Усі ми зна­ємо, що дер­жа­ва не мо­же бу­ду­ва­ти­ся на іде­ях, які про­во­ку­ють роз­кол і по­ля­ри­за­цію су­спіль­ства. У її ос­но­ві ма­ють ле­жа­ти при­род­ні цін­но­сті і по­нят­тя, спря­мо­ва­ні до всьо­го на­ро­ду і кож­ної лю­ди­ни окре­мо»,— ці сло­ва, ска­за­ні у 1994 ро­ці то­діш­нім пре­зи­ден­том Ро­сії Бо­ри­сом Єль­ци­ним, і ни­ні є ак­ту­аль­ни­ми.

Місце скинутого з п’єдесталу соціалізму, офіційної об’єднуючої ідеології радянської імперії, не змогла зайняти жодна інша ідеологія. Ненадовго його місце посіла демократія разом з капіталізмом. Але реформи 90-х років, болісні для суспільства і значною мірою невдалі, скомпрометували лібералізм, який у Росії виглядав, як карикатура західних ідей.
Росіяни, призвичаєні до будівництва великої держави, опинились у ситуації, коли не знали, що і на якій основі будувати. Лідери держави раз вихваляють радянські військові перемоги і тодішню індустріалізацію, іншим разом засуджують злочинні дії радянської влади. Ці суперечливі, незрозумілі сигнали не дозволяють сформулювати цілісну і зрозумілу оцінку минулого і створити підвалини нової системи цінностей.

На тре­тю річ­ни­цю ма­со­вої бій­ні, яку на­при­кін­ці лип­ня 2011 ро­ку Ан­дерс Брей­вік ор­га­ні­зу­вав в Ос­ло, нор­везь­кі спе­ці­аль­ні служ­би по­пе­ре­ди­ли гро­ма­дян кра­їни про під­ви­ще­ну за­гро­зу но­вих те­ро­рис­тич­них ак­тів. За офі­цій­ною вер­сією спе­ці­аль­них служб кра­їни фіо­р­дів, по­діб­ні ак­ції го­ту­ють ірак­ські та си­рій­ські іс­ла­міс­ти, які на­ле­жать до Іс­лам­ської дер­жа­ви Іра­ку та Ле­ван­ту.
Пропагандисти цієї терористичної організації не лише нагадали про свої образи на антимусульманські заяви та дії Андерса Брейвіка, який відбуває пожиттєве ув’язнення (наразі йому виповнилося 35 років, і він навіть заочно навчається в одному з університетів Норвегії), а й висловили незадоволення європейською політикою щодо ісламу загалом.
Зокрема, заява Ісламської держави Іраку та Леванту детально перерахувала усі новітні образи: видачу Великою Британією Йорданії духовного натхненника «Аль-Каїди» Абу-Катади, законодавчу заборону на закривання обличчя жінкам-мусульманкам у Франції, обмеження на побудову мечетей у Швейцарії, переслідування радикальних ісламістів спецслужбами Балканських країн.

Дня­ми у Же­не­ві від­бу­ло­ся чер­го­ве за­сі­дан­ня Ге­не­раль­ної ра­ди Сві­то­вої ор­га­ні­за­ції тор­гів­лі. Сут­тє­вий вплив на по­ря­док ден­ний ро­бо­ти йо­го учас­ни­ків ма­ла кри­за, яка охо­пи­ла ді­яль­ність цієї ор­га­ні­за­ції. Її при­чи­ни є сис­тем­ни­ми.

Насамперед, найбільший негативний вплив має світова економічна криза, згортання обсягів інвестування, скорочення попиту на багато видів товарів, поглиблення кризи соціальної держави. Безпосередніми наслідками такого стану справ є торговельні війни, які концептуально заперечують ліберальні принципи відкритості ринків і забезпечення вільної конкуренції, якими досі керується Світова організація торгівлі.
Найбільш гучні скандали з цього приводу розгортаються між Китаєм та Євросоюзом і США. Пекін продовжує судові тяжби з Брюсселем та Вашингтоном, які навмисно закрили свої ринки для багатьох видів китайських товарів. Реагуючи на ці тенденції, Китай ініціював на недавньому бразильському саміті країн групи БРІКС (Бразилія, Росія, Індія, Китай, Південно-Африканська Республіка) вироблення країнами, які розвиваються, спільної позиції щодо правил і умов діяльності БРІКС.

1 серп­ня 1914 ро­ку, тоб­то сто ро­ків то­му, роз­по­ча­ла­ся Пер­ша сві­то­ва вій­на. То­ді во­на не ма­ла по­ряд­ко­во­го но­ме­ра, але, зва­жа­ючи на свої гло­баль­ні масш­та­би, швид­ко от­ри­ма­ла на­зву «Ве­ли­ка вій­на». Це піс­ля 1939-го ще більш мас­штаб­ні­ша — Дру­га сві­то­ва— де­що ви­тіс­ни­ла на пе­ри­фе­рію ко­лек­тив­ної пам’­яті по­дії Пер­шої сві­то­вої вій­ни.

Утім, саме влітку 1914-го вперше у світовій історії до бойових дій були залучені народи всіх континентів, зважаючи на глобальні масштаби Британської, Німецької і Російської імперій. Уперше в європейських окопах Великої війни зійшлися солдати, рекрутовані у британських домініонах від Австралії до Індії. У армії Франції були представлені африканці французьких колоній. Крім того, бойові дії велися на території німецьких, британських і французьких африканських колоній.
Однак, звичайно, головні окопні фронти проходили Європою між Німеччиною та Францією (Західний фронт), а також між Німеччиною, Австро-Угорщиною та Росією (Східний фронт). Помітне стратегічне значення мав і південний Турецький фронт, як на його грецькому відгалуженні (Салонікський фронт), так і Російсько-турецький фронт у Малій Азії (Вірменія).

Ве­ли­ка сім­ка ви­сту­пи­ла із за­явою що­до Ук­раї­ни.
«Ми, лі­де­ри Ка­на­ди, Фран­ції, Ні­меч­чи­ни, Іта­лії, Япо­нії, Ве­ли­ко­бри­та­нії, США, пре­зи­дент Єв­ро­пей­ської Ра­ди і пре­зи­дент Єв­ро­пей­ської ко­мі­сії, об’­єд­на­ли­ся, щоб ви­сло­ви­ти на­шу гли­бо­ку за­не­по­ко­єність три­ва­ючи­ми ді­ями Ро­сії що­до під­ри­ву су­ве­ре­ні­те­ту, те­ри­то­рі­аль­ної ці­лі­сно­сті та не­за­леж­но­сті Ук­раї­ни. Ми в чер­го­вий раз за­су­джу­ємо не­за­кон­ну анек­сію Ро­сією Кри­му та дії що­до де­ста­бі­лі­за­ції Схід­ної Ук­раї­ни. Во­ни є не­прий­нят­ни­ми і по­ру­шу­ють між­на­род­не пра­во», — за­зна­чає­ть­ся в за­яві.

Крім того, світові лідери засудили трагедію збитого рейсу МН17 та загибель 298 невинних цивільних. «Ми вимагаємо якнайшвидшого, повного, безперешкодного і прозорого міжнародного розслідування. Ми закликаємо всі сторони створити, підтримувати та повністю забезпечити припинення вогню в і навколо місця катастрофи, як цього вимагає резолюція 2166 Ради Безпеки ООН, щоб слідчі змогли розпочати свою роботу, знайти останки всіх жертв та їхні особисті речі. Ця жахлива подія повинна стати переломною у цьому конфлікті з тим, щоб Росія зупинила свою підтримку незаконних збройних формувань в Україні, забезпечила безпеку кордону з Україною та зупинила потік зброї, обладнання та бойовиків через кордон з метою досягнення швидкого та відчутного результату в деескалації»,— йдеться в заяві.

Уже ба­га­то ро­ків — фак­тич­но, з мо­мен­ту здо­бут­тя не­за­леж­но­сті — Ук­раї­ні не­аби­як та­ла­нить на по­тен­цій­них ре­фор­ма­то­рів, але ка­тас­тро­фіч­но не щас­тить на ре­фор­ми. До та­ко­го вис­нов­ку зно­ву й зно­ву до­хо­диш, ана­лі­зу­ючи як усю но­віт­ню іс­то­рію на­шої дер­жа­ви, так і по­дії остан­ньо­го тиж­ня, адже ни­ніш­ні уря­до­ві пер­тур­ба­ції при­зве­ли до но­вої пор­ції ви­кли­ків.

Дещо емоційна заява Арсенія Яценюка про бажання піти у відставку спричинила черговий шквал дискусій щодо можливості проведення реформ як таких в умовах воєнної агресії з боку сусідньої держави.
Фактично, маємо дві діаметрально протилежні позиції, популярні як серед вітчизняного політикуму, так і в широких верствах населення. Одна зводиться до думки, буцімто, з реформуванням слід почекати, як мінімум, до завершення активних бойових дій.