— Дату вильоту нинішньої експедиції з Києва — 1 квітня — обрано невипадково, і до Дня сміху це не має аніякого відношення, — говорить Валерій Аркадійович. — Справа в тому, що вже досить давно наше обґрунтоване прагнення мати власне українське судно льодового класу — для доставки в Антарктиду і у зворотному напрямку учасників експедицій та їхніх вантажів і для проведення у тих краях морських наукових досліджень (гідробіологічних, гідрологічних тощо) — все ще залишається мрією.
Тож це прагнення навряд чи набуде втілення у найближчій перспективі — через брак фінансових коштів, викликаних складною економічною ситуацією в Україні, породжену відомими всім причинами. Саме тому нам доводиться раз на рік фрахтувати те чи інше іноземне судно, яке обираємо з-поміж тих, що працюють в акваторіях, котрі омивають береги Західної Антарктиди і південного краю Південної Америки, перевозячи в тамтешніх морях туристів у круїзах.
— Відповідно до затвердженої свого часу Державної цільової науково-технічної програми проведення досліджень в Антарктиці на 2011–2020 роки, — розповідає Литвинов, — НАНЦ разом із науково-технічною радою «Антарктика», очолюваною академіком НАНУ Петром Гожиком, сформували план робіт, який буде потрібно виконати під час річної зимівлі 20-ї експедиції (2015–2016). Це — фундаментальні і прикладні геокосмічні, геофізичні, геологічні, біологічні, гідрометеорологічні, медико-фізіологічні та інші дослідження і спостереження.
Згідно з цим формувався й склад дванадцятки зимівників — сім науковців і п’ять фахівців, чиї службові обов’язки полягають у підтриманні безперебійного функціонування різноманітних систем станційного обладнання (механік, дизеліст, адміністратор засобів зв’язку) і забезпечення життєдіяльності персоналу зимівників (лікар та кухар).
З-поміж тих, хто претендував на участь у 20-й експедиції, було за професійною кваліфікацією відібрано 12 майбутніх зимівників. Згодом усі вони пройшли ретельне комплексне обстеження стану їхнього здоров’я, котре всебічно перевірялося у розташованому в Києві Інституті медицини праці Національної академії медичних наук України. Після цього відбувся контрольно-тренувальний збір учасників експедиції, покликаний, окрім реалізації різних підготовчих завдань, визначити ще й психологічну сумісність між персоналом.
Цей збір проходив поблизу Макарова, що на Київщині, — на базі Головного центру спеціального контролю (ГЦСК) Державного космічного агентства України (ДКАУ). Варто зазначити, що НАНЦ і ДКАУ давно й тісно співпрацюють, а співробітники згаданого ГЦСК неодноразово зимували в Антарктиді, здійснюючи на станції «Академік Вернадський» сейсмічні дослідження.
— Серед тих, котрі працюватимуть на «Академіку Вернадському» в 20-й експедиції, — говорить Валерій Литвинов, — переважна більшість (8 із 12) — це люди, які мають у своєму житті антарктичні зимівлі.
До речі, з кількома з них кореспондент «Демократичної України» познайомився на станції в березні 2012-го під час перезмінки 16-ї на 17-ї експедицій.
Зокрема, очільником колективу зимівників буде 57-річний науковий співробітник НАНЦ геофізик-киянин Віктор Лук’ященко, який обов’язки начальника станції поєднуватиме зі здійсненням сейсмоакустичного моніторингу та проведенням досліджень щодо еманації радону (реєстрації виділень цього інертного газу, який має кілька різних ізотопів). Для Віктора Дмитровича антарктична зимівля 2015–2016 буде вже п’ятою: до цього він працював на «Академіку Вернадському» в 7-й, 9-й, 15-й і 17-й експедиціях, причому у дев’ятій, як і нині, був начальником станції.
А от 27-річний системний механік Антон Омельченко уперше зимуватиме в Антарктиді. До речі, Антон Омельченко — це правнук того сaмого уродженця Полтавської губернії Антона Лукича Омельченка, котрий більш як століття тому — в 1910–1912 роках — брав участь у другій антарктичній експедиції відомого британського полярного дослідника Роберта Скотта. Свого часу, готуючись до тієї далекої подорожі з метою досягнення Південного полюса, Скотт надіслав свого співробітника на Далекий Схід тодішньої Російської імперії, щоб придбати для потреб антарктичної експедиції їздових собак і коней, а також запросити людей, котрі могли б із ними працювати.
Одним із тих двох, яких посланець Скотта найняв для цієї справи, був 27-річний Антон Омельченко родом із села Батьки, що на Полтавщині, який у Владивостоку працював конюхом на тамтешньому іподромі. А в британській експедиції 1910–1912 років він опікувався (і під час плавання, і в Антарктиді) п’ятнадцятьма придбаними в Харбіні маньчжурськими кіньми, котрі використовувалися у береговій частині дослідницької мандрівки на Льодовому континенті, але виявилися непридатними для потреб у глиб нього — до Південного полюса (при поверненні звідти Скотт і четверо його товаришів загинули від холоду, голоду і виснаження).
Після завершення подорожі Антон Омельченко (котрий зарекомендував себе в Антарктиді як сумлінний і старанний працівник) був, як і інші учасники тієї експедиції, нагороджений спеціальною медаллю від імені англійського короля Георга V. Надалі Антон брав участь солдатом у Першій світовій війні, пережив революцію і громадянську війну, а згодом мешкав у рідному селі. Там він у 1932 році загинув під час грози від блискавки на порозі своєї хати, яка тоді вщент згоріла.
Місяць тому, 26 лютого, питання про хід реалізації Державної цільової науково-технічної програми проведення досліджень в Антарктиці на 2011–2020 роки розглядалося на колегії Міністерства освіти і науки України (адже саме до сфери управління МОН нині належить Національний антарктичний науковий центр — після того як було ліквідовано Державне агентство з питань науки, інновації та інформатизації, в систему якого раніше входив НАНЦ).
— На цьому засіданні колегії МОН, — розповідає Литвинов, — ми наголошували на великій значущості для нашої держави і вітчизняної науки тих комплексних фундаментальних і прикладних досліджень, які, незважаючи на економічні та інші труднощі, вже двадцятий рік ведуть українські експедиції в Антарктиді. І втратити цей безцінний науковий форпост через недостатнє держбюджетне фінансування неприпустимо. Тож з огляду на те, що антарктична станція «Академік Вернадський» має широкі й різноманітні, багато в чому унікальні можливості для досліджень багатьох складових навколишнього природного середовища, я від імені керівництва НАНЦ запропонував колегії МОН підтримати нашу пропозицію про надання станції і наявному там науково-технічному комплексу статусу національного надбання.
Звісно, що цільова науково-технічна програма досліджень в Антарктиці має належати в Україні до числа пріоритетів для держави. А фінансування цієї програми слід здійснювати з обов’язковим урахуванням курсу гривні до основних вільно конвертованих валют — долара США та євро. Адже, як пояснив очільник НАНЦ, основні витрати Національного антарктичного наукового центру — близько 80% усього бюджету згаданої програми — здійснюються за межами України. Оскільки НАНЦ є державною установою, то кошти з бюджету цей центр отримує у гривнях — з тим, щоб потім на одержані гривневі держбюджетні кошти купувати вільно конвертовану валюту для зарубіжних розрахунків.
— Але всім відомо, — наголошує Литвинов, — що відбувалося останнім часом із курсом української гривні. А тому навіть трохи збільшені гривневі держбюджетні асигнування швидко з’їдає інфляція. Зокрема, лише через затримку в оформленні і просуванні документації на корекцію держбюджетних асигнувань для НАНЦ на її шляху до казначейства було втрачено з огляду на курсові стрибки кілька мільйонів гривень.
До того ж ці негаразди посилювалися й через деякі обмежувальні рішення Нацбанку України стосовно регулювання валютних придбань, а також через те, що Міністерство фінансів і уряд, які погодилися дещо підвищити суму фінансування антарктичних досліджень на 2015 рік, обумовили, що це може здійснюватися тільки в межах загальних асигнувань, виділених із держбюджету на нинішній рік для МОН. Тобто для задоволення — хоча б часткового — нагальних потреб НАНЦ МОН має передати відповідні кошти з якихось інших своїх програм.
— За розуміння проблем щодо необхідності збільшення асигнувань з бюджету і підтримку наших пропозицій, — веде далі Валерій Аркадійович, — ми вдячні міністру освіти і науки Сергію Квіту, заступнику міністра Максиму Стрисі — кураторові з питань науки та голові Комітету Верховної Ради з питань науки і освіти Лілії Гриневич. Урешті-решт сума асигнувань для НАНЦ при корекції держбюджету-2015 зросла. Проте все ж відчутно менше, ніж слід було б за мінімально адекватними потребами: замість необхідних 56 млн грн виділили лише близько 41 мільйона, тобто на 15 млн гривень менше.
Це означає, що НАНЦ позбавлений можливості повністю розрахуватися з нашими зарубіжними партнерами, які погодилися за власні кошти сплатити за транспортні, закупівельні та інші витрати, пов’язані з проведенням перезмінки на станції «Академік Вернадський» 19-ї і 20-ї українських антарктичних експедицій та забезпеченням наступної річної зимівлі всім необхідним — з умовою повернення цих коштів нашим центром. Залишається сподіватися на те, що при здійсненні урядом і парламентом чергової корекції держбюджету-2015 (от тільки невідомо, коли ця корекція буде) НАНЦ отримає додатково оті 15 млн гривень, яких нині не вистачає...
Недостатнє фінансування створило кризову ситуацію не тільки в забезпеченні коштами логістичних операцій щодо перезмінки українських антарктичних експедицій. НАНЦ був змушений цього разу відмовитися і від традиційного щорічного спрямування на «Академік Вернадський» сезонних загонів науковців різного профілю, які зазвичай потрапляли туди попутними туристичними суднами або ж працювали на станції під час перезмінок наших експедицій.
— Крім того, — зазначає очільник НАНЦ, — знов-таки через негаразди з держбюджетним фінансуванням у нашої держави виникли заборгованості щодо членських внесків у ті три міжнародні організації антарктичної спрямованості, які координують світову співпрацю у цій сфері. — Секретаріат Договору про Антарктику (АТS), Науковий комітет з антарктичних досліджень (SCAR) і Раду керуючих антарктичними програмами (СОМNAP). У цих організаціях Україна свого часу обрала мінімально можливі суми щорічних членських внесків з обумовлених там — 40110 доларів США у АТS, 12400 дол. — у SCAR і 6650 дол. — у СОМNAP, тобто загалом 59160 доларів США на рік.
Несплата членських внесків не лише завдає шкоди іміджу України в очах світового антарктичного співтовариства, а й загрожує іншими неприємностями, оскільки статути цих міжнародних організацій передбачають із таких причин позбавлення держави, що заборгувала, права голосу і навіть виключення її взагалі, чого допустити аж ніяк не можна.
Зокрема, приміром, членство в SСАR забезпечує Україні інтеграцію вітчизняних наукових проектів у міжнародну систему і дає змогу брати участь як у міжнародних наукових конференціях з антарктичної тематики, так і у конкурсах на отримання грантів для проведення досліджень. А членство України в СОМNAP дозволяє у разі виникнення з нашими полярниками надзвичайних ситуацій (не дай Боже, але все може статися) розраховувати на здійснення пошуково-рятувальних робіт і медико-евакуаційних заходів силами інших країн, що працюють у тих краях і входять до складу цієї міжнародної організації.
На жаль, серйозні труднощі, з якими доводиться стикатися українським дослідникам Антарктики, не обмежуються фінансовими негараздами. Є проблеми і щодо законодавчого забезпечення цієї сфери. Ще сім-вісім років тому НАНЦ розробив дуже потрібний проект Закону України «Про антарктичну діяльність», в якому визначалися повноваження органів державної влади в цій сфері, гарантії захисту прав та інтересів полярників, особливостей митних процедур щодо антарктичних експедицій тощо.
Цей законопроект — після його погодження в усіх зацікавлених міністерствах і відомствах та в Кабміні — було подано до Верховної Ради. Вона розглянула законопроект і затвердила його. Проте тодішній президент України Віктор Ющенко заветував той закон і повернув на доопрацювання. Однак хоча з тих пір змінилося вже кілька скликань Верховної Ради, але й досі до розгляду і затвердження Закону України «Про антарктичну діяльність» у парламентарів все ще ніяк не дійдуть руки...
Вадим ФЕЛЬДМАН