За часів Януковича Україна посідала 142-е місце у корупційному рейтингу, до якого входили 172 країни. Тоді вона була найгіршою в Європі. Зараз посідаємо 130-е місце, вперше за вісім років обігнавши Росію.
Про корупцію багато говорять, але немає рецепта, як її побороти. Це вічна тема. Якщо про корупцію не говорити, то їй нічого не загрожуватиме. Україні вдалося створити найпрозорішу систему корупції. У ній усі бачать усе, але немає механізмів, які доводять корупційні справи до кінцевого результату.
Нещодавно експерти програми «Долучайся», започаткованої в Україні завдяки підтримці Агентства США з міжнародного розвитку (USAID), провели дослідження, в якому намагалися з’ясувати, як українці ставляться до корупції й чи готові боротися з нею.
Виявилося, що 94% опитаних уважають корупцію загрозливою проблемою для країни, але поставили її на третє місце у негативному рейтингу. На першому — військові дії на Донбасі, на другому — висока вартість життя й проблеми економіки, на четвертому і п’ятому — негаразди у ЖКГ й охороні здоров’я.
Політична корупція на найвищому рівні має такий же ступінь важливості для респондентів, як і корупція взагалі, а ось побутова — лише на десятій позиції, корупція в бізнесі взагалі не входить у десятку негараздів.
Коли люди говорять, що для України корупція — найболючіша проблема, то мають на увазі, що політики нагорі причетні до неї. Процвітанню корупції, впевнені українці, сприяє відсутність покарань за неї й нечесність держслужбовців.
Ніхто не згадує про системні проблеми, які сприяють розвитку корупції, про те, що механізми запобігання їй не працюють. Зменшити масштаби цього ганебного явища можуть лише невідворотність покарання й позбавлення нардепів недоторканності, констатують наші співгромадяни.
Небагато респондентів згадували про важливість системних реформ, запобіжних інструментів, про підвищення чиновницьких зарплат. Наші люди чітко зорієнтовані на каральні антикорупційні методи, чекають, коли ТОП-корупціонерів почнуть запроторювати до в’язниць.
Лави відповідальних
Долати корупційні прояви, переконані українці, мають Президент, Верховна Рада, Кабмін, але не хочуть цього робити. Тож лише 4–6% респондентів позитивно оцінюють антикорупційні дії влади. Від 11 до 20% опитаних уважають відповідальними за подолання корупції НАБУ, САП, НАЗК. Оскільки це нові органи, певна довіра до них ще є, майже 16% людей вірять, що саме вони здатні зменшити силу корупційного зла.
Прості громадяни не можуть бути відповідальними за зменшення масштабів корупції, максимум, що вони можуть робити, — не пропонувати хабарів і не брати їх. Лише 11% готові активно виступати проти корупційних дій. Це найнижчий показник активності з 2007-го, коли почали проводитися дослідження.
Пік антикорупційної активності був у 2015-му — 24%, саме тоді люди були готові брати на себе відповідальність втілювати надії Революції Гідності. Але народ не може бути постійно націленим на боротьбу, зараз відчувається втома, розчарування, активність зменшилася, зросла переконаність, що негатив мають викорінювати спецоргани.
Після Революції Гідності багато людей за покликом серця пішли боронити країну від російських загарбників. Інші вирішили допомогти реформаторській перебудові й перейшли з бізнесу на держслужбу, тож узяли на себе відповідальність за антикорупційну боротьбу.
Більшість опитаних думає, що корупція зросла з 2015-го у владних структурах, особливо багато її у судовій системі. Чимало респондентів заявили, що корупція є у сфері соцпослуг, наданні субсидій, ЖКГ, прокуратурі, освіті, охороні здоров’я. Але у них є відчуття, що у 2018-му її стало менше.
Люди мають абсолютно різні уявлення про корупцію. Вони ділять її на політичну, яка стосується політичних органів і яка зростає. І корупцію у держустановах, яка завдяки певним реформаторським процесам не зростає. Тож ситуацію у держустановах люди оцінюють менш скептично, у політичних коридорах — набагато гірше.
З десяти тисяч опитаних лише 20 визнали, що мали відношення до великої політичної корупції. А ось 41,5% сказали, що вони чи члени їхніх родин останнім часом стикалися з побутовою корупцією, тобто брали чи давали хабарі.
Порівняно з 2007-м досвід побутової корупції суттєво зменшився. Але це не корелюється зі сприйняттям корупції в принципі — корупційний досвід зменшився, але в уявленні людей корупційна проблема залишається гострою.
Найчастіше люди контактують із державною сферою в охороні здоров’я (64%), при оформленні допомоги по безробіттю та субсидій (25%), при отриманні дозволів на будівництво (4%), оформленні приватної нерухомості (5%), навіть із поліцією контактують 8% опитаних.
Торік 13% респондентів примушували купувати ліки та медінструменти за завищеними цінами в аптеках медзакладів, здавати гроші до тамтешніх благодійних фондів, платити за медпослуги, 10% до цього м’яко примушували. Збільшилася частка людей, які казали, що їх до цього не примушували, і вони цього не роблять.
Особливо хвилює те, що буйно квітне корупція у сфері вищої освіти. Торік 6 із 10 опитаних змушені були платити викладачам за оцінки. Друга корупційна позиція — у сфері держдозволів, третя — у реєстраторів авто, четверта — у медицини.
За побутовою корупцією лідирує Закарпатська область, там 96% респондентів зізналися, що мали корупційний досвід, у Києві й Рівненській області таких було понад 50%, у Чернігівській — 16%. В основному хабарі дають ті, хто має гроші, можуть купувати дорогі речі, живуть у містах, здобули вищу освіту (напевне, там і отримали неабиякий досвід).
Готовність
Чи готові наші співгромадяни брати участь у боротьбі з корупцією? Позитивну відповідь дали 36,4%. Вони готові підписувати петиції й скарги, повідомляти про корупцію правоохоронним органам, НАБУ, звертатися до депутатів, до органів, де відбулися корупційні дії, підтримувати громадські організації, мітингувати. Вже долучалися до цього 11,5%.
Найбільш популярними методами боротьби з корупцією вважаються повідомлення про корупціонерів у ЗМІ й соціальних мережах, 12,6% людей готові це робити, 4,2% мають такий досвід. Брати участь у мітингах, підтримувати активістів громадських організацій, антикорупційні ініціативи й петиції готові 9% опитаних. Це багато, вважають експерти. Мали такий досвід 3,6%.
Тож люди готові долучатися до боротьби з корупцією, хоч і кажуть, що меншою мірою за неї відповідають. Більшості небайдужих від 18 до 44 років, вони або члени їхніх родин пройшли через корупційний досвід, мають вищу освіту й доходи, вищі за середні, можуть купувати дорогі речі.
Але, аби активно діяти, таким людям необхідне відчуття, що корупція зачіпає саме їхні інтереси. На гасло «Давайте вийдемо на мітинг і будемо відстоювати справедливість» вони не поведуться.
До того ж їм необхідно гарантувати безпеку, анонімність. Повідомлення у ЗМІ про переслідування громадських активістів не додає їм оптимізму, вони хочуть долучатися до боротьби безпечно. Таких людей стримує відчуття того, що після їхніх активних дій нічого не зміниться.
Потенційним антикорупційникам треба пропонувати інструменти, які дають чіткі очікування. Та не варто завищувати планку успіху, він має бути досяжним і зрозумілим.
Перепони
Директор НАБУ Артем Ситник зазначає, що люди, які ухвалювали непогані антикорупційні закони, намагаються їм протидіяти. Причина в тому, що коли за ці закони голосували, не було антикорупційних органів (НАБУ, САП, НАЗК, Нацагентства з питань виявлення, розшуку й управління активами, отриманими від корупційних злочинів), а була лише концепція їх створення.
Потім з’явилися результати роботи цих органів, почали затримувати людей, які раніше були недоторканими, арештовувати їхні активи, приміром двох ТЕС, які були пов’язані з нардепами, де було вкрадено, як зафіксувала економічна експертиза, 1 млрд 300 тис. грн. Антикорупційні дії наразилися на шалений супротив корупціонерів.
Такі ситуації виникають не лише в Україні, а й в інших країнах, де створюються антикорупційні органи. На певному етапі вони мали суттєвий прогрес. Але коли прогрес зачепив інтереси привладних осіб, ті починали йому заважати. Зокрема, є спроби змінити законодавство, активізувати медійні атаки.
Останнім часом віра людей у те, що з корупцією у нас можна боротися, почала згасати. Адже немає рішень у корупційних провадженнях, які ініціювало НАБУ. Українців не цікавлять гучні арешти з нульовим результатом.
Ніхто з ТОП-корупціонерів не сидить! Суди не виносять таких рішень, справи лежать без розгляду тривалий час. Є корумповані судді, але більшість боїться приймати законні рішення у корупційних справах ТОП-чиновників. Закрити справу не можна, це незаконно, тож удаються до законної тактики — затягування справ. Таких прикладів багато.
Зі сміливцями можуть розправитися. Так, один львівський суддя заарештував майно ТОП-чиновника, відкрив провадження, але згодом суддю не допустили до участі у конкурсі до Антикорупційного суду. Тож треба захистити чесних суддів, які приймають законні рішення у корупційних справах.
Остання надія
Допомогти у боротьбі з корупцією, кажуть експерти «Трансперенсі Інтернешнл Україна» (акредитований учасник глобального антикорупційного руху Transparency International), може створення Вищого антикорупційного суду, який стане останньою ланкою в антикорупційній системі.
Громадські активісти й міжнародні партнери більше двох років боролися за створення такого суду. У червні 2018-го парламент ухвалив Закон про його започаткування.
У серпні оголошено конкурс на заміщення 39 посад в Антикорупційному суді й Апеляційній палаті. До конкурсу допущено 280 осіб із 342 заявників, серед яких науковці, адвокати, юристи, які раніше не працювали у суді.
Згідно із законом, аби сприяти Вищій кваліфікаційній комісії суддів (ВККС) у доборі професійних, доброчесних кандидатів, була створена Громадська рада міжнародних експертів (ГРМЕ).
До неї увійшли представники Великобританії, Данії, Канади, Північної Македонії, Литви. Це чотири судді і два прокурори, їх кандидатури пропонували більше десяти міжнародних організацій.
На своєму першому засіданні 27 грудня ГРМЕ розглянула матеріали щодо 8 претендентів зі 113 кандидатів, які успішно склали іспити і мали пройти до наступного конкурсного етапу, і вирішила відхилити всі 8 кандидатур. ГРМЕ оцінює не лише доброчесність кандидатів, а й навички для здійснення правосуддя — так прописано у законі.
У коаліції громадських організацій, серед яких «Центр протидії корупції», фундація «Де-юре», «Автомайдан», «Трансперенсі Інтернешнл Україна», які займались аналізом досьє конкурсантів, є претензії до 55 кандидатів.
Серед них такі, що мають сумнівне майно (чи їхні родичі), тобто його вартість не збігається з офіційними заробітками, які збрехали у майнових деклараціях, не задекларували майнових прав на житло у попередніх періодах.
А також судді, які ухвалювали сумнівні, політично замовні рішенні, забирали водійські посвідчення у учасників Революції Гідності, судді з неетичною поведінкою, кандидати з політичними зв’язками, які підриватимуть довіру до Антикорупційного суду.
Зафіксовано випадки, коли судове рішення ухвалювалось, а суддя перебував на навчанні (це зафіксовано у судових файлах) або у відпустці. Один із суддів потрапив під час робочого дня у нетверезому стані у ДТП, про це є висновок наркологічного диспансеру. Після цього він розглянув 12 справ, виніс 12 рішень, одне з них стосувалося водія напідпитку!
Інші судді не допускали журналістів до судового засідання, забороняли відеозйомки судового процесу, що суперечить законодавству.
Громадські активісти вважають, що будь-який сумнів щодо кандидата має закрити йому дорогу до Антикорупційного суду. Вони вивчили декларації всіх кандидатів, їх тішить те, що серед претендентів майже половина живе за офіційними доходами.
ВККС говорить про презумпцію невинуватості, мовляв, якщо не доведено у суді, що кандидат здійснив правопорушення, то причин звинувачувати його у недоброчесності немає. Але презумпція невинуватості має застосовуватися до підозрюваних. До Антикорупційного суду треба обирати кращих із кращих, а не тих, кого не покарали через недосконалість системи.
Громадські активісти припускають, що політики намагаються протягти до Антикорупційного суду не тільки суддів, про яких усе відомо, зокрема про їхні майнові здобутки, а й не менш одіозних маловідомих людей. Зокрема, власні доходи одного адвоката були незначними, та він отримав подарунок від батька, який працює у ПТУ, в 1 млн грн.
Можливо, татусь збирав таку суму все життя, а можливо, це незадекларовані адвокатські доходи, з яких не сплачені податки. Активісти чекають довідки з податкової, які підтвердять, що батько адвоката міг заробити на подарунок сину, і поки вважають адвоката-кандидата недоброчесним.
Громадські активісти зазначають, що поки немає жодних підстав не довіряти ГРМЕ, її засідання є відкритими, транслюються на екранах, поки немає ознак політичного впливу.
А ось ВККС має можливості для маніпуляцій. Коли, приміром, залишиться 70 претендентів, Комісія складатиме їхній рейтинг, методологія якого складна й заплутана. Тож ВККС може підняти найкращого кандидата на справедливе для нього вище місце в рейтингу чи опустити у непрохідну частину й підтягти слабшого й потрібного.
Таке вже було у конкурсі до Верховного Суду, є побоювання, що такий трюк може повторитися.
10 січня ГРМЕ ініціювала додаткові перевірки 42 кандидатів до Антикорупційного суду і скликання спільного засідання з ВККС, на якому й вирішуватимуть, чи відмовляти кандидатам в участі у конкурсі.
Олена КОСЕНКО
