Їхні імена, навіть справжніх героїв, сьогодні згадують дуже рідко, бо пов’язані вони з подіями, про які тепер воліють не говорити.
Один із них — двічі Герой Радянського Союзу, військовий штурман Василь Васильович Сенько. Ім’я уславленого за життя легендарного авіатора, уродженця Чернігівщини, у часи новітньої української історії майже не згадують.
Як, до речі, і його побратимів, котрі за свою самовідданість, готовність до жертовності заради Батьківщини та особисту мужність заслужили найвищих відзнак своєї колишньої країни — звань Героїв Радянського Союзу.
А марно: їхні імена і подвиги, як і їхній приклад служіння своєму народу та своїй країні, можуть бути гідним прикладом того, як варто захищати Вітчизну.
Про це говорили на недавніх зборах ветеранів-авіаторів під час відзначення в Полтаві 75-річчя 13-ї гвардійської важкобомбардувальної авіадивізії, штаб якої понад півстоліття дислокувався в цьому обласному центрі. Як і два з трьох авіаційних полків, які входили до складу авіаз’єднання. У тому числі 185-й гвардійський важкобомбардувальний авіаційний полк.
Саме той полк, який першим свого часу отримав на озброєння надзвукові реактивні літаки «Ту-22М3», які на Заході за їхню бойову могутність прозвали бекфайєрами.
На святкування річниці авіаз’єднання, яке відомо тим, що 67 льотчиків і штурманів зі складу дивізії в роки Другої світової війни отримали звання Героїв Радянського Союзу, зібралися десятки ветеранів, чиє життя тісно пов’язано з авіадивізією.
Колишні льотчики, штурмани, інженери і техніки, спеціалісти тилу і зв’язку тощо вишукувались у символічному строю біля Вічного вогню, що палає у пам’ятника на території вже колишнього містечка військових авіаторів.
Після покладання квітів до гранітних стел з іменами льотчиків і штурманів авіадивізії — Героїв Радянського Союзу учасники заходу перейшли на територію Полтавського філіалу Військово-історичного музею України — Музею важкої бомбардувальної авіації.
Того дня там урочисто відкрили пам’ятний знак, присвячений легендарному військовому штурману, чия доля тісно пов’язана з Україною і безпосередньо з Полтавою, — Василю Сеньку.
Він — єдиний військовий штурман, двічі удостоєний звання Героя Радянського Союзу. Ескіз пам’ятної дошки із зображенням героя зроблено працівниками музею і виготовлено коштом самих ветеранів дальньої авіації та спонсорів.
На відкритті, яке відбулось у присутності чималої кількості ветеранів дивізії, полтавців та гостей обласного центру, говорили про вклад військових авіаторів у перемогу над нацистською Німеччиною в роки Другої світової війни, роль Полтавської авіадивізії в розгромі ворога та особисту мужність В. Сенька.
Герой-українець народився 1921 року на Чернігівщині. До лав Червоної армії був призваний у 1940 році. У 1941 році закінчив Олсуф’євську військову авіаційну школу. Потім обіймав посади штурмана ланки гвардійського авіаційного полку.
З листопада 1941-го воював на посаді стрільця-бомбардира бомбардувального авіаційного полку під Ленінградом. Із вересня 1942-го — молодший лейтенант, штурман екіпажу 752-го авіаційного полку, виконував польотні завдання на Сталінградському фронті.
До лютого 1943 року В. Сенько здійснив 154 бойових вильоти (з них 144 — вночі) на бомбардування важливих військових об’єктів у глибокому тилу ворога. З 1943-го й до закінчення війни — штурман авіаланки 10-го гвардійського авіаційного полку далекої дії.
У складі полку на бомбардувальнику «Іл-4» брав участь у боях на території Польщі, Східної Пруссії, Німеччини.
Всього за роки війни гвардії капітан В. Сенько здійснив 402 бойових вильоти на бомбардування військово-промислових об’єктів у глибокому тилу ворога та його вузлів оборони.
Після закінчення війни мужній українець продовжив службу в армії на штурманських посадах. У 1952 році закінчив Військово-повітряну академію, служив викладачем Тамбовського авіаційного льотного училища імені М. Раскової.
У 1977 році вийшов у запас. Останні роки свого життя проживав у Тамбові, де і помер 5 червня 1984 року.
Отже, відтепер пам’ять про легендарного штурмана увічнено і в Полтаві. Місті, з яким пов’язано кілька років життя і служби В. Сенька і де його пам’ятають і нині...