Якщо спробувати виділити серед них найлогічніші і такі, що висуваються найчастіше, то картина виглядає така.
Пер­ша вер­сія — «Ро­сій­ський слід». Вона була чи не найпершою і є наймасовішою. Логіка тут у тому, що вбивство відомого журналіста має дестабілізувати політичну ситуацію в Україні, а Путін уже знайде спосіб, як із цього скористатися. У такому разі вбивство пов’язують з активізацією бойових дій на фронті та хресним ходом УПЦ Московського патріархату.
Дру­га вер­сія — «По­мил­ка». Тобто хотіли вбити Олену Притулу (авто їй належить), але помилково постраждав Шеремет. Логіка нібито очевидна, але насправді її дуже мало, практично відсутня. Щоб закласти вибухівку, треба стежити якийсь час за авто; стеження мало показати, що авто часто використовує інша людина; щоб не помилитися, треба обрати спосіб, який би виключав помилку.
Вибух пролунав не в момент, коли включили двигун, а через деякий час, коли авто вже виїхало з двору на вулицю і на перехрестя вулиць Франка і Хмельницького, де воно добре проглядалося з трьох боків. Отже, вбивця міг переконатися, що в авто саме той, хто йому потрібен. Звісно, все це переконливо, якщо слідство покаже, що вибух здійснений за допомогою дистанційного керування.
Тре­тя вер­сія — «Під­го­тов­ка до за­хоп­лен­ня «Ук­ра­їн­ської прав­ди». Мається на увазі, що хтось хоче прибрати до рук популярний і достатньо впливовий в Україні ЗМІ, для чого або прибирає людину, яка цьому заважала (Шеремет мав дуже велику вагу у справах «УП» — загальновідомий факт), або вбивством попереджає Олену Притулу (і, можливо, інших причетних до реального керівництва «УП» людей) про, так би мовити, «серйозність намірів», заважати яким смертельно небезпечно.
Чет­вер­та вер­сія — «По­мста і по­пе­ре­джен­ня від ко­руп­ціо­не­рів». «Українська правда» ще від часів Георгія Гонгадзе є найвпливовішим політичним ЗМІ, і його матеріали завжди мали великий політичний резонанс. Останнім часом саме з матеріалів «УП» починалися найбільші антикорупційні кампанії, внаслідок яких втрачали гроші і посади немало корупціонерів. Можливо, «УП» готувала чергове викриття. За такої версії смерть Павла Шеремета — це «останнє попередження» всьому колективу «УП».
П’ята вер­сія — «По­вто­рен­ня «спра­ви Гон­га­дзе». Мається на увазі, що хтось хоче розіграти грандіозний політичний скандал, аналогічний тому, що стався в Україні 15 років тому. Якщо це так, то обов’язково має бути продовження (щось на зразок нових «плівок Мельниченка», які вказуватимуть на замовника злочину), одного вбивства, навіть дуже популярного журналіста, замало, щоб повторити «справу Гонгадзе».
Шос­та вер­сія — «Усу­нен­ня по­лі­тич­но­го кон­ку­рен­та». Її озвучив політолог Олександр Кочетков і, здається, більше ніхто. Його думка: «Вбивство Шеремета однозначно пов’язано з професійною діяльністю. Але не його насамперед, а всієї структури, що називається «Українською правдою». Котра нині вже не просто викриває інтриги влади, а безпосередньо пішла у владу своїм штатним складом. І проявляє активність тут з ентузіазмом неофітів. Павло Шеремет був якщо не мозком цього процесу, то мав на нього достатньо серйозний вплив».
* * *
«Укрінформ» зібрав кілька важливих коментарів з приводу убивства відомого журналіста у центрі Києва.
Якщо проаналізувати, що пишуть люди, які, так би мовити, знають, що пишуть, то можна зробити висновок: порахунки з приводу журналістської діяльності малоймовірні — Павло Шеремет практично не працював у жанрі розслідування.
Найбільш імовірними видаються версії про зухвалий «наїзд» на «Українську правду» (тут можливі різні причини і цілі — від помсти до бажання забезпечити контроль) і — прорахований поштовх до дестабілізації ситуації в країні, що цілком вписується в кремлівську стратегію і дивним чином збігається у часі з критичним загостренням ситуації на фронті і насуванням на столицю хресного ходу УПЦ МП.
Світ­ла­на За­лі­щук, 15 листопада 2015 р. у Фейсбук: «Нам послали попередження»
Нам послали попередження. Вважаю за потрібне зробити його публічним перед тим, як його реалізують.
У п’ятницю задзвонив телефон. Це був номер Сергія Лещенка, однак говорив не він. Чоловік сказав три речі: хочу вас попередити, проти вас готується «провокація», ваші телефони записують, він натякнув, хто за цим може стояти — фігуранти останніх розслідувань Сергія, і поклав слухавку.
Коли я перетелефонувала Сергію, його телефон був з ним, і він нічого не знав про дзвінок. Тобто номер хакнули. Спеціалісти кажуть, що це нескладно зробити. Пам’ятаю, що так робили під час Майдану.
Це можна було сприйняти за розіграш. Але також на цьому тижні два дружніх депутати з прем’єрської фракції підійшли й передали схожі попередження.
Не думаю, що готується якась фізична розправа. Хоча ексцес виконавця в традиції української політики доводили до не однієї трагедії. Мабуть, варто чекати інформаційної кампанії. Що б там не було — вважаю за важливе попередити колег, журналістів, суспільство. І головне — замовників та виконавців. Повернення до старих методів прокладає дорогу прямісінько до РостованаДону.
Ва­дим Де­ни­сен­ко у Фейсбук: «Зараз буде нагнітатися історія про те, що страшно ходити по вулицях»

П’ять від­мін­нос­тей спра­ви Ше­ре­ме­ти і Гон­га­дзе

Перше, що спадає на думку, коли читаєш про вбитого (загиблого) Павла Шеремета, — це паралелі зі справою Гонгадзе. Проте насправді тут значно більше відмінностей, ніж тих моментів, які можуть поставити знак рівності між цими справами. Головне завдання всіх тих, хто стоїть за цією історією, — нагнітання страху. Саме страх стає головною домінантою політичної боротьби.
1. Єдине, що об’єднує обидві справи, — з політичної точки зору в середині країни немає жодної політичної сили, якій потрібно було б убивати як Шеремета, так і Гонгадзе. Простіше кажучи, у Порошенка, Яценюка, Коломойського, Бойка чи будького іншого не було і немає жодного, підкреслюю, жодного резону вбивати цього білоруськоросійського журналіста.
Він не був розслідувачем, він не викривав схеми — він був журналістомполітологом, яких є доволі багато в нашому суспільстві. І, що не менш важливо, — він не був відомим за межами тусовки. Політична помста як головний мотив цієї справи просто не витримує жодної критики.
2. Публічність убивства. Так убивають лише для того, щоб зробити максимальний резонанс, який потрібен або у випадку бандитських розборок, або для того, щоб привернути увагу мас. Якщо це вбивство (суспільство не повірить у будьяку іншу версію), то воно зроблене для того, щоб про це кричали всі, хто ніколи в житті навіть не цікавився політикою. Більше того — ця історія стане серйозним міжнародним фактором. Усі політики всіх рівнів будуть змушені реагувати на цю історію.
3. Цілком імовірно, що замовники цієї історії хочуть повторити систему політичної розкрутки «Справи Гонгадзе» на новому етапі. Я не сумніваюся, що найближчим часом з’явиться маса заяв, що вбивство замовив хтось із найвищих чинів держави і почнеться політична розкрутка. Тут є свої плюси для всіх нас — повтори завжди фальшиві і викликатимуть значно більше сумнівів, ніж 14 років тому.
Якщо цей сценарій справді запускається, то за класикою жанру хтось із друзів Шеремета має вийти на пресконференцію і показати якісь матеріали, які Шеремет мав опублікувати, але не встиг. Якщо цього не станеться протягом наступних 5–7 днів, можна з упевненістю говорити тоді, що вся ця справа з політичної площини перейде в напівсонну стадію і тоді ми всі будемо тільки гадати, навіщо було все це робити.
4. Сьогодні і МВС, і Генпрокуратура не зав’язані на Пукачі чи будькому з високопосадовців, а тому у них не зв’язані руки. Вони можуть дуже швидко провести розслідування. Будемо сподіватися, що вони навчені і справою Бузини, а тому не повторять помилок тієї справи.
5. І нарешті сьогодні, як мінімум, половина суспільства, навіть ті, хто ненавидить Порошенка, впевнені, що вся ця історія — справа рук російських спецслужб. І тут ми стикаємося з іншою проблемою — в суспільстві запускається історія про те, що держава не може нас захистити.
Нагнітання відчуття незахищеності — можливо, це є основою цієї історії? Півроку кілька проєвропейських сил нагнітають соціальний страх. Зараз буде нагнітатися історія про те, що страшно ходити по вулицях. А при цьому «всі вони продовжують красти».
Вік­тор Шлін­чак у Фейсбук: «Київ стає центром політичної і соціальної нестабільності»
Дестабілізація. Це — єдиний мотив, який першим приходить на думку після вбивства журналіста Павла Шеремета. Так само було і після вбивства Георгія Гонгадзе. Символізм ще й у тому, що це знову пов’язано з «Українською правдою». Але й тоді ситуацію використали по повній, щоб послабити Україну. Найбільше виграла Москва. Це — факт.
Зараз, коли маса людей суне в Київ під церковними хоругвами Московського патріархату, Київ стає центром політичної і соціальної нестабільності. Думаю, в столиці вже чекають підготовлені партійні і не тільки вожді, які здатні очолити безстроковий бунт. А враховуючи загострення на фронті і заяви про можливий воєнний стан, перспективи «спокійного літа» на цьому закінчилися. Вступаємо в нові реалії. І хай нам поможе Бог зберегти країну.
Во­ло­ди­мир Фе­сен­ко у коментарі Укрінформу: «Версія замаху на Притулу теж може розглядатися»
«Павло був людиною поміркованою, він не був помічений у якихось конфліктних ситуаціях, політичних, інформаційних чи корпоративних війнах. Тому важко сказати, хто був зацікавлений у тому, щоб його вбити, і знайти якусь версію, хоча, безумовно, можна вигадувати і «білоруський слід», і якийсь інший. Але те, що це була машина Олени Притули, безумовно, вже викликає підозри і теж може викликати версію, що це міг бути замах на неї, що це могла бути спроба прибрати її, щоб потім здійснити атаку на «Українську правду», — сказав Фесенко.
Він додав, що версія замаху на Притулу теж може розглядатися, але це вже справа слідства розібратися у тому, що сталося, хто може бути замовником і виконавцем цього жахливого вбивства.

Укрінформ