У Варшаві брав приватні уроки вокалу в одного з оперних співаків. 1909 року з матір’ю та сестрою емігрував до США, оселився в Нью-Йорку, навчався співу у професорів музичної студії «Метрополітен опера». Виступав у складі трупи, заснованій товариством «Українська бесіда» у Нью-Йорку. Співав у хорі театру «Метрополітен опера», брав участь у майже всіх українських імпрезах.
Помер український талант 19 серпня 1936 року уві сні. По його смерті не залишилося коштів, тому похований був на кладовищі для бідних «Кальварія» у Нью-Йорку. Згодом з’ясувалося, що всі свої заощадження — 250 доларів США — маестро вислав на підтримку Товариства імені М. Лисенка у Львові...
Назагал величною й трагічною склалася історія пісні-гімну «Ще не вмерла Україна». Волелюбний дух українського народу, його прагнення до незалежності ніколи не зникали. Вони жили в історичних піснях і думах, у творчості Тараса Шевченка, Івана Франка, Михайла Старицького, Лесі Українки, Миколи Вороного, Олександра Олеся та багатьох інших. Високими ідеалами соціального і національного визволення народу, його духовного відродження пройнята діяльність учасників «Руської трійці», зокрема Маркіяна Шашкевича, членів Кирило-Мефодіївського братства, «Старої громади», молодшого покоління борців за волю України — Миколи Міхновського, Івана Липи, Ольги Басараб, Олени Теліги та інших.
Яскравим виявом патріотично-національних почуттів українців єдиної нашої землі стала поява вірша поета і етнографа Павла Чубинського «Ще не вмерла Україна». Велична, бо в ньому втілена споконвічна мрія народу стати суверенним, здобути волю, виражена незламна віра у відродження України. Трагічна, бо понад століття пісню-гімн переслідували, забороняли, вбивали, але — не вбили.
Вірш «Ще не вмерла Україна» постав на хвилі патріотичної поезії Шевченка з його могутньою вірою в те, що «не вмирає душа наша, не вмирає воля» — з одного боку, а з іншого — на хвилі піднесення визвольних прагнень слов’янських народів: болгар, чехів, словаків, сербів, поляків. В Україні був поширений, насамперед серед патріотично налаштованого польського населення, створений ще 1797 року польський гімн Jeszcze Polska nie zginela («Ще не вмерла Польща»); популярними були і сербські патріотичні пісні, серед них «Гей, слов’яни», що, власне, була національним гімном. Саме цю пісню, за свідченням сучасників, співала київська молодь, зокрема члени «Київської громади», які симпатизували ідеї визволення слов’янських народів, їх духовному єднанню.
Як свідчать сучасники, восени 1862 року на одній із вечірок у Павла Чубинського сербські студенти, що навчалися в Київському університеті, співали патріотичну пісню, в якій згадувався цар Душан, і в приспіві були слова «срце бие и крв лие за своу слободу» (або «срб се бие и крв лие за своу слободу»). Чубинському пісня дуже сподобалася, і він раптом подався в іншу кімнату, а через півгодини вийшов звідти з готовим текстом пісні «Ще не вмерла Україна», яку тут же проспівали на сербський мотив.
Все це сталося в Києві на вулиці Великій Васильківській, 122, у домі купця Лазарєва, де автор квартирував (тепер на тому місці будинок номер 106).
Поширення цього вірша серед українофільських гуртків, щойно об’єднаних у Громаду, сталося дуже швидко. 20 жовтня того ж року шеф жандармів князь Долгоруков дав розпорядження вислати Чубинського «за вредное влияние на умы простолюдинов» на проживання в Архангельську губернію під нагляд поліції.
Перша публікація вірша Павла Чубинського — у львівському журналі «Мета», 1863, № 4. Отримавши поширення на Західній Україні, вірш не пройшов повз увагу релігійних діячів того часу. Один із них, отець Михайло (Вербицький), знаний композитор свого часу, захоплений віршем Павла Чубинського, написав музику до нього. Уперше надрукований у 1863, з нотами — у 1865, вперше почав використовуватись як державний гімн у 1917 році. У царській Росії пісня «Ще не вмерла Україна» вперше була надрукована 1908 року в антології «Українська Муза». У 1917–1920 рр. «Ще не вмерла Україна» як єдиний державний гімн законодавче не був затверджений, використовувалися й інші гімни.
Цікаво, що 1939 року «Ще не вмерла Україна» було затверджено гімном Карпатської України.
Перший тиражований на грамплатівці запис гімну «Ще не вмерла Україна» був здійснений на студії Columbia (США) в 1916 році у виконанні Михайла Зазуляка.
Кубанський поет і краєзнавець Іван Варавва включив текст пісні «Ще не вмерла Україна» до виданої в 1966 році в СРСР збірки «Пісні козаків Кубані», а Кубанський козачий хор виконував її як давню козацьку пісню. Як бачите, нащадки справжніх козаків завжди відчували духовний зв’язок із Україною, не те що нинішні ряджені псевдо «православні козачки» з Луганщини.
До Державного гімну в сучасній Україні від 1991 року ставлення було шанобливе, як до символу Незалежності, втім, саме на Майдані пісня «Ще не вмерла...» стала сприйматися як клятва вірності матері-Вітчизні, а рядки «душу й тіло ми положим за нашу свободу» — не відсторонено й абстрактно, а цілком реально. Зараз наш гімн — це ще й спомин та шана полеглим героям Небесної сотні, і величальна ода бійцям АТО, і віра у перемогу нашого народу.

«Станем, браття, в бій кривавий
від Сяну до Дону,
В ріднім краю панувати не дамо нікому.
Згинуть наші вороженьки,
як роса на сонці,
Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці».
Ярослав ШЛАПАК,
Укрінформ