Мати в цей час навчалася на Київських вищих жіночих курсах. Від батька Сергійка геть «відгородили», але через суд той добився дозволу надавати йому матеріальну допомогу. А ось зустрічатись не міг...
Рано навчившись читати, хлопчина відкрив для себе арифметику, яка давалася йому дуже легко. Пізніше мати згадувала, що він мав виняткову пам’ять і добре вчився. У 1914 році Москаленки разом з онуком переїхали до Києва. Через місяць його мати вийшла заміж за інженераелектрика Григорія Баланіна, який невдовзі отримав призначення до Одеси. У цьому місті Корольов пішов до гімназії, яку під час революції закрили. Тож було вирішено, що вчитиметься він самостійно: вітчим, інженер з електричних машин, був йому за наставника. А незабаром записав дитину до модельного гуртка, і той після кількох місяців занять загорівся ідеєю побудувати планер.
У 1922 році, склавши екстерном екзамени, Сергій вступає до Першої одеської будпрофшколи. Та його стихія — авіація. Тому він стає членом щойно організованого Товариства авіації і повітроплавання України і Криму (Тапук), закінчує спочатку курси пропагандистів, а згодом — теорії і практики проектування літальних апаратів. Знання з планеризму він брав із книг, написаних німецькою мовою, якою вільно володів.
Незабаром Корольов стає студентом механічного факультету Київського політехнічного інституту: юнака приваблював славетний професорськовикладацький склад, який тут працював. А ще — при інституті діяв планерний гурток. Правда, для тих, хто не мав довідки, яка б засвідчувала пролетарське походження, навчання було платним.
«Прокидаюсь рано, — писав Сергій матері, — годині о п’ятій. Біжу до редакції, забираю газети, а потім мчу на Солом’янку, розношу. Так ось і заробляю вісім карбованців».
Наприкінці літа 1926 року професор Віктор Бобров визнав, що всі його спроби відкрити при механічному факультеті авіаційне відділення виявилися марними, і порадив охочим продовжити навчання в Москві. Сергій, як потім зізнавався, не хотів залишати Україну, але змушений був переїхати до Росії: починався новий етап у житті майбутнього підкорювача космосу. Доля розпорядилася так, щоб він вже ніколи не повернувся на рідну землю.

«По­чу­ва­юся тут чу­жим»
У Москві Сергій для подальшого навчання обрав аеромеханічний факультет Московського вищого технічного училища імені Миколи Баумана, де студіював спеціальність літакобудування. Для дипломної роботи обрав двомісний літак власної конструкції. Науковим керівником погодився бути А. Туполєв. Після того, як Сергій захистив свій проект, літак «СК4» перейшов у виробничу стадію, тож він днював і ночував у виробничому цеху — аж до завершення робіт.
Восени 1929 року на Всесоюзних планерних змаганнях у Криму вперше було заявлено та продемонстровано планер конструкції двох Сергіїв — Корольова та Ілюшина, названий ними на честь місця проведення — «Коктебель». Підняв його у небо сам Корольов.
У жовтні 1930го він уже виступав зі своїм новим планером «Червона зірка». Конструктор особисто готувався до рекордного польоту, але його звалив тиф, спричинивши ускладнення. У січні 1931го лікарі встановили діагноз і винесли вердикт — інвалідність. Незважаючи на страшний головний біль, Корольов почав студіювати працю Костянтина Ціолковського «Реактивний аероплан», ідеями якого перейнявся ще у студентські роки.
Самозреченість, заглибленість у справу життя, відданість покликанню допомагають одужати. Ставши на ноги, повертається в авіапромисловість, а весь вільний час проводить серед ентузіастів гуртка Тсоавіахіму, захоплених мріями про міжзоряні експедиції. Незважаючи на успіхи, найближчим друзям він зізнавався, що у «цьому великому і незатишному місті почувається чужим».

«Ко­ро­льов — во­рог на­ро­ду»
27 червня 1938 року. Цей день став чорним у біографії Сергія Павловича: його заарештували, звинувативши у членстві в троцкістській партії. Він, звичайно, спростовував це. На допитах чекісти зламали Корольову обидві щелепи, та він все одно стояв на своєму. Тоді слідчий пригрозив: якщо він не підпише зізнання, то НКВС заарештує дружину, а трирічну доньку відправлять до дитячого будинку.
Після цього «найгуманніший і найсправедливіший» засудив його до 10 років виправнотрудових таборів із позбавленням волі на 5 років і конфіскацією майна. Місце відбування покарання — Колима. За полегшення його долі клопотали відомі усьому світові льотчики — В. Гризодубова, М. Громов, авіаконструктор А. Туполєв, який згодом і сам потрапив за ґрати...
Корольов теж не мирився зі своїм становищем: він подавав до прокуратури, особисто до Сталіна звернення з проханням переглянути його справу. Врешті 2 березня 1940 року Сергія Павловича етапують до Москви. Чотири місяці нестерпного чекання в надії на краще — і 10 липня того ж року особлива нарада при НКВС визначає йому термін... 8 років тих же виправнотрудових таборів. Після цього знову Корольов звертається до «вождя усіх народів». Він пише:
«Метою і мрією мого життя було створення в СРСР такої потужної зброї, як реактивні літаки. Я можу довести свою невинуватість і хочу продовжувати працювати над реактивними літаками для оборони СРСР».
Рішучість і наполегливість перемогли: у вересні 1940 року так звані запобіжні заходи покарання замінили відбуванням терміну в ЦКБ29, яким керував засуджений (!) Туполєв.
Тут він разом із майбутнім відомим авіаконструктором працював над створенням літака «Ту2». Довідавшись, що у Казані є «шарашка» (так називали секретні науководослідні або ж проектні інститути, де під контролем НКВС працювали вчені та інженери — «вороги народу»), Корольов став клопотати про переведення до цього татарського міста. Клопотання задовольнили. А допоміг йому В. Глушко — земляк і один із фундаторів рідинного ракетного двигунобудування, який теж відбував покарання як «ворог народу» в особливому технічному бюро НКВС.
У Казані Корольов працював над реактивним двигуном для пікіруючого бомбардувальника «Пе2». У липні 1944го його звільнили. Достроково.

За­клав під­ґрун­тя космо­на­вти­ки
У вересні 1947го Корольова відрядили до Німеччини, де він вивчав трофейну німецьку техніку, насамперед ракетну. А в 1946му призначили головним конструктором балістичних ракет і начальником відділу НДІ88, де він пропрацював 10 років. Про цей період мало що відомо, оскільки результати діяльності Сергія Павловича і досі містять гриф «цілком таємно». Ми знаємо лише, що він досить песимістично оцінював шанси Радянського Союзу у підкоренні космосу, вважаючи, що тут «нам світить лише почесне друге місце». І мав на це підстави.
Коли було поставлено завдання зробити радянську копію німецької ракети «Фау2», учені й інженери зіштовхнулися із серйозними проблемами. Наприклад, німці при виробництві використовували близько 90 різних марок сталі, а наша промисловість на той час здатна була замінити лише 32. Та, попри цю та інші проблеми, Корольов зумів спростувати власні слова...
Із серпня 1956 року Сергій Павлович — керівник і головний конструктор найбільшого в державі ракетного центру, йому підпорядковуються фахівці десятків НДІ та КБ. І вже через рік, у серпні 1957го, було здійснено запуск наддалекої міжконтинентальної багатоступінчатої балістичної ракети. А незабаром на орбіту був виведений перший у світі штучний супутник Землі.
Тріумфом усього життя Сергія Павловича, його виснажливої праці вважається 12 квітня 1961 року — день, коли в космос полетів Юрій Гагарін. А 12 жовтня 1964го на орбіту вивели корабель серії «Восход» з екіпажем на борту. Під керівництвом Сергія Корольова створили перші космічні апарати серій «Луна», «Венера», «Марс», «Зонд», деякі супутники серії «Космос», а також проект космічного корабля «Союз».
Та про геніального вченого, який доклав до їх створення титанічних зусиль, ніхто, окрім вузького кола людей, не знав, адже прізвище Корольова було засекречене, й усі успіхи — від запуску першого супутника Землі і до польоту Гагаріна в космос — офіційно не були пов’язані з ним.
За спогадами доньки Наталі, Сергію Павловичу було прикро за це. А найбільше за те, що двічі не отримав Нобелівської премії: у 1957му за супутник і 1961му — за політ Гагаріна. Коли представники Нобелівського комітету звернулися до радянського уряду з проханням назвати прізвище головного конструктора, щоб присудити йому премію, Микита Хрущов відповів:
— У нас творцем нової техніки є весь радянський народ...
Академік В. Котельников так охарактеризував діяльність головного конструктора: «Якщо Костянтин Ціолковський був фундатором теорії космічного польоту, то Сергій Корольов заклав підґрунтя практичної космонавтики».

Слово «Україна» в родині Корольова вимовляли з трепетом і великою любов’ю
Помер Сергій Корольов 14 січня 1966 року, не доживши до свого 60річчя рік і два дні: під час видалення пухлини прямої кишки у нього не витримало серце. Вже після смерті видатного конструктора його донька Наталя згадувала:
— Батько відзначався неабиякою цілеспрямованістю, неймовірною працездатністю (у молоді роки міг спати навіть через ніч), сміливістю у прийнятті рішень. А ще батькові була притаманна велика організованість. У нього все було розписано по хвилинах. Він дуже цінував час і завжди казав, що це найдорожча річ у світі. Не гроші — він до них ставився байдуже, йому нічого не треба було (міг ходити у старому костюмі та в одному пальті). Ніякі життєві блага його не цікавили. Абсолютно. Сергієві Павловичу потрібне було тільки діло.
До Ук­раї­ни, де на­ро­див­ся і ви­ріс, ста­вив­ся з ве­ли­кою по­ва­гою, ка­зав, що са­ме на ук­ра­їн­ській зем­лі зро­бив пер­ші кро­ки до сво­го ви­знан­ня. Не раз, ко­ли йшло­ся про ран­ні ро­ки жит­тя, чу­ла од бать­ка, що йо­го ди­тин­ство пах­не Ук­раї­ною. За­га­лом са­ме сло­во «Ук­раї­на» ви­мов­ля­ли в на­шій ро­ди­ні тре­пет­но, з ве­ли­кою лю­бо­в’ю.
Ди­тин­ство мій бать­ко про­вів у Ні­жи­ні, на­ро­див­ся він у Жи­то­ми­рі, меш­кав у Ки­єві, Оде­сі. Пер­ші 24 ро­ки, май­же по­ло­ви­ну сво­го жит­тє­во­го шля­ху, про­вів в Ук­раї­ні. Він ду­же її лю­бив. Лю­бив ук­ра­їн­ські піс­ні, ук­ра­їн­ську мо­ву. Це точ­но. «Див­люсь я на не­бо», «Ре­ве та стог­не Дніпр ши­ро­кий» — улюб­ле­ні піс­ні ба­бу­сі й бать­ка.
Сергій ЗЯТЬЄВ