Суспільство
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Вiвторок Вересень 29, 2020

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

П'ятниця, 15 Липень 2016 13:16

За крок до реальної Незалежності

Rate this item
(0 votes)

ОПИ­НИ­ЛА­СЯ УК­РАЇ­НА З УХВА­ЛЕН­НЯМ ДЕ­КЛА­РА­ЦІЇ ПРО ДЕР­ЖАВ­НИЙ СУ­ВЕ­РЕ­НІ­ТЕТ

16 ЛИП­НЯ — 26 РО­КІВ ВІД ДНЯ ПРО­ГО­ЛО­ШЕН­НЯ ДЕ­КЛА­РА­ЦІЇ ПРО ДЕР­ЖАВ­НИЙ СУ­ВЕ­РЕ­НІ­ТЕТ УК­РАЇ­НИ

По­ча­ток кін­ця ра­дян­ської ім­пе­рії
Кінець 80-х — початок 90-х років минулого століття. На теренах радянської імперії палахкотять міжнаціональні конфлікти. Зокрема, відбуваються сутички між вірменами і азербайджанцями у Нагірному Карабасі, підрозділи радянської армії жорстоко розганяють мирних мітингувальників у Тбілісі, а в киргизькому місті Ош під час збройного протистояння між узбеками і киргизами гинуть тисячі людей. Кремль не встигає «гасити» це полум’я.
Стає зрозумілим: імперія, проіснувавши понад 70 років, агонізує, адже і в інших її республіках набирає обертів боротьба народів за цілковиту незалежність. Приміром, 11 березня 1990 року її проголошує Литва, на черзі її сусідки — Латвія та Естонія.

Вирує політичне життя і в Україні. Щоправда, не так бурхливо. Принаймні, до жорстких, з кровопролиттям, сутичок між правоохоронцями і громадянами не доходить. Але дедалі частіше на вулиці наших міст виходять люди, які відверто вимагають заборонити КПРС, дати українцям більше політичних та економічних прав. А представники деяких громадсько-політичних партій і рухів на весь голос вимагають відновлення... Української Народної Республіки, знищеної російськими більшовиками ще на початку 20-х років!..
— Не скажу, що на початку 90-х абсолютна більшість українців жила ідеєю незалежності — далося взнаки багаторічне перебування в полоні стереотипів, навіяних компартійною пропагандою, — зазначив письменник Григорій Кримчук, колишній головний редактор газети Народного руху України «Час тайм». — До того ж компартія Української РСР керувала усіма сферами життя, маючи панівну більшість у парламенті.
Та попри це крига, хоч і повільно, але починає скресати. На календарі був 1990-й, а не, скажімо, 1970 рік, й ігнорувати волю людей вже було вкрай важко: вони відчули смак свободи, дізналися про страшенні злочини радянської влади, яка безжально нищила їхніх дідів і батьків. І вони вже не бояться КДБ, на якого партія опиралася всі роки свого панування.
Варто зауважити, що влітку 1990-го склалася досить сприятлива ситуація для того, щоб Україна зуміла послабити свою залежність від Кремля. По-перше, завдяки так званій перебудові, ініційованій генсеком партії Михайлом Горбачовим. При всіх її мінусах, саме завдяки їй громадяни СРСР стали почуватися не ґвинтиками системи, а людьми, здатними висловлювати свої думки, чого не було раніше. А по-друге, загострювалося протистояння між керманичами СРСР і РРФСР — Михайлом Горбачовим і Борисом Єльциним.
Особливо після 12 червня, коли було ухвалено Декларацію про державний суверенітет РРФСР: Борис Єльцин перейшов до відкритої конфронтації з Горбачовим. Однак його вчинками рухало не бажання розбудови вільної і демократичної Росії, а намагання вхопити якомога більше влади. Розуміючи, що у складі Радянського Союзу йому як президенту Росії цієї влади не бачити, і він залишатиметься все ж на других ролях, робив усе можливе для ослаблення позицій Кремля. При цьому, можливо, і не підозрював, що своєю поведінкою допомагає союзним республікам вислизнути зі сфери впливу Білокам’яної.
Улітку 1990-го з-поміж народних депутатів України 373 були комуністами, тобто 85 відсотків від загальної чисельності. Тому, за словами вже покійного Івана Плюща, який на той час виконував обов’язки першого заступника голови ВР, інтрига спостерігалася до останньої миті. Ось як потім описав Іван Степанович події 16 липня:
«Відкривши сесію, відразу поставив обговорений постатейно проект Декларації на голосування. Результати, що висвітилися на табло, були вражаючими. Я думаю, що такого не чекав ніхто. Це було просто приголомшливо: «за» — 355, проти — 4, утрималися — 0, не голосували — 26».
Улітку 1990 року на теренах колишнього Союзу палали міжетнічні конфлікти. Тодішня влада для вгамування їх учасників застосовувала солдатів і офіцерів колишньої радянської армії, серед яких було багато українців. Зважаючи на ту небезпеку, в якій опинялися їхні життя, 30 липня 1990 року парламент України ухвалив рішення про повернення всіх українців-військовослужбовців на рідну землю.

 

Не так сталося, як гадалося...
До ухвалення декларації українським парламентом у Москві, як згадував потім один із натхненників так званої перебудови Олександр Яковлєв, до цього факту поставилися досить спокійно.
— Після цього ми почувалися не надто комфортно, але вважали, що далі слів справа не піде, — говорив в одному зі своїх інтерв’ю Олександр Яковлєв. — На жаль, помилилися.
Справа в тому, що, порівнявши російську та українську декларації, в Кремлі побачили велику різницю між ними. В українській декларації ішлося про необхідність побудови незалежної Української держави. Вона, зокрема, визначила національну державність українського народу, закріпила республіканську форму правління, самостійність, верховенство і неподільність державної влади на всій території. Складався цей документ із 10 розділів, у яких детально прописувались основи державного, політичного, економічного ладу, підкреслювались самостійність і суверенітет України.
Декларація передбачала необхідність ухвалення нової конституції республіки, а в перехідних положеннях зазначалося, що відносини з іншими радянськими республіками будуються на основі договорів, укладених на принципах рівноправності, взаємоповаги і невтручання у внутрішні справи.
У 1990 році Москва активно готувалася до підписання так званого союзного договору, який передбачав існування Радянського Союзу. Щоправда, з більшими правами для республік. А ось у декларації нічого не було сказано про участь України в цьому «союзі»
А ще декларація послужила сигналом для інших народів імперії, мовляв, прокидайтеся, брати, будуйте власні держави. І незабаром аналогічний документ народився і в надрах білоруського, молдавського та інших парламентів.

 

Тернистий шлях
Відтоді, як було ухвалено Декларацію про державний суверенітет України, минає 26 років. З історичної точки зору це не так уже й багато. Але водночас не можна недооцінювати цієї події, адже йшли ми до неї століттями, а шлях наш був непростим, інколи надто важким, а то й трагічним. Ми втратили на ньому мільйони кращих синів і доньок.
Майже сто років тому здавалося, що ось вона, воля. Але російські більшовики знищили Українську Народну Республіку. Чи багато хто вірив, що з часом вона відродиться? Уже покійний Лесь Танюк, який очолював Всеукраїнську громадську організацію «Меморіал», а за часів СРСР був у дружніх стосунках з багатьма дисидентами, говорив:
— Навіть їх інколи охоплювала зневіра у завтрашньому дні України. Адже компартія за допомогою КДБ, МВС, тисяч таємних сексотів контролювала всі сфери життя, в багатьох випадках кожен крок патріотів був відомий спецслужбам. Але, знаєте, такі хвилини розпачу траплялися в цих людей украй рідко.
...Навесні 2014-го у двері багатьох українців постукала війна. Зі сходу — звідтіля, звідкіля вона вже приходила на нашу землю. Сьогодні, говорячи про Декларацію від 16 липня 1990 року, мимоволі згадуєш універсали Української Центральної Ради, особливо останній — IV. Так, ухвалювалися вони в різні історичні епохи і за різних умов, що, звісно, не могло не позначитися на їхньому змісті.
Але об’єднує їх одне — прагнення українців мати власну державу, будувати добросусідські стосунки з іншими країнами і народами тощо. Тоді, у 1919-му, російські більшовики відразу пішли на нас війною. У 1990-му радянська імперія, яка вже тріщала по швах, утрималася від цього кроку. Натомість вірні її послідовники, виховані в нетрях КДБ, через 24 роки намагаються «виправити цю прикру помилку»...
Щодо ухвалення Декларації про державний суверенітет України, зауважу ще наступне. Всі ми звикли святкувати День Незалежності 24 серпня. Але вперше це свято відзначалося саме 16 липня 1991 року, оскільки Верховна Рада Української РСР, окрім Декларації про державний суверенітет України, ухвалила також постанову «Про День проголошення незалежності України». У ній, зокрема, було сказано:
«Зважаючи на волю українського народу та його одвічне прагнення до незалежності, підтверджуючи історичну вагомість прийняття Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990 року, Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки постановляє: вважати день 16 липня Днем проголошення незалежності України і щорічно відзначати його як державне загальнонародне свято України».
Але влітку 1991 року в Москві стався заколот, метою якого було врятувати Радянський Союз, що розвалювався на очах усього світу. Після того, як його організатори зазнали поразки, 24 серпня Верховна Рада України ухвалила Акт проголошення незалежності України, який 1 грудня 1991 р. підтвердив народ на Всеукраїнському референдумі. Зважаючи на цю обставину, виникла потреба змінити дату святкування Дня Незалежності України. Тож 20 лютого 1992 р. наш парламент ухвалив постанову «Про День Незалежності України». У ній зазначено:
«Зважаючи на волю українського народу та його одвічне прагнення до незалежності, підтверджуючи історичну вагомість прийняття Акта проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року, Верховна Рада України постановляє:
1. Вважати день 24 серпня Днем Незалежності України і щорічно відзначати його як державне загальнонародне свято України.
2. Постанову Верховної Ради Української РСР «Про День проголошення незалежності України» від 16 липня 1990 року вважати такою, що втратила чинність».
Тому від 1992 р. День Незалежності України відзначається 24 серпня, а наша держава на рік помолодшала...
Сергій ЗЯТЬЄВ

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».