Доходить черга і до мене:
«У нашій клініці лікуються тяжкопоранені військовослужбовці, які потребують складних оперативних втручань. Прохання до всіх небайдужих людей допомогти коштами для їх проведення».
Під цим текстом — підпис начальника однієї з клінік Національного військово-медичного клінічного центру ГВКГ, засвідчений її печаткою. Мене це відразу насторожує: жодна з клінік цього закладу не має власної печатки. А з керівником підрозділу, підпис якого начебто засвідчує достовірність цього «документа», ми давні знайомі.
На запитання, як його звати і як він виглядає, «благодійники» переглядаються і кажуть, що «не пам’ятають», відразу вислизнувши з вагона. Вийшовши з підземки, телефоную полковнику М. і стисло переповідаю цю історію.
— По-перше, на сьогодні у нас немає жодного атовця, — каже він. — А по-друге, для лікування бійців, у тому числі оперативним шляхом, ми забезпечені всім необхідним.
Після цього випадку я звернувся до Головного управління Національної поліції у місті Києві з проханням прокоментувати його.
— Про подібні інциденти вже надходили повідомлення, — говорить за­ступ­ник на­чаль­ни­ка від­ді­лу ко­му­ні­ка­цій Го­лов­но­го управ­лін­ня На­ціо­наль­ної по­лі­ції у міс­ті Ки­єві під­пол­ков­ник Яна Не­руш. — На них завжди виїжджають наші співробітники. Але, повірте, зловмисників досить проблематично затримати: вони наче інтуїтивно відчувають небезпеку, що наближається, і миттєво зникають.
Щодо притягнення пройдисвітів до відповідальності, то у 2015 році проти жителя столиці А. була порушена кримінальна справа за шахрайство: він відкрив в Інтернеті особистий рахунок і звернувся до людей із проханням перераховувати на нього кошти, які потрібні для учасників АТО. Але встиг отримати від 2 громадян лише 3 тисячі: ті щось запідозрили і звернулися до правоохоронців із відповідною заявою.
Закінчилось усе тим, що справа стосовно цього громадянина з обвинувальним актом була відправлена на розгляд до Дніпровського районного у місті Києві суду. Там вона і дотепер «розглядається»...

Справжнім волонтерам — низький уклін!
Згадаймо 2014-й. Із перших днів російської агресії небайдужі українці зробили величезний внесок у відновлення боєздатності українського війська. А у госпіталях, де лікувалися поранені вояки, щоденно можна було побачити десятки волонтерів, які допомагали у вирішенні багатьох проблем.
— Волонтери надали Збройним Силам, іншим військовим формуванням нашої держави величезну допомогу, — вважає Юрій Бірюков — радник міністра оборони України, який свого часу і сам багато зробив для того, щоб наша армія зміцніла.
Але з часом до цих чесних людей примазалися різні пройдисвіти, які вирішили подібним чином покращити своє матеріальне становище. Так, їх не так уже й багато, але вони є. І про це потрібно говорити відкрито.
Але ж суспільство має знати як справжніх героїв-волонтерів, які навіть ризикують власними життями, доставляючи в район бойових дій гуманітарні вантажі, так і негідників, котрі працюють під їхнім прикриттям. І не лише у столичному метрополітені: географія їхньої діяльності охоплює практично всю країну.

«До­по­мо­жіть бід­но­му і не­щас­но­му...»
Житель одного з обласних центрів Анатолій М. розповідав жителям міста про бої на Донбасі, у яких він брав участь. А ще — скаржився на долю, мовляв, поки воював, дружина кинула, позбавивши його і даху над головою. Не забував поділитися враженнями і про полон, де над ним жорстоко знущались. А в кінці кожної такої «сповіді» просив «допомогти копійкою, бо інакше доведеться вмирати голодною смертю».
Довірливі містяни жертвували «захиснику України» хто скільки міг. Згодом Анатолій почав навідуватись і до редакцій газет, різних благодійних фондів, представляючись там спецназівцем.
Невідомо, скільки б тривала ця історія з видурюванням коштів, коли б цей пройдисвіт не натрапив на журналістку Олену С., яку і насторожила його чергова розповідь про «фронтові подвиги». Не переповідатиму всіх її нюансів, а скажу лише, що незабаром Анатолій опинився у відділенні Національної поліції.
— Зважаючи на ту обставину, що своїми діями він не наніс суспільству значної шкоди і не становить загрози для оточуючих, не стали брати під варту, — сказав у розмові з автором цих рядків старший лейтенант П. — слідчий, який веде порушену проти «героя» кримінальну справу за статтею 190 Кримінального кодексу України, і не побажав бачити свого прізвища на шпальтах мас-медіа.
Яким буде вирок суду — прогнозувати важко. Але покарання не буде надто жорстким: підсудний приходить на допити, щиро розкаюється у вчиненому. Втім, будемо сподіватися, що цей випадок послужить йому уроком на все подальше життя.
Розпізнати псевдоволонтерів дуже складно, оскільки вони вдаються до різних хитрощів. Наприклад, майстерно підробляють документи, які засвідчують їхню приналежність до відомих благодійно-волонтерських організацій, звернення головних лікарів медзакладів, які просять посприяти у лікуванні захисників України.
Вищезгадана історія, що трапилась зі мною, зайве тому підтвердження. І коли б я спільно з іншими пасажирами вагона, а до цього все йшло, спробували вивести шахраїв на чисту воду, то могли б мати неприємності від правоохоронців: для цього у нас не було жодних згідно з чинним законодавством юридичних підстав.
Відомі випадки, коли негідники укладають так звані угоди з дружинами, батьками загиблих чи поранених бійців, зобов’язуючись усі зібрані кошти передати за призначенням. Останні, не будучи фахівцями з юриспруденції, щиро вірять, що так воно й буде.
— До мене підійшла жіночка років 40–45 і розповіла історію мого сина, який на той час перебував у Вінницькому госпіталі, — розповідає Марія Іванівна, жителька одного з райцентрів Вінниччини.
Зі сльозами на очах запропонувала допомогти мені у його лікуванні, пообіцявши, що за зібрані кошти можна буде придбати дороговартісні ліки, які допоможуть поставити Мишка на ноги. При цьому попросила дати їй ксерокопію мого паспорта і розписку, що я згодна. Не роздумуючи, погодилася.
Минуло кілька місяців, а «жіночка» не приходила. Яке ж було здивування Марії Іванівни, коли вона довідалася, що подібні розписки пройдисвітці дали ще кілька її землячок.
Як же боротись із псевдоволонтерами? Це тривіальне запитання я ставив багатьом посадовим особам правоохоронних органів. Усі вони ввічливо мене вислуховували, але, окрім побажань «бути обережним», «не бути надто довірливим», нічого іншого я не почув від них.
— Псевдоволонтерство належить до шахрайства, причому шахрайства, за яке, як правило, не притягують до реальної кримінальної відповідальності, — сказав у розмові зі мною один із них.
Оскільки воно не вважається тяжким, надзвичайно небезпечним злочином для держави і суспільства, то ми, як правило, рідко звертаємо увагу на людей, які представляються волонтерами. Адже, врешті-решт, ці справи закінчуються тим, що після проведення з ними профілактичної розмови їх відпускають.

Ко­мен­тар ди­рек­то­ра Де­пар­та­мен­ту ко­му­ні­ка­цій МВС Украї­ни Ар­те­ма Шев­чен­ка:
— Шахрайство, пов’язане з волонтерською діяльністю, є одним із найзаплутаніших і тому найбільш складних у плані розслідування та доведення вини зличинних діянь зловмисників.
Адже ви, жертвуючи копійку, не вимагаєте у того, хто її збирає, стверджуючи, що витратить на благодійні цілі, документального підтвердження подальшого її витрачання.
І якщо ви, образно кажучи, не схопили шахрая за руку у той момент, коли він витрачає дані вами гроші на власні потреби, а не, скажімо, потреби пораненого солдата, то вам буде вкрай важко довести, що він справді є шахрай.
Анатолія, який займався шахрайством і про якого ви пишете, вдалося вивести на чисту воду лише завдяки тому, що журналісти спрацювали як справжні слідчі, задокументувавши всі його розповіді про своє «бойове минуле», якого насправді у нього немає. Але так спрацювати можуть не всі...
Сьогодні Національна поліція розслідує чимало випадків шахрайства, повязаних із заволодінням майном, цінними речами. Але там хоч фігурують якісь документальні підтвердження, які так чи інакше можна використати проти шахрая. А в нашому випадку їх немає.
Зважаючи на ситуацію, що склалася нині з псевдоволонтерами, радив би українцям бути дуже обережними. І жертвувати кошти лише тоді, коли ви переконані, що гроші підуть за призначенням. Недарма у Київському метрополітені під час руху поїзда неодноразово попереджають про ризик стати жертвою таких «благодійників». І все ж...
Якщо ви бачите підозрілих людей, звертайтеся до найближчого поліцейського патруля. Пам’ятайте, що ваша небайдужість допоможе не лише покарати зловмисника, а й зберегти чесне ім’я справжнього волонтера.
* * *
Стат­тя Кри­мі­наль­но­го ко­дек­су Ук­раї­ни 190 «Шах­рай­ство»
1. Заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою (шахрайство) карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років.
2. Шахрайство, вчинене повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або таке, що завдало значної шкоди потерпілому, карається штрафом від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк від одного до двох років, або обмеженням волі на строк до п’яти років, або позбавленням волі на строк до трьох років.
3. Шахрайство, вчинене у великих розмірах, або шляхом незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки, карається позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.
4. Шахрайство, вчинене в особливо великих розмірах або організованою групою, карається позбавленням волі на строк від п’яти до дванадцяти років з конфіскацією майна.

Сер­гія ЗЯТЬ­ЄВ