість висловилася проти такої перспективи, майже слово в слово повторюючи «аргументи», озвучені московським телебаченням...
Багатьох громадян нашої країни, незважаючи на вік, ця проблема взагалі не цікавить. Але — за великим рахунком — кількість прихильників НАТО серед населення України з року в рік зростає. Про це свідчать і соціологічні дослідження. Так, нещодавно Фонд «Демократичні ініціативи» і соціологічна служба Центру Разумкова провели опитування українців. Так ось, понад 70% респондентів вважають, що нам слід приєднуватися до Північноатлантичного блоку. Найбільше його прихильників проживає у західній частині України, на що й слід було сподіватися, а також у центрі. Найменше, звичайно, на сході та півдні країни. Але чисельність останніх постійно зменшується.
— Вам не здає­ть­ся, що не­ого­ло­ше­на вій­на пу­тін­ської Ро­сії змі­ни­ла по­гля­ди ба­га­тьох укра­їн­ців що­до при­єд­нан­ня до цьо­го вій­сь­ко­во-по­лі­тич­но­го бло­ку?
— Ще й як! Навіть ті, хто вважав, що для нас найкраще мати позаблоковий статус, мовляв, наша хата скраю, тепер дотримуються іншої точки зору. Кожній адекватній людині, яка хоч трохи цікавиться політикою, зрозуміло: коли б ми були у НАТО, Путін нізащо не ризикнув би розв’язати проти нас ні гібридну, ні звичайну війну. Він добре знає, що напад на одну з країн — учасниць блоку розцінюється у Брюсселі як агресія і проти інших його членів. З усіма наслідками, що випливають звідси.
— Піс­ля вте­чі Яну­ко­ви­ча Ук­раї­на від­мо­ви­ла­ся від за­про­ва­дже­но­го ним ста­ту­су по­за­бло­ко­вої кра­їни. Але ра­зом із тим до­сі не від­но­ви­ла кур­су на вступ до Пів­ніч­но­ат­лан­тич­но­го бло­ку. Чо­му?
— Президент України чинить досить мудро, не розкидаючись різними обіцянками і не форсуючи вступу до блоку: сьогодні розмови про конкретні дати прийому до альянсу недоречні. Адже поки що не можемо похвалитись успіхами і здобутками на цьому тернистому шляху. Головне для нас — мирне врегулювання на Донбасі. Але хочу нагадати, що взимку 2014го офіційний Київ заявив про відмову від позаблокового статусу, цим самим делікатно натякнувши на бажання з часом вступити до НАТО.
— Піс­ля са­мі­ту у Вар­ша­ві на­ші мож­но­влад­ці ба­га­то го­во­рять про якіс­но но­вий рі­вень від­но­син між Ук­раї­ною і НА­ТО. Чи не ви­да­ють во­ни ба­жа­не за дійс­не? Сво­го ча­су один із по­пе­ред­ніх пре­зи­ден­тів ка­зав, що піс­ля 2010 ро­ку «ми впри­тул на­бли­зи­мо­ся до Пів­ніч­но­ат­лан­тич­но­го бло­ку». Але, як ба­чи­мо, не на­бли­зи­лись...
— Не знаю, хто і що там казав, а сьогодні у нас дійсно намітилася тісна співпраця.
— Яка ж во­на тіс­на, як­що нам не да­ють на­віть ле­таль­ної зброї?
— Так, не дають. Поки що. Але є чимало позитивних прикладів того, що ми не байдужі Брюсселю. Наприклад, нам обіцяно новий формат відносин — такий, який мають лише 5 країн світу. НАТО вустами свого генерального секретаря Єнса Столтенберга заявило, що не визнає і ніколи не визнає анексії Криму, про події на Донбасі й говорити нічого.
Під його егідою створюються трастові фонди, які працюватимуть на зміцнення обороноздатності, передбачається також 40 напрямків взаємодії, новий механізм координації допомоги від НАТО. В Збройних Силах, інших військових формуваннях і далі працюватимуть інструктори з армій натовських країн, а в Генеральному штабі ЗС нам допомагатимуть радники. Не можу не згадати і так звану Програму розширених можливостей, учасниками якої є Швеція, Фінляндія, Грузія, Йорданія і Австралія — країни, які успішно провели чимало реформ. Відтепер і ми є її учасником.
Американці повинні до кінця поточного року надати близько 500 мільйонів доларів, які передбачається витратити на зміцнення обороноздатності. Є сподівання, що вже найближчим часом окремі країни НАТО допоможуть нам і летальною зброєю. Зокрема, практично погодилися допомогти нею Великобританія, Канада, Литва, Польща і Туреччина. Для цього потрібно укласти двосторонні угоди з ними. До речі, така угода підписана з поляками.
Під час Варшавського саміту країни — члени НАТО домовилися про розміщення на східних кордонах альянсу 4 військових підрозділів, чисельність кожного з яких становитиме тисячу осіб особового складу. Це, звісно, небагато, але головне — в іншому: якщо Росія розпочне так звану гібридну війну проти країн Балтії, у бойових зіткненнях братимуть участь і армійці країн НАТО.
— Але ж це зі­ткнен­ня аж ні­як не по­рів­ня­ти з пря­мим на­па­дом на од­ну з кра­їн бло­ку...
— Так, не порівняти. Але загибель американських чи німецьких вояків для керівництва цих країн, а також блоку не порівняєш із загибеллю наших солдатів на Сході України: реакція буде зовсім іншою. І це теж прекрасно розуміють у Москві.
— На який час мо­же за­тяг­ти­ся про­цес всту­пу Ук­раї­ни до НА­ТО? І чи не сві­тить нам ста­тус «віч­но­го кан­ди­да­та» на член­ство? Адже де­які дер­жа­ви про­ти на­шої при­сут­но­сті в аль­ян­сі...
— Так, свого часу Німеччина і Франція відкрито заявили, що поки що не бачать нас там. Проте, як казав філософ, усе тече, все змінюється. Тож і вони можуть змінити свою думку.
Ну а щодо тривалості процесу вступу, то сьогодні важко прогнозувати з цього приводу. Потрібно насамперед успішно просуватись у реформуванні всіх сфер нашого життя. Зокрема, повністю перевести наше військо на стандарти НАТО, переорієнтувати і обороннопромисловий комплекс, у першу чергу авіабудування та ракетобудування, на кооперацію з блоком. А ще — якомога менше залежати від Російської Федерації.
Не є таємницею той факт, що до недавнього часу практично весь ОПК значною мірою залежав від російського ВПК. Цієї залежності ми поступово позбавляємося. Вкрай необхідно подолати корупцію, реформувати як слід інші силові відомства. Коли все це буде зроблено, тоді можна порушувати питання про перспективу вступу до Північноатлантичного альянсу.
Навіть якщо цей процес затягнеться, Україна все одно неабияк виграє, адже проведення названих реформ зміцнить її самостійність у прийнятті будьяких рішень, а також обороноздатність. За таких умов ми матимемо якісно нову армію — армію, яка буде дійсно надійним гарантом нашої безпеки і незалежності.
Ін­тер­в’ю про­вів Сер­гій ЗЯТЬ­ЄВ

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».