І дарма, що батареї були ледь теплі, а гарячої води можна дочекатися, лише спустивши чимало холодної.
Дійшло до того, що кілька морозних днів викликали таку хвилю невдоволення замерзлих у своїх квартирах людей, що в ситуацію змушений був втрутитися сам Прем’єрміністр. Щоправда, він запропонував недієву систему боротьби з недогрівом батарей: замість фіксації температури теплоносія — мороку з комісіями, які впродовж кількох діб мають навідатися до скаржника і зафіксувати холоднечу у квартирі.
Нині поскаржитися на неякісні послуги нікому. У жеках кивають на безпосереднього надавача послуг. У столиці — це компанія «Київенерго», яка фактично є монополістом на ринку електричної та теплової енергії (у тому числі й подання гарячої води), і фактично не підзвітна міській владі. Ще за часів пріснопам’ятного мера Черновецького, керівництво Київради скаржилося, що компанія (2010 року) відмовляється звітувати перед депутатами про свою діяльність.
А перевірка КРУ у 2008 році фінансовогосподарської діяльності «Київенерго» показала, що компанія завищила різницю між фактичною вартістю відпущеної теплової енергії і встановленими тарифами на 44,26 млн грн. Цю суму вона виставила для компенсації з міського бюджету, а наступного року взагалі зачинила двері перед державними контролерами.
Що вже казати про пересічних громадян, які самотужки намагаються з’ясовувати стосунки з монополістом. Ні дистанційно (по жодному з кількох виділених для спілкування з клієнтами телефонів додзвонитися неможливо!), ні завдяки особистому візиту до центрів обслуговування клієнтів (таких ЦОК у Києві аж дванадцять) проблему розв’язати не вдається.
Річ у тім, що в таких центрах на відвідувачів чекають кілометрові черги, в яких стояти немає сенсу. Приміром, у загальноміському центрі, що на вулиці Мельникова, до їхніх послуг два великих зали. У першому — сотні півтори людей стоять, сидять, підпирають стіни в черзі до одного спеціаліста, в другому — за комп’ютерами чимала кількість офісних працівників, до яких по одному візитерові, а то й зовсім нікого. Відвідувачів до них направляє все той же адміністратор, до якого натовп у першому залі.
Незайняті фахівці в очікуванні клієнтів відмовляються відповідати навіть на найпростіші запитання. Не можуть чи не хочуть — можна лише здогадуватися. Усіх відправляють до адміністратора. Звісно, стояти в черзі часів жорсткого радянського застою автор цих рядків не збиралася. Однак підійшла ближче до омріяного стількома людьми адміністратора, щоб зрозуміти, з якими проблемами прийшли відвідувачі. Підслуховувати не довелося: «Талони на сьогодні скінчилися», — сказали «щасливчику», який простояв у черзі «надцать» годин. Чи чули цю «приємну новину» у хвості черги? Сумніваюсь...
Поспілкувавшись з відвідувачами, дізнаюся, що тут не лише скаржники на погані послуги «Київенерго», а й чимало тих, хто хоче підписати з компанією прямі договори на постачання тепла і гарячої води. Здавалося б — парадокс. Однак нічого дивного в цьому немає, якщо згадати, що «Київенерго» — монополіст, на боці якого випадково (чи не зовсім) опинилося чинне законодавство.
У квітні 2014 року парламент ухвалив Закон № 1198 «Про внесення змін до деяких законів України стосовно удосконалення розрахунків за енергоносії». Саме в ньому йшлося про прямі договори з виконавцем комунальних послуг. Тож із вересня 2014 року «Київенерго» почала і протягом 2015го обіцяла закінчити переведення 75% житлового фонду столиці на прямі договори. Окрім прямих договорів, які стосувалися центрального опалення і постачання гарячої води, компанія зобов’язалася перевіряти лічильники гарячої води і теплової енергії. Щоправда, надавати таку послугу запланувала не безплатно: в тарифі на це передбачили 3%.
До нової системи розрахунків киян почали привчати ще до підписання прямих договорів. Однак звикали вони до цього важко. Раніше ж бо платили жекам по одній загальній квитанції за всі комунальні послуги (в тому числі опалення і гарячу воду). Жеки переказували кошти «Київенерго». Тепер усі отримують «простирадла», які треба заповнити, розрізати, а потім підклеїти чеки про сплату до кожної квитанції, щоб не загубилися.
У банку стояти в черзі доводиться в п’ять разів довше, бо кожна квитанція заноситься в базу окремо, а потім так само окремо пробивається плата за неї. І це ще не все. З лютого 2016го платіжних «радостей» побільшало: рахунок за гарячу воду і опалення присилають окремо, до того ж — на кілька днів пізніше. Зате з наполегливим «побажанням» сплатити до 20го числа.
Уся ця катавасія з окремою сплатою була затіяна не тільки тому, що попередня система розрахунків не влаштовувала енергетиків, і вони хотіли переходу на прямі договори, а й нібито заради блага споживачів. Мовляв, приберуть посередника, залишивши в його віданні тільки внутрішньобудинкові мережі, і самі будуть відповідати за подання гарячої води та опалення безпосередньо перед споживачем.
Хотіли, як краще, а вийшло, як завжди. Значна частина киян як потерпала, так і потерпає від відключення гарячої води або ж її недогріву. Радіатори теплішими також не стали. То постає закономірне запитання: навіщо з таким надавачем послуг укладати індивідуальні договори, в яких не можна змінити навіть кому, та ще й вистоювати кілометрові черги? Адже попри те, що в місті діє 12 комп’ютеризованих центрів обслуговування, ситуація скрізь однаково погана (почитайте відгуки в Інтернеті).
І річ не лише в чергах. Чимало часу потрібно витратити на збір документів. У центрі обслуговування вимагають не тільки паспорт, ідентифікаційний код і їхні копії, а й документи на право власності на квартиру (!?) Тобто ви віддаєте в руки приватній компанії конфіденційний документ без будьяких гарантій, що ним хтось не скористається вам на шкоду.
І це ще не весь пакет документів. Якщо у квартирі стоїть лічильник на гарячу воду, потрібна технічна документація на нього: паспорт чи свідоцтво про його повірку, квитанція з останніми сплаченими показниками, поточні показники лічильника. А тим, у кого встановлені лічильники теплової енергії, додатково треба надати ще п’ять документів. Пізніше всю цю інформацію необхідно вписати в договір.
У пільгових категорій населення своя «пісня»: їм доведеться вистояти ще й чергу в жеку за формою № 3, а також надати документи, що підтверджують право на пільги, і ще безліч паперів про членів сім’ї (неповнолітніх, пенсіонерів, інвалідів, неповносправних)...
Якщо це все на руках — ідіть у будьякий центр обслуговування клієнтів, заповнюйте заяву про оформлення пільги на спеціальному бланку і ще одну заяву (її пишуть усі) про бажання укласти прямий договір із «Київенерго». І, як кажуть, прапор вам у руки на день чи на кілька, бо навіть за спрощеною процедурою оформлення індивідуальних договорів, коли документи можна здати адміністратору ЦОК, написавши в його присутності заяву, черги не уникнути.
Зате після цього з мешканцями, в квартирах яких встановлені лічильники гарячої води, співробітники компанії по телефону узгодять час свого приходу, щоб опломбувати прилад і на місці підписати з власником договір. Тим киянам, у кого немає лічильника гарячої води, треба буде відвідати ЦОК двічі: спочатку з пакетом документів і заявою, а потім (через десять днів) прийти і підписати готовий договір.
Та чи варто усім цим заморочуватися? Особливо з огляду на те, що «Київенерго» віддано в користування приватній компанії ДТЕК на певний термін. Дія договору закінчується у 2017 році, й оскільки претензій до надавача компослуг у мешканців столиці накопичилося більше, ніж досить, вони мають право сподіватися на перегляд договору.
Надії ці не безпідставні, адже за справу взялася комісія Київради з питань ЖКГ і ТЕК. На своєму березневому засіданні вона порушила низку важливих питань і поставила перед владою міста і керівництвом «Київенерго» кілька конкретних завдань. За словами голови комісії Володимира Бондаренка, передусім ідеться про підготовку міською владою міжнародного інвестиційного конкурсу по «Київенерго», в якому нарівні з вітчизняними візьмуть участь зарубіжні компанії, які зарекомендували себе з найкращого боку на ринку комунальних послуг.
ДТЕК із цього списку не виключається, однак вона має виконати свої, вже задекларовані, інвестиційні зобов’язання. Зокрема, обладнати майже всі багатоповерхівки столиці лічильниками тепла (за винятком тих споруд, де немає підвалів для встановлення обладнання). Це позбавить киян від переплат за тепло, від яких нині вони потерпають.
На переконання В. Бондаренка, буде покінчено і з маніпуляціями з гарячою водою. Якщо «Київенерго» хоче надавати цю послугу, то зобов’язане перейти на нормативне постачання гарячої води. А це означає, що вода у квартирах має бути певної температури — 50–75 градусів. Причому одразу, а не через «надцять» хвилин після відкриття крану.
Якщо вдасться втілити задумане в життя, то кияни таки дочекаються комунальних послуг високої якості, а місто отримуватиме кошти за те, що віддасть в управління чи користування майно громади. А поки готуватимуть інвестиційний конкурс, запевнив голова комісії Київради з питань ЖКГ і ТЕК, робитимуть усе можливе, щоб сваволі поменшало.
Зокрема, домовилися з керівництвом «Київенерго», що не лише на комісії в міськраді, а й на інших рівнях розв’язуватимуть проблеми ЖКГ. Приміром, енергетики відкриють у себе дискусійний майданчик, де зацікавлені сторони, в тому числі представники ЖБК, ОСББ, громадських організацій, зможуть порушувати і вирішувати наболілі питання.
Лариса ДАЦЮК