Різко відгукувалася про казки і Катерина ІІ. А після жовтневого перевороту деякі громадські діячі та педагоги, зокрема дружина Леніна — Надія Крупська, також ополчилися проти казки, стверджуючи, що такі твори лякають дітей зображенням страшного, розслаблюють волю, викликають у дівчаток мрію стати принцесами і царівнами, а в хлопчиків — царевичами, натомість, щоб виховувати будівничих соціалізму. Проте нема такої сили, яка б заборонила казку! Навпаки, великі педагоги, психологи, письменники, громадські діячі, зокрема Борис Грінченко, Софія Русова, Леся Українка, Михайло Коцюбинський, Іван Франко, наполягали на необхідності використання народних казок у вихованні дитини. І ця ідея реалізувалася.
Порівняно недавно в практичній психології та педагогіці з’явився такий напрям, як казкотерапія. Мається на увазі використання казок лікарями, психологами, педагогами, логопедами, які при індивідуальному консультуванні і при групових заняттях, використовуючи метафористичні ресурси казок, домагаються позитивних змін у стані, характері, поведінці, психіці дітей. Як стверджують фахівці, вчасно розказана чи прочитана дітям казка означає стільки ж, як психологічна консультація для дорослого. Але до таких казок особливі вимоги — вони мають не тільки розважити дітей, а й спонукати їх до осмислення життя.
І такими з повним правом можна назвати казки, які написала Марія Пономаренко. Зокрема, вони допомагають засвоїти таке життєве правило: треба шукати сили для подолання труднощів у самому собі і долати всі страхи. Наприклад, герой «Зимової казки» зайченятко Вуханчик, перемігши власну боязкість, попрямував у далекі краї, щоб вступити у двобій з лютим і дужим Північним вітром, який украв у Зими лантух зі снігом. Дотримуючись порад, отриманих від старійшин, Вуханчик змусив крадія повернути лантуха: «І ось закружляли у повільному танку безліч легеньких сніжинок... А Зима все сипала та приказувала: — Щоб добре вродили запашні суниці, цілющі чорниці, інші ягоди й грибочки — усім доням і синочкам, усім пташкам і всім звірятам, а також їх мамам, татам... І справді, того року врожай був на диво щедрий».
Тож і малі школярики, прочитавши цю казку, зроблять висновок про необхідність подолати свої страхи, адже Вуханчик, який не відзначався богатирською силою, не злякався сильнішого від себе.
Чимало казок, написаних Марією Антонівною, допомагають зрозуміти, як багато важить дружба, взаємодопомога, турбота про немічних. Ці мотиви є домінуючими у казках «День народження Чіпа», «Павучкові рушнички», «Дядечко Лось і зайчик Федик», «Капці для бабусі». Так, послухавши чи прочитавши казку про ґавенятко Вуглинку («Капці для бабусі»), яка, дізнавшись, що старенька ґава Каркуха потерпає від болю в ногах у зимовий та осінній період, взялася пошити для неї теплі капці, діти намагатимуться дбати про своїх бабусь і дідусів.
Як стверджують психологи, казками Марії Пономаренко можна «лікувати» дітей від проявів агресії, лінькуватості, неакуратності, егоїзму. Якщо, наприклад, ви помітили, що ваша донька зневажливо ставиться і до своїх ровесниць, і до старших, глузує над їхніми вадами, прочитайте їй казку «Оленчині пригоди». Цей твір не лише попереджає, що життя може покарати за зневагу до людей, а й підказує, як виправитись.
У багатьох казках ідеться про небезпеку прагнення легкого хліба, наживи тощо. І як тут не порадити батькам, щоб вони й самі частіше використовували у своїй практиці такий метод, як казкотерапія, адже він доступний усім. Звісно, насамперед, варто проконсультуватися з цього питання у фахівців, які вже випробували такий напрям роботи, почитати книги про цю методику. Не полінуйтесь! Уже доведено: казкотерапія — надійний помічник у вихованні дітей. А успішно провести сеанси «лікування» допоможуть казки Марії Пономаренко. І не тільки вони, а й твори цієї письменниці інших жанрів — абетки, вірші, загадки, оповідання, небилиці, п’єси, лічилки, посібники для дитячих навчальних закладів. Так, в абетці «І в городі, і в саду — всі я літери знайду!» літери фактично оживають. Наприклад, «абрикоси пахнуть сонцем, розжовтілись за віконцем... Диня з кожним днем жовтіє і, жовтіючи, товстіє... «Е» сумує і зітхає — на «е» — овочів немає... Сонях сонечко уздрів, сонях сонечком розцвів!»
А за допомогою її лічилок діти швидше виконують арифметичні вправи. Взяти хоча б такі: «Десять жабок на ставку рахували осоку: раз — листочок, два — листочок... всілись жабки на місточок. Три, чотири, п’ять, шість, сім — по листку не вийшло всім. Скільки ще листочків взяти, щоб всім жабкам їх роздати?»; «Кілька яблучок червоних принесла в гніздо ворона. Два дала вороненяті, два великих — його тату, а чотири — заховала. Ви, мабуть, порахували, скільки яблук вона мала?»
Створила письменниця дуже цікаву релігійну абетку «Весь світ співає до небес», яка містить пояснення різних духовних понять, атрибутів, обрядів. У неї низка художніх текстів, які ознайомлюють дітей з історією України, виховують патріотизм, навчають дбати про здоров’я, власну безпеку.
Звичайно, всі теми, які порушуються у творах М. Пономаренко, неможливо назвати, адже письменниця видала понад сто великих і маленьких книжок, серед яких і кілька читанок для дітей. За читанки «Жайворонок», «Сонячна країна — моя Україна», «Усміхнений соняшник» М. Пономаренко присуджена літературна премія імені Лесі Українки.
Різнобічність таланту Марії Антонівни надзвичайно широка. Разом із композитором Іваном Островерхим нею створено 300 пісень, дитячу оперу «Іменини кози Мокрини», яка вийшла окремою книжкою, музичні казки. А вже у пенсійному віці відкрився її талант художниці. Проте в цьому письменниця не вбачала нічого надзвичайного. «У нас, в Україні, — сказала вона в одному з інтерв’ю, — споконвіку жінки були дуже творчими натурами. Та і зараз багато носить у собі цілі скарби. Тільки треба випустити їх на волю, і вони, мов казкові птиці, вилетять у Божий світ...»
Рядки з біографії. Марія Антонівна Пономаренко (Григоренко) народилася 8 березня 1945 року в селянській сім’ї на хуторі з дев’яти будиночків між селами Левковом та Калинівкою, що поблизу Житомира. Коли Марії було десять років, батьки переїхали до Житомира. Після закінчення школи почала працювати спершу робітницею, а згодом журналісткою. Диплом журналіста отримала у 1970 році (закінчила заочне відділення факультету журналістики Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка). Перша книжка казок Марії Пономаренко вийшла у 1983 році у видавництві «Веселка».
Людмила ШЕРШЕЛЬ, Укрінформ