Тобто звичайнісінькі овочі, які повсюди вирощують на присадибних ділянках або ж у фермерських господарствах. Вони б’ють цінові рекорди навіть восени, коли мали б коштувати найменше.
Попри всі цьогорічні примхи погоди сказати, що стався великий неврожай, не можна. Браку овочевої продукції на внутрішньому ринку не помічено. Зокрема, картоплі зібрали 22,180 млн тонн із 1,304 млн га (середня врожайність становила 170 ц/га, що на 1,7% більше, ніж торік).
Причому на сільгосппідприємства припадає лише 0,25 млн тонн, в домогосподарствах виростили аж 21,930 млн тонн. Але врожайність не на користь останніх: 169,4 ц/га проти 245,8 ц/га.
Найбільше картоплі зібрали у Вінницькій області: 1,906 млн тонн при врожайності 173,8 ц/га. Друге та третє місця посіли Житомирська (1,856 млн тонн, урожайність — 207,4 ц/га) та Київська (1,808 млн тонн, урожайність — 197,2 ц/га). Найменше картоплі виростили у господарствах Миколаївської області (169,9 тис. тонн при врожайності 91,1 ц/га) та Запорізької (189,7 тис. тонн при врожайності 91,3 ц/га).
За даними Держстату, торік було зібрано 22,208 млн тонн картоплі без урахування тимчасово окупованої території Криму, Донецької та Луганської областей. Такий обсяг був цілком достатній не тільки для внутрішнього споживання, а й для експорту.
Приміром, у сезоні 2017–2018 Молдова стала найбільшим імпортером українського «другого хліба». А загалом Білорусь офіційно вважається головним зовнішнім ринком збуту для наших овочів та фруктів.
Щоправда, з кожним роком географія зарубіжних поставок поступово розширюється. Зокрема, за вересеньжовтень 2018 року з України було експортовано понад 6,3 тис. тонн картоплі пізніх сортів, що в 15 разів перевищувало показники експорту за той же період 2017 року.
Всього ж із початку сезону, який починається навесні, експортовано вже 11 тис. тонн картоплі, що також перевищувало торішній показник на 3,4%. Таке зростання пов’язують із тим, що в країнах ЄС через екстремальні погодні умови місцеві фермери зібрали один із найгірших урожаїв картоплі за останні 5 років.
Однак деякі експерти стверджують, що в української картоплі мало шансів завоювати європейський ринок. Називають одразу кілька причин. Мовляв, наші домогосподарства не можуть забезпечити виконання всіх вимог, які висувають до експортних товарів.
Передусім це сертифікат на кожну партію бульби, розподіл її за розмірами і сортами, дотримання фітосанітарних норм ЄС. Саме через це жоден дефіцит картоплі внутрішньому ринку не загрожує.
Утім, є й інша думка щодо цього: нашу картоплю до Європи можуть вивезти на переробку. Річ у тім, що до такої продукції санітарні норми не такі суворі. Брак сировини може пробудити інтерес не тільки до продукції великих сільгосппідприємств, а й до фермерських господарств.
За таких умов ціни на внутрішньому ринку можуть злетіти. Цьому посприяє ще й інша біда: українська картопля часто заражена хворобами і значна її кількість швидко псується, створюючи дефіцит.
Стосовно ще одного інгредієнта борщу — столового буряка, то з ним виробники перестрахувалися ще на початку сезону масового збирання. Почувши про недорід в Європі й зваживши на невисокий власний урожай, українські фермери на якийсь час відмовилися від реалізації продукції.
Збільшення попиту й справді дало їм змогу дещо підвищити ціни. Невдовзі буряк у господарствах коштував у середньому на третину дорожче, ніж на початку листопада 2017 року. Продавати вирощене також змусив ранній імпорт буряків.
Проте навіть за таких умов не всі власники якісних коренеплодів відновили продаж, сподіваючись пізніше реалізувати їх за вигіднішими цінами. Тож нині знайти буряк у роздрібній торгівлі за 8–9 грн вважається удачею.
Ще складніша ситуація з морквою. Попри те що щорічний урожай у нас тримається на рівні 850–900 тис. тонн (дані Держстату) й до того ж майже вся морква (за винятком експортованих близько 2 тис. тонн) залишається на внутрішньому ринку, на неї тримаються рекордно високі ціни. І хоча щодо нового врожаю не приплести накрутки на зберігання у сховищах, виправдання таки знайшлися.
Мовляв, були низькі перехідні запаси старої моркви, на чому мали заробити виробники ранньої моркви. Але заробили й ті, хто вирощував пізні сорти. Перші почали постачати продукцію на ринок уже у травні й завдяки тому, що її бракувало, накрутили ціни. Другі — скористалися негодою: той, хто зумів упоратися до затяжних дощів, отримав чималий зиск.
Загалом же пропозиція на ринку зменшилася, створивши умови для стрімкого зростання ціни, і підштовхнула до дії імпортерів. Щоб постачання зза кордону почалися вже у вересні, такого ще не було. Зазвичай це ставалося навесні, коли продукції справді бракувало або коли фермери створювали штучний дефіцит, стримуючи продажі в надії згодом підвищити ціни.
Нинішні вересневі поставки білоруської моркви таки вплинули на її вартість. Але загалом морква залишається дорогою ще з кінця минулого сезону, а до недавніх пір (поки її не випередила цибуля) була найдорожчою серед всіх овочів борщового набору. Хоча зазвичай саме в жовтнілистопаді вона мала би бути найдешевшою.
Щодо цибулі, то з нею справді є певні проблеми, але не зовсім такі, як їх «малюють». Приміром, цьогоріч на Херсонщині через шкідників та спеку цибулі зберуть менше, ніж торік, коли найбільші фермерські господарства отримали по 126 тонн із гектара.
Нинішнього року цибуля «погоріла» не лише в Херсонській області. У сусідній Миколаєвській, а також частині Одеської та Запорізької областей така ж ситуація. А ще на кількість і якість цибулі вплинули дощі в період її збирання. Вони зашкодили не тільки урожаю на заході країни, а й у південних регіонах.
Однак на лише в цьому криється нестача цибулі та її дорожнеча ще до закладання у сховища (у другій половині вересня ціна вдвічі перевищувала минулорічну). Тенденцію подальшого подорожчання учасники ринку пов’язують з активізацією попиту з боку оптових компаній, які почали закуповувати цибулю для закладки на зберігання. Крім того, зростанню цін сприяє досить обмежена пропозиція якісної цибулі на ринку.
До всього цього долучається непоступливість виробників. Вони заявляють, що в разі зниження попиту просто припинять продаж і закладуть весь обсяг у сховища, аби продати дорожче навесні чи вивезти на експорт.
І це не порожні слова: експорт цибулі з України за перші два місяці поточного сезону (липеньсерпень) зріс у 17 разів порівняно з минулим роком (до 5,7 тис. тонн). Це — найбільший експорт цибулі за останні сезони для цього періоду року.
У Польщі, яка зазвичай компенсує брак пропозиції цієї продукції, за даними GUS, в 2018 році зберуть 585 тис. тонн цибулі, тобто на 12,3% менше, ніж торік. Тож ціни на тамтешніх гуртових ринках уже в кінці літа були на 40% вищими за торішні показники на той же час.
Тож очевидно, що наростання експорту триватиме й надалі. Причому стосується це не лише цибулі. Станом на середину листопада Україна вдвічі збільшила експорт овочів борщового набору. За п’ять місяців сезону (червеньжовтень 2018 року) експорт столового буряка, моркви, цибулі, капусти, картоплі виріс у 2,1 раза.
Всього вивезено 26,3 тис. тонн продукції порівняно з 12,3 тис. тонн за той же період попереднього сезону. Якщо ж говорити загалом про обсяги експорту, то питома вага цибулі та картоплі по цій групі товарів становить близько 90% усіх експортних відвантажень.
Цьогоріч основною причиною зростання експорту овочів, як уже зазначалося, стала літня посуха в більшості країн Євросоюзу, яка призвела до зниження обсягів виробництва овочів у цих країнах і високих цін на них.
Однак загалом українським виробникам овочів та фруктів не так уже й просто вийти на ринок ЄС. Хоча, здавалося б, сусідство з одним із найбільших світових ринків збуту овочів та фруктів у поєднанні з діючою зоною вільної торгівлі мали б стати потужним двигуном розвитку плодоовочевого експорту в Євросоюз.
Шкода, але поки що це не так. Річ у тім, що левова частка нашого виробництва сконцентрована в дрібних господарствах. Їхній товар не є якісним і конкурентоспроможним на зовнішньому ринку. Ще більша проблема — відсутність планування виробництва та збуту на основі оцінки реального внутрішнього та зовнішнього попиту.
Наш ринок хаотичний і погано прогнозований, а за таких умов розвивати експорт дуже складно. І хоча маємо Міністерство аграрної політики і продовольства, воно далеке від прогнозування розвитку плодоовочевого бізнесу.
Якби там велася належна робота, періодичного перевиробництва одних культур і браку інших не було б. Як і переживань із приводу того, що продукцію можуть експортувати надмірно, оголивши внутрішній ринок.
Що ж до безпроблемного потрапляння на ринок ЄС, то це непросто. Його треба вивчати, наголошує один із відомих аналітиків Тетяна Гетьман. На тому ринку і фермери, і трейдери, і роздрібні мережі заробляють завдяки стабільним поставкам. Усі зацікавлені в збереженні цієї стабільності.
У нас заробляють на перепаді цін. Про експорт українські фермери згадують лише тоді, коли внутрішні ціни їх не влаштовують. Почувши про можливе їх зростання, фермер або перекупник, який має на зберіганні продукцію, просто призупиняє торгівлю, створюючи умови для заробітку імпортерам. А потім цей обсяг з’являється на ринку і обвалює ціну.
Зазвичай за українських фермерів участь в експортних операціях беруть трейдери, які теж не завжди володіють інформацією про реальні потреби зовнішнього покупця, стверджує аналітик. А з потенційним партнером треба спілкуватися, ретельно вивчити умови контракту і тверезо оцінити свої можливості щодо виконання цих обов’язків.
Слід також бути готовим працювати за фіксованою ціною мінімум один сезон. А головне — навчитися чекати грошей, бо термін розрахунків в європейських мережах іноді триває більше двох місяців.

Тетяна КИРИЛЕНКО