У Кременчуці чиновники проґавили «сиротинські» гроші
Рано чи пізно, але таки прийде для сиротинців, котрі переступлять поріг дорослого життя, час, коли вони серйозно замисляться над створенням власного сімейного гніздечка. Побудувати яке без своєї домівки дуже важко.
Держава начебто подбала й про це, зобов’язавшись забезпечувати сиріт власним житлом. Для чого щороку з державної казни виділяють мільйони гривень.
Так, за даними офіційного сайта Міністерства соціальної політики України, лише 2017 року за рахунок субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам удалося придбати 468 соціальних квартир для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які стоять у черзі на житло.
У міністерстві повідомили й про те, що у 2018 році фінансування програми із забезпечення дітей-сиріт житлом було збільшено в 1,9 раза і становило майже 518 млн грн.
Звісно, це узагальнена картина забезпечення в Україні власним житлом сиріт, які виросли в інтернатах і вступили у світ дорослих. Але в регіонах ситуація відрізняється.
Хоча якщо проаналізувати статистику, то стає зрозумілим, що питання забезпечення сиріт житлом вирішується там приблизно однаково. Дуже важко.
Приміром, на Полтавщині, де так само раз у раз порушують тему забезпечення дітей-сиріт та дітей, котрі залишилися без батьківського піклування житлом, «сиротинська» проблема ще дуже далека від свого вирішення. У черзі на отримання власного житла в області нині стоїть майже тисяча сиріт. Серед яких є й такі, котрим виповнилося вже... 35 і більше років.
Але ці вже дорослі самостійні чоловіки і жінки, чиє дитинство обпалив незабутній біль утрати рідних, й досі не втрачають надії отримати належне за законом житло від держави.
Тимчасово виконуюча обов’язки начальника служби у справах дітей Полтавської ОДА Ірина Фоменко розповіла кореспонденту «ДУ», що бездомних сиріт — «переростків», яким уже під чотири десятки років, на Полтавщині восьмеро.
Скільки часу в такому разі знадобиться керівництву регіону, аби забезпечити всіх сиріт власним житлом, якщо його ще не отримали вже занадто дорослі колишні вихованці будинків-інтернатів?
«Якщо на сьогодні в області на обліку перебуває близько тисячі дітей-сиріт та таких, які залишилися без батьківського піклування і мають право на власне або соціальне житло, плюс враховуючи і вже згаданих 35-річних, це не важко порахувати, — відповіла І. Фоменко.
Гранична вартість житла для дітей-сиріт торік на Полтавщині становила 312 тисяч гривень. Якщо помножимо цю суму на кількість сиріт, котрі перебувають на обліку як безквартирні, та поділимо на величину щорічних субвенцій, то для вирішення житлової проблеми сиріт регіону знадобиться близько 300 років...»
Безрадісна для сиріт арифметика ґрунтується на розмірах субвенцій, які Полтавщина щороку отримує від держави на придбання житла для сиріт. Як правило, не більше 17–19 млн грн. Правда, на 2019 рік регіону виділено дещо більше — понад 23 млн грн.
Але якщо зважити на нестримне зростання цін на нерухомість, додаткові чотири мільйони гривень, очевидно, аж ніяк не конвертуються у додаткові квартири для сиріт.
До того ж і тими грішми, які таки надходять у регіон для придбання житла сиротам, чиновники іноді не можуть дати ради. Як сталось у Кременчуці, де наприкінці 2018 року розгорівся скандал, пов’язаний із неспроможністю посадовців міськвиконкому освоїти «сиротинські» гроші.
Вийшло так, що виділені державою понад 700 тис. грн на покупку двох квартир для сиріт з якихось причин зависли в «Ощадбанку». І їх не було перераховано на рахунок Кременчуцької міськради, а повернуто Держказначейству. Хоча про цю історію місцеві чиновники знали, але не вжили всіх заходів, щоб таки отримати гроші.
«Так, 750 тис. грн перерахували у Кременчук, але там виникли якісь фінансові причини і банк не спрацював і вчасно не перерахував цих грошей, — пояснила І. Фоменко. — Але квартири для дітей-сиріт таки придбали. І ми, область, частково проплатили частину податків, і зараз міська влада вирішує шляхи погашення цих 750 тис. грн за рахунок місцевого бюджету.
Банк напередодні Нового року незрозуміло чому повернув ці гроші до державного бюджету, і їх не було використано... Але в Кременчуці таки купили дві квартири для сиріт. А перед тим там придбали ще дев’ять квартир...»
Історія про те, як образили сиріт і про невправність чиновників, набула розголосу. На сесії Кременчуцької міськради 11 січня 2019 року депутати не лише виправили ситуацію і проголосували за виділення грошей на придбання двох квартир для дітей-сиріт, які не вдалося закупити державним коштом через непорозуміння між банкірами та чиновниками, але й порушили питання про відповідальність посадовців.
За словами кременчуцького міського голови Віталія Малецького, до Мінсоцполітики вже звернулися з проханням розслідувати цей прикрий випадок і відшкодувати місту «сиротинські» кошти.
Депутати порушили питання і про притягнення до відповідальності профільного заступника міського голови, яка відповідала за отримання субвенції на придбання квартир для дітей-сиріт.
«Враховуючи факт помилки, допущеної при заповненні платіжних доручень, і той факт, що відповідальною за придбання квартир була призначена віце-мер Ольга Усанова, яка очолила робочу групу з використання у 2018 році субвенції з держбюджету на придбання житла для дітей-сиріт, пропоную доповнити проект рішення таким пунктом: міському голові підписати наказ, яким позбавити віце-мера О. Усанову всіх премій та фінансових заохочень на 2019 рік», — запропонувала депутат Кременчуцької міськради Оксана Піддубна.
Чому гроші не ходять за сиротами?
Випадок у Кременчуку — не єдиний прикрий приклад того, як створюються штучні перешкоди на шляху сиріт до власного житла, яке їм пообіцяла держава. Недавня нарада у голови Полтавської ОДА Валерія Головка, де обговорювали питання забезпечення житлом дітей-сиріт, висвітлила ще чимало проблем, які стоять на заваді цьому процесу.
Приміром, заступник міського голови міста Горішні Плавні (колишній Комсомольськ. — Авт.) порушив питання недосконалості встановленого урядом порядку покупки дітям-сиротам житла коштом держави або місцевих органів самоврядування. Через що, стверджував посадовець, у місті торік не змогли купити квартири для двох сиріт, хоча гроші на це знайшли.
Як з’ясувалося, соціальне житло — квартиру або будинок сироті не можна купити, якщо вона має дохід, вищий за 2401 гривню. У Горішніх Плавнях, де найвищі на Полтавщині зарплати, вкластися в ці рамки дуже непросто.
Обидва претенденти на соціальне житло, повідав чиновник, навчаються в місцевому коледжі і отримують пристойну стипендію. Крім того, мають ще й щомісячні виплати від держави як сироти. Тобто їхній дохід перевищує 2401 гривню.
«Виходячи з логіки урядовців, які розробили такий порядок виділення соціального житла для дітей-сиріт, цим знедоленим ніколи не отримати власного житла від держави. Або доведеться відмовитися від державної допомоги як сиротам та стипендій.
Тобто фактично жебракувати, аби не вийти за рамки оцих 2401 гривні... — нарікав заступник міського голови. — Це несправедливо, адже сироти вже не один рік чекали житла, але коли ми готові були закупити для них омріяні квартири, виявилося, що це неможливо...»
Невже в уряді та Верховній Раді не відають про стан речей із придбанням житла для сиріт? Напевне знають, заявив В. Головко, але... і доручив звернутися з відповідним листом до уряду, в якому викласти суть проблеми і попросити вжити негайних заходів, аби виправити ситуацію та змінити норму, яка обмежує права дітей-сиріт.
До речі, через косність законодавчих норм сироти на Полтавщині вимушені навіть... відмовлятися від житла, яке їм пропонує держава. Про такі випадки розповів голова Глобинської РДА, коли його критикували за те, що в районі не придбали торік жодної квартири для сиріт.
Очільник району натомість заявив, що в районі були готові купити житло для п’ятьох сиріт, але ті від нього... відмовилися. Усе через те, що об’єднана територіальна громада, де виділили гроші на покупку квартир для цих сиріт, не має права купувати житло для них поза межами своєї території.
Тобто житло можуть придбати лише там, де зареєстровані сироти. А життя склалося в цих знедолених хлопців і дівчат так, що вони вже вийшли з інтернатів, переїхали зі своїх сіл до Полтави та Кременчука, де працевлаштувалися або навчаються.
Тож повертатися знову до селищ, де нині немає роботи, зарплати, лікарні, клубу і навіть сполучення з райцентром, молоді люди не захотіли. Чи можна їм за це дорікати? Очевидно, що — ні. Картати варто державу з її неповоротким управлінським механізмом, який не дозволяє на виділені гроші придбати житло для сиріт там, де вони хочуть.
Від групових будинків до власного житла
«Сирітську» проблему на Полтавщині намагаються вирішувати так, щоб діти, позбавлені батьківської ласки, мали змогу залишити стіни казенних інтернатів і виховуватись у прийомних родинах.
За даними І. Фоменко, нині в області в інтернатних закладах залишилося всього 80 дітей-сиріт. Решту «роздали» по сім’ях, яким коштом держави або органів місцевого самоврядування придбали просторі будинки.
«Для дітей, які перебувають в інтернатних закладах, будуватимуть так звані малі групові будинки, — розповіла І. Фоменко. — Головним у такому будинку є індивідуальний підхід до кожної дитини, який відповідає її потребам та життєвій ситуації. Утримання їх здійснюється за кошти місцевих бюджетів, а персоналу — за кошти держбюджету.
В Оржицькому районі торік уже розпочали будівництво малого групового будинку. У Чутівському районі також планують створення такого будинку. Доцільно було б побудувати малий груповий будинок і у Полтаві...»
Але створення таких будинків, в яких сироти відчуватимуть себе значно краще, ніж в інтернатах, не знімає з порядку денного питання забезпечення їх власним житлом. Шлях до нього, як бачимо, занадто тернистий. І не в останню чергу через те, що сама держава, декларуючи готовність забезпечити сиріт соціальним житлом, дуже часто створює перешкоди на цьому шляху.
Можливо, тому житлову «сиротинську» проблему вирішують занадто повільно. Приміром, на Полтавщині 2017 року для сиріт придбали 21 квартиру або будинок, а у 2018 році — 28 квартир та будинків. Хоча могли б і більше, якби не надумані формальності та невправність чиновників.
«Усім районам, в яких є діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, які потребують житла, необхідно виділяти кошти та забезпечити їх житлом. Також потрібно розробити обласну програму, через яку можна буде виділяти кошти й допомагати районам у забезпеченні дітей-сиріт житлом», — наказав підлеглим голова Полтавської ОДА В. Головко.
Можливо, після цього для полтавських сиріт, які мріють роками про власне житло та сім’ї, зажевріє світло надії в довжезному і темному тунелі, який нині являє собою система отримання ними власного житла від держави...
Олександр БРУСЕНСЬКИЙ,
м. Полтава
