Ця подія уже цілий тиждень масово обговорюється в суспільстві. Втім, далеко не завжди таке обговорення видається коректним.
Подання пишемо, Конституція — «в умі»
Річ у тім, що парламент поки що не голосував за зміни до Конституції, а лише за процедурне рішення. При цьому немає гарантій, що ті, хто минулої п’ятниці тиснув кнопку «за», віддадуть голос у другому читанні. Але вже зараз це голосування дає Україні додатковий простір для маневру на міжнародній арені.
Тому особливо неочікуваною була санкція, накладена фракцією «Самопоміч» на Ганну Гопко — єдиного депутата з фракції, який проголосував за це процедурне рішення. Її вирішили відкликати з посади голови Комітету Верховної Ради в закордонних справах.
Рішення тим більш дивне, оскільки Гопко була першим номером списку на виборах і частина депутатів фракції, які голосували за це стягнення, мали б їй завдячувати своїм мандатом.
Зрештою, цілком можливо, що саме посада голови парламентського комітету вплинула на рішення Ганни Гопко підтримати подання до КС. Члени профільного комітету, а тим паче його керівник, перебувають у постійному контакті з європейськими та американськими дипломатами. А отже, знають про реальну вагу такого голосування для посилення української переговорної позиції.
При цьому в розмовах про буцімто зраду українських інтересів мало йдеться про суть потенційних змін до Конституції. В рамках виконання Мінських угод Україна вводить до перехідних положень Конституції пункт про те, що особливості місцевого самоврядування окупованих на сьогодні територій визначаються законом. По-перше, такий закон уже є і ухвалювався він ще парламентом минулого скликання незадовго до виборів. По-друге, скажімо, в Києві особливості самоврядування також визначаються окремим законом — про столицю.
План наших ворогів був зовсім іншим — домогтися того, щоб один суб’єкт (тобто окуповані території) накладав вето на розвиток решти України. Така формула перетворила б нашу державу на аморфне утворення, яке не здатне розвиватися, оскільки одна частина країни залежить від рішення іншої і кожна з частин федерації має право вето на розвиток усієї держави. На щастя, подібного у запропонованих Президентом конституційних змінах немає.
Проблеми на місцях
Окрім того, парламент минулого тижня проголосував за закон про вибори — в другому читанні та в цілому. Тут ризиків набагато більше, хоча публічний ажіотаж навколо цього голосування незрівнянно менший, ніж навколо направлення до Конституційного Суду. Причому рішення стосовно місцевих виборів уже набуває законної сили.
У минулому числі ми вже коротко проаналізували нове законодавче творіння, однак доречно сказати про нього ще кілька слів. Так, при всіх позитивах нового документа він має чимало вад.
Найбільша зводиться до того, що закон, по суті, закріплює імперативний мандат. Тобто керівництво партій може відкликати депутатів рад усіх рівнів за надуманими підставами. Поводишся не так, як хоче партійний лідер, і дорога до втрати мандата відкривається. Для цього достатньо зібрати мінімальну кількість підписів в окрузі.
Закон про вибори консервує нинішню політичну еліту, бо молодій партії, щоб обратися на виборах, треба виставити сильних кандидатів у всіх округах та скрізь набирати пристойний результат. Тоді як зазвичай молоді партії мають у резерві лише декількох кандидатів, які втратили можливість обратися за мажоритаркою, — і також реально ризикують не потрапити до місцевих рад.
Державне фінансування «умів, честей і совістей»...
Також минулого тижня парламент проголосував у першому читанні за закон про запобігання політичній корупції. Фінансування партій із бюджету — це те, що прийнято називати «інституційними змінами», тобто наслідки від запровадження цієї практики відчуватимуться на покоління вперед.
Цей законопроект входить до пакета Європейського Союзу щодо запровадження безвізового режиму, а також з 2011-го є складовою вимог ГРЕКО (Групи держав Ради Європи проти корупції) та рекомендацій Україні в рамках Стамбульського плану дій з боротьби проти корупції Організації економічної співпраці та розвитку.
Державне фінансування партії з бюджету — це та сама норма, яка діє у переважній більшості європейських країн і яка дозволить партіям отримати альтернативне фінансування від коштів олігархів.
Пропонується, що гроші щорічно з 2017-го будуть виділяти для партій, які на останніх виборах подолали тривідсотковий бар’єр — тобто парламентським силам, а також тим, які мають перспективи для проходження. Але передумовами для державного фінансування є тотальна прозорість партій, які будуть зобов’язані щоквартально звітувати про всі приватні внески, котрі вони будуть отримувати.
У пакеті з цим іде обмеження на фінансування партій із боку фізичних та юридичних осіб — для перших ліміт приблизно становитиме 100 тисяч гривень, а для других — трохи більше 400 тисяч гривень.
Важливо не лише те, що партії отримають джерело коштів, альтернативне до олігархічного. І не тільки те, що закон зобов’яже політиків до прозорості своїх надходжень та видатків. Фінансування партій із бюджету в довшій перспективі має призвести до зламу суспільної свідомості.
Коли громадяни почнуть по-справжньому цікавитися політичним життям, адже політики будуть утримуватися їхнім коштом. Коли контролювати партійні каси будуть десятки журналістів по всій країні, що, у свою чергу, змушуватиме партії відповідально ставитися до стосунків з олігархами. Коли будь-яке зловживання з партійними коштами буде кримінально карним діянням та обертатиметься катастрофою для рейтингів. Коли правила європейської політики нарешті запрацюють в Україні.
Поки що в це складно повірити, але такий період попри все має настати.
Руслан ІВАНІВ
